Українка Леся - краткая биография

        Українка Леся
        (1871-1913)
        поетеса, перекладачка,громадська діячка
        ЛарисаПетрівна Косач народилася 25 лютого 1871 року в містечку Новограді-Волинському.Батько письменниці, Петро Косач, був освіченою прогресивною людиною, членом СтароїГромади, близьким товаришем Михайла Драгоманова. Мати, Ольга Косач, — відома вукраїнській літературі письменниця під псевдонімом Олена Пчілка. Дівчинкавиховувалася в культурному українському середовищі, де завжди панував духнаціональних традицій, піднесеного волелюбства, прагнення знань, вшануванняпередового суспільного досвіду. Змалечку, вражена тяжкою недугою, туберкульозомкісток, дівчина змушена була подовгу лежати прикутою до ліжка. І саме хвороба, ілікування її завдавали нестерпних мук, але мужня дівчинка терпляче зносиластраждання. У перерві між нападами болю Леся вчилася, самотужки освоюючи нові йнові предмети. Програму їй складали батьки. Не довіряючи офіційній шкільній, вонирозробили свою методику: самі добирали літературу, самі визначали обсягинеобхідних знань з тієї чи іншої дисципліни. Іноземних мов Лесю навчили спеціальнозапрошені для цього вчителі. Це дало змогу їй вільно опанувати французьку,німецьку, англійську мови, не кажучи вже про російську та польську. Окрім того,вона добре знала грецьку, латинську, болгарську, італійську, іспанську, грузинськута інші. Маючи за плечима ці знання, геніальна поетеса могла знайомитися знайпередовішими досягненнями світової думки і долучатися до них. Писати дівчинапочала ще й не досягнувши десятирічного віку. Вірш «Надія» позначено 1880 роком, авже через декілька років поетичні публікації, підписані промовистим псевдонімомЛеся Українка, почали з’являтися в пресі регулярно. У своїй другій збірці «Думи імрії», виданій у Львові 1899 року, Леся Українка вмістила дві поеми: «Роберт Брюс,король шотландський» і «Давня казка», які своєю тематичною й ідейною спрямованістюстановили певний етап не лише у творчості поетеси. Питання, пов’язані з соціальнимта національним визволенням народу, піднімалися з особливою виразністю тагостротою. Леся Українка взагалі відзначалася прихильністю до тем, пов’язаних здавньою історією, з далекими середньовічними часами. Це дозволило їй з більшоюволею говорити про речі, які суворо контролювалися цензурою. Хоча де б і в якихумовах не відбувалися події, зображені в її творах, стосувалися вони виключносучасності. Новоград-Волинський, Луцьк, Ковель, село Колодяжне, в якому з 1882року стала постійно мешкати сім’я Косачів, — це ті місця, де минали, можливо,найкращі роки життя юної поетеси. Ці місця дали їй найосновніше — відчуттябатьківщини, народу, його традицій і віри. Все життя, як дорогоцінний скарб,збирала Леся твори народної поезії. Тут вона згодом стала вірним творчимпобратимом своєму чоловікові — Клименту Васильовичу Квітці, талановитомумузикознавцю. У 1894 році родина поетеси поселяється в Києві. Серед людей, з якимиЛеся Українка постійно спілкується, — Микола Лисенко, Михайло Старицький, іншівидатні представники української інтелігенції. Добрі взаємини склалися іпідтримувалися з Іваном Франком, Михайлом Коцюбинським. У 1899 році поетеса впершезустрічається з Ольгою Кобилянською, дружба з якою матиме благотворний вплив натворчість обох письменниць. Особливого, життєдайного значення для життя татворчості Лесі Українки набуло спілкування з Сергієм Мержинським, з яким вонапознайомилася в Криму під час чергового лікування. Поетеса переймаєтьсясоціал-демократичними ідеями, що й призвело до її арешту в січні 1907 року.Починаючи з 1903 року, коли здоров’я Лесі Українки погіршилося, вона майжепостійно живе в Грузії. Саме хвороба була причиною того, що поетесі доводилосяпостійно їздити з надією віднайти те чудодійне місце чи ліки, які позбавили б їївід щоденних фізичних тортур. Лікувалася вона в Болгарії, Італії, Єгипті.Спілкування з людьми, представниками різних націй і народностей, пізнання культурінших народів, з одного боку, розширювало знання, а з іншого — давало твердепереконання про самобутність і велич вітчизняної духовної спадщини. Все життя ЛесіУкраїнки — свідоме служіння ідеї братерства. Перекладацька діяльність,популяризація серед українства досягнень світової думки і відкриття України іншимнародам — взірцевий приклад подвижництва митця. Померла Леся Українка 1 серпня1913 року в курортному грузинському містечку Сурамі. Згодом прах великої дочкиукраїнського народу було перевезено до Києва і перепоховано на Байковомукладовищі.
        Творчість ЛесіУкраїнки — нове пафосне слово не тільки в українській, але й у світовійлітературі. Життя поетеси — це легендарний подвиг мужньої і мудрої людини, ніжноїй нескореної жінки, геніального митця і борця, рівноцінну постать якій важкознайти навіть на планетарних художніх теренах. Якщо її великі попередники ТарасШевченко та Іван Франко тільки відкривали світові Україну, то Леся Українка вжедоносила до свідомості найширшого загалу суспільні й естетичні ідеали нації,прославляла творців її матеріальних і духовних цінностей, відкривала основнірушійні сили історичного поступу. Як справжній, істинний виразник народнихінтересів, вона жила не тільки животрепетними проблемами сьогодення, але йпередчуттям майбутніх суспільних катаклізмів. Початок ХХ століття для імперіїозначився тривалим 1905 роком, що витягнувся моральним терором і жорстокимставленням аж до початку першої світової війни. На цей час припадають і останнімученицькі роки життя Лесі Українки. Саме тепер, страждаючи від невиліковноїнедуги, побиваючись від матеріальних нестатків, у постійних роз’їздах ілікуваннях, за неповні 12 літ поетеса написала близько двадцяти драматичних поем —поетичний огром, який важко виміряти звичайними методами. Це апофеоз поетичноїдумки найвищого емоційного гатунку. Здається, через слово поета шукали і знаходиливихід біль і трагедія народу, його муки і сподівання, його віра, прагнення йідеали. Слово, насичене думкою й почуттям, мовби стало єднальною точкою перетинучасу й свідомості. Свого часу Гегель зазначав, що «мова — це єдиний елемент,гідний передавати дух». Леся Українка своєю творчістю, особливо ж останньогоперіоду, сповна підтвердила це визначення. Вона з надзвичайною чіткістю і чуйністюдіагностувала суспільство, відкриваючи з разючою правдивістю істинну природуречей. Останнє десятиріччя життя Лесі Українки, доба її «титанічного ходу поверхогір’ях» вивершується драмами «Блакитна троянда», «Руфін і Прісцілла», «Лісовапісня», «Осіння казка», «Камінний господар», «Бояриня», «Адвокат Мартіан»,«Кассандра», драматичними поемами «Вавилонський полон», «Оргія», «На руїнах»,«Магомет та Айша», «Йоанна, жінка Хусова», діалогами «Три хвилини», «На полікрові», «У катакомбах» та ін. Художньо викінчений, образний світ цих шедеврів,окрім всього, вражає глибиною думки, торжеством невмирущої ідейності, надзвичайночуттєвою настроєністю душі. У біографіях великих творців часто зустрічаютьсямоменти, коли якась подія чи факт стають поштовхом для здійснення, здавалося б,немислимого злету думки й духа, відкривають незнані досі грані таланту, змінюютьзвичне уявлення, перекроюють усталеність. Прикладом такого «каталізатора»,трагічним і високим втіленням, опредмеченим почуттям такої шокової емоційноїреальності стала смерть Сергія Мержинського — першого, сильного, великого коханняЛесі, брутально й безжально обірваного смертю. Поему «Одержима» вона написала заодну ніч біля ліжка вмираючого Мержинського. Тридцять дві сторінки стрімкого,вивільненого почуттям, почерку, висіяного могутнім напруженням сил тексту свідчатьуже про здатність до абсолютно іншої форми існування — суто духовної. А саме таке(і тільки таке!) існування може гарантувати істинність творчого вияву. Подолавшигіркоту переживань, відчуження, зраду друзів коханого, оцінивши всю безрадісністьі заземленість конкретики крізь призму вищих моральних цінностей, поетеса вивищуєпланку свідомості аби ще і ще спробувати збудити людину в людині. М.Зеров саме проце і писав: «Її індивідуалізм — бурхливий протест проти кволості й дрімливостігромадянства, проти його невільницького духу й пасивності... Це звичайне явище,коли ватажок, поет чи мислитель переростає своє оточення, убоге, безсиле, нерозвинене естетично, не піднесене культурно». Це рішуча форма незгоди, бунт протизвичного конформізму, що межує з подобою рабства. В «Одержимій» поетеса підходитьдо відкриття, яке в морально-етичному аспекті може бути актуальним безкінечно.Можливо, вперше у світовій літературі піддається сумніву доцільність смертіХриста, саме такої ціни такої жертви в ім’я такого людства. Справді, Христос один,за кого варто іти на муку. Але Міріам не може змиритися, що не знайдеться нікого,хто б міг постраждати за того, хто прийняв муку за всіх. Вона повстає. Вона муситьдовести, що зерна його вчення дали сходи. Вона уособлює собою іпостась спокути.Уже після неї будуть мученики. Христос своєю смертю спокутував людські гріхи передБогом, а Міріам спокутувала людські гріхи перед Сином Божим. Цей образ,несподіваний для християнської етики, покликаний, зрештою, не захищати людство відзвинувачення про його нездатність зрозуміти Істину й недоцільність жертвуватизаради нього, а звернений саме до тих внутрішніх струн, які здатні відкритися дляблагодаті Святого Духа. Цей образ вказує шлях для відкриття себе, а відтак івідкриття свого покликання як Божого створіння. Поема «Одержима» є дуже показовоюдля всієї творчості геніальної поетеси, адже звернення до визначальних моментівбуття одночасно визначає і рівень достойності автора. Безсумнівно, розумінняІстини відбилося у самій життєствердності творчості Лесі Українки. Як прикладмогутнього пророчого дару великої поетеси може слугувати один з білих віршів,датованих 1904 роком, але який здатний сприйняти в усій повноті його смислу лишесучасний читач:
        І ти колисьборолась, мов Ізраїль, Україно моя! Сам Бог поставив Супроти тебе силу невблаганнуСліпої долі. Оточив тебе Народами, що мов леви в пустині Рикали, прагнучи твоєїкрови. Післав на тебе тьму таку, що в ній Брати братів не пізнавали рідних. І втьмі з’явився хтось необоримий, Якийсь дух часу, що волав ворожо: «СмертьУкраїні!» Та знялась високо Богданова правиця, і народи Розбіглися, немов шакалиниці. Брати братів пізнали і з’єднались. І дух сказав: «Ти переміг, Богдане, Тепер— твоя земля обітована!» І вже Богдан пройшов по тій землі Від краю і до краю.Свято згоди Між ним і духом гучно відбулося В золотоверхім місті. Але раптом Духзрадив. Знову тьма, і жах, і розбрат. І знов настав єгипетський полон, Та не вчужій землі, а в нашій власній А далі — розлилось Червоне море І розділилося пополовині, І знов злилось докупи й затопило — Кого? Ой леле! Новий фараон Пройшовживий поміж Червоне море, Але козак з конем пропав навіки. Співай, радій,ненависна чужинко, Бий в бубон і лети в танок з нестями, Кінь і їздець в Червонімморі згинув, Тобі зостався спадок на прикраси, Бо зносиш ти України клейноди,Святкуючи над нею перемогу. Такий для нас був вихід із Єгипту... Немов потоп.Заграло і ущухло Червоне море, висохло, й осталась Безрадісна пустиня після нього.І став по ній блукать новий Ізраїль, По тій своїй землі обітованій, Немов якасьотара безпричальна. З отарою блукали й пастухи, Вночі за тінню йшли, а вдень звогнем. Коли ж у їх з’являвся дух величний, Що вогняним стовпом палав у тьмі, Авдень ішов мов туча грізно- біла, — Вони не вірили своїм очам, І врозтічрозбігались манівцями, І попадали ворогам в полон.
        ...Чи довго ще, о Господи, чидовго Ми будемо блукати і шукати Рідного краю на своїй землі? Який ми гріх вчинилипроти Духа, Що він зламав свій заповіт великий, Той, взятий з бою волі, заповіт?
        Так доверши ж до краю туюзраду, Розбий, розсій нас геть по цілім світі, Тоді либонь журба по ріднім краюНавчить нас — де і як його шукать. Тоді покаже батько свому сину На срібне маревоудалині. І скаже: «Он земля твого народу! Борись і добувайся Батьківщини, Боприйдеться загинуть у вигнанні Чужою-чуженицею в неславі».
        І, може, дасться заповітновий, І Дух нові напише нам скрижалі.
        Але тепер? Як маємо шукатиСвого народу землю? Хто розбив нам Скрижалі серця, Духа заповіт? Коли скінчитьсятой полон великий, Що нас зайняв в землі обітованній? І доки рідний край Єгиптомбуде? Коли новий загине Вавилон? /**(1904)**/ Тверда, переконлива віра в людину, вїї високе покликання, торжество християнських істин — головний рушій творчостігеніальної дочки українського народу. Те, що колись спекулятивно охрещували якреволюційність, насправді було палким прагненням якнайскорішого утвердженнясправжніх моральних цінностей як у конкретно взятій людині, так і в суспільствізагалом.
        Ця переконаність небула декларативним проповідуванням догм, а грунтувалася на знанні Духа, щовідкривається лише обраним раз на сто років.
        ** /*Як я умру, на світізапалає*/ /*Покинутий вогонь моїх пісень,*/ /*І стримуваний пломінь засіяє,*//*Вночі запалений, горітиме удень.*/ /**Леся Українка.**/
        ** Се талант наскрізь мужній,хоч не позбавлений жіночої грації і ніжності... Її поезія — то огнисте оскарженнятого гніту сваволі, під яким стогне Україна. /**І.Франко.**/
        ** Інтереси Лесі Українкибули дуже широкі: поезія, драматургія, проза, літературна критика, публіцистика,історія, етнографія й фольклор, музикознавство. В усіх цих різноманітних ділянкахдуховного життя україн-ського народу вона стояла на рівні передових ідей свогочасу. /**.Білецький.**/
        ** Їїтвори були не для загального розуміння і вподобання. /**О.Пчілка.**/
      

Комментарии к биографии Українка Леся

оставить комментарий