Федькович Юрій - краткая биография

ЮРІЙ ФЕДЬКОВИЧ
(1834 —1888)
 
      Юрій Федькович (повне ім'я іпрізвище — Осип Домінік Гординський де Федькович; ім'я Юрій письменник прибрав узрілому віці) народився 8 серпня 1834р. в с. Сторонець-Путилів (тепер смт ПутилаЧернівецької обл.). Батько його — спольщений шляхтич — займав на час народженнясина та пізніше незначні урядові посади. Мати походила з сім'ї українськогосвященника, проте в побуті дотримувалася селянських звичаїв — цю рису перейняв віднеї й майбутній письменник.
      У 1846 — 1848рр. Федькович навчається у нижній реальній школі у Чернівцях. Грунтовне ідоповнене згодом знання мови, яке виніс Федькович зі школи, стало передумовою йогонімецькомовної творчості, що розпочалась у роки заробітчанських мандрів юнака поПівнічній Молдавії та Румунії.
      Першимидрукованими творами Федьковича були німецька балада та романтичне оповідання “DerRenegat” (1859, сліди балади, опублікованої окремо,загублено).
      Творчість німецькою мовоюписьменник не припиняв до кінця життя, видавши дві збірки поезій (“Gedichte”,1865; “Am Tscheremusch. Gedichte eines Uzulen”, 1882) та надрукувавши ряд віршів учасописах. Кілька творів, в тому числі німецький переклад трагедії “Довбуш”,лишилися в рукописах. У німецькомовній творчості Федькович розробляє переважно тіж проблеми, розгортає ті ж мотиви, що й у творчості українською мовою; нерідкотвір німецькою мовою є перекладом або переспівом його українського твору абонавпаки. Поетичні писання Федьковича німецькою мовою були високо оціненіНойбауером, здобули схвальні відгуки І. Франка, О. Маковея, чеськоголітературознавця К. Кадлеца. Вихід збірки “Am Tscheremusch” вітала у 1883р.віденська газета “Neue freie Presse”. Нарис про Федьковича подала “Історіянімецько-австрійської літератури”.
      Злистопада 1852р. до лютого 1863р. Федькович перебуває на службі у цісарськійармії. Представники молодої західноукраїнської інтелігенції заохотили офіцераавстрійської армії почати писати також рідною мовою. Перші українські віршіФедьковича були опубліковані в брошурі А. Кобилянського “Slovo na slovo doredaktora “Slova”” (1861) і захоплено сприйняті читачами. Брошура була спрямованапроти “москвофільської” орієнтації редагованої Б. Дідицьким газети “Слово”. Зразкитворчості не відомого доти поета наводилися з метою заперечення “язичія” далекихвід народного життя творів, що друкувались у “москвофільських” часописах.Б. Дідицький, проте, сам зацікавився новим поетом, виявивши добре художнє чуття.За його редакцією та з його передмовою 1862р. у Львові була видана збірка “ПоезіїІосифа Федьковича”.
      Збірка складається здвох розділів. У першому — “Думи і співанки” — вміщено 48 ліричних віршів різноїтематики. 10 творів із більш відчутним повіствувальним сюжетом виділені в розділ“Балади і оповідання”, серед них своєрідний цикл — балади “Добуш”, “Юрій Гінда”,“Киртчалі”.
      Ще перебуваючи в армії,Федькович зближується з рядовими жовнірами, співає з ними народних пісень і самвиступає в ролі складача “співанок”. З цими напівфольклорними, напівлітературнимитворами пов'язаний його перший український вірш “Нічліг” (“Звізди по небеснімграді”), складений, ймовірно, в травні 1859р. під час походу полку в Італію.Фольклорні зацікавлення Федькович проніс крізь усе життя, ставши великим знавцем,збирачем і популяризатором як поетичних (пісні, коломийки), так і прозових (казки,анекдоти, приповідки) творів. У рукописах письменника залишилась фольклорна збірка“Найкращі співанки руського народу на Буковині” (частина опублікована зарадянського часу), серед записів якої в окремий розділ виділені “СпіванкиФедьковича” — самостійні твори поета на фольклорні мотиви. Фольклористична йетнографічна діяльність Федьковича знайшла поцінування в тому, що письменника булообрано членом Південно-Західного відділу Російського географічного товариства(1873).
      У 1863р. у львівському тижневику“Вечерниці” (ідея його заснування належала Федьковичу) вміщено перші йогоукраїнські оповідання — “Люба — згуба”, “Серце не навчити”, “Штефан Славич”.Останнє з них уже написано по виході з армійськоїслужби.
      Творчість Федьковича характеризуєколо наскрізних тем і мотивів: краса гуцульських звичаїв зображена ним у багатьохпоезіях і більшості оповідань, у драмах “Керманич” та “Сватання на гостинці”;тяготи жовнірського життя представлені в ряді ліричних творів перших років, упоемах “Новобранчик” (1862) і “Дезертир” (1867), в оповіданнях “Три як ріднібрати”, “Штефан Славич”; мотив дезертирства втілено в трьох поетичних твораходнієї назви “Дезертир”. Мотив цей, представлений як романтична ідея втечі відказенного, офіційного світу, наявний також в інших творах письменника. Постійноюдля творчості Федьковича була тема опришківства. Чимало творів присвячено розробцітеми кохання як “люби — згуби”, ситуаціям вибору суспільної ролі героємтощо.
      Молоді діячі “народовського” рухузалучили письменника до співробітництва у виданнях “Мета”, “Нива”, “Правда”. Протестосунки Федьковича з літераторами “народовського” табору не були тривкими. Кризоюв їх взаєминах позначений львівський період діяльності Федьковича на посадіредактора “народовського” товариства “Просвіта” (1872 — 1873рр.).
      За винятком нетривалого перебуванняу Львові, Федькович з 1863 до 1876р. жив переважно у Сторонці-Путилові, був кількароків шкільним інспектором Вижницького округу. Він виношує плани викладання ушколах народною мовою, видає “Співаник для господарських діточок” (1869), девміщує чимало своїх творів для дітей, складає “Буквар” (не надрукований). Якпедагог Федькович обстоював зв'язок школи з життям, господарською діяльністю,критикував засилля церковної схоластики.
      У60-х рр. Федькович активно виступає на сторінках галицької преси з художнімитворами (вірші, поеми, оповідання, а далі й драми), робить спроби розширення їхтематики, розбудови поетики, що, проте, не завжди знаходило співчутливу підтримку.В обстановці непорозумінь з літераторами як “москвофільського”, так і“народовського” напряму у Коломиї в 1867 — 1868 рр. вийшла нова, однак невдалозредагована збірка Федьковича “Поезії” (у 3-х випусках). На чільне місце у нійбула поставлена цікава, але загалом наслідувальна поема “Мертвець”, тим часом небуло вміщено високохудожній цикл “З окрушків” та інші твори. Збірка, хоч у ніймістились визначні зразки Федьковичевої поезії — поеми “Дезертир”, “Циганка”, “Намогилі званого мого брата Михайла Дучака у Заставні” (1867), — недоречноакцентувала на формальній залежності Федьковича від Шевченка, яку буковинськийпоет певний час зазнавав, пробуючи виступити у непосильній і непотрібній ролі“галицького Шевченка”.
      1876р. Ю. Федьковичзавершує поетичний цикл “Дикі думи”, що являє собою своєрідний підсумковий оглядхудожніх ідей і мотивів його поезії. Початком того ж року датовані “Повісті ЮріяФедьковича” — книга, видана заходами М. Драгоманова в Києві й складена зоповідань, що доти друкувались у періодиці. Проте письменник на той час ужевтратив інтерес до прози, переважні зусилля зосередивши на писанні драматичнихтворів.
      Федькович приділяв драматургіїзначні творчі зусилля починаючи з 1865р. Драматичний рід літератури письменниквважав найголовнішим — як у вияві спроможностей автора, так і в характеристицісамої літератури, відносячи драму до пори її розквіту. Першим драматичним творомФедьковича був жарт на одну дію “Так вам треба!”. Пізніше (1884) Федьковичрозширив п'єсу до трьох дій, назвавши її “Сватання нагостинці”.
      На побутовому матеріалі виросламелодрама “Керманич, або Стрілений хрест” (перша, прозова, редакція — 1876, друга,віршова — 1882). Значне місце в творові займають поетичні перекази, передусім прокороля Гуцула, що дрімає у Сокільському (вплив балади Л. Уланда “K?nig Rothbart”та міфічних теорій Нойбауера), увага акцентується також на ставленні героїв до“стріленого” хреста, що впливає на їх долю. Подібні міфічні мотиви перебувають уцентрі п'єси “Довбуш”.
      Повна її назва —“Довбуш, або Громовий топір і знахарський хрест”. Над цим твором Федьковичпрацював найбільше, створивши три редакції українською мовою (1867, 1876 та 1884)і дві — німецькою (третя українська та друга німецька редакції ідентичні).Трагедія “Довбуш” була двічі поставлена на сцені — 1876р. у Львові та 1877р. уВижниці, обидва рази безуспіху.
      Неспроможність політичногомислення, що виявилась в образі Довбуша, характеризує в цілому трагедію Федьковича“Хмельницький” (1887 — 1888, триредакції).
      У так званий львівський періоддіяльності Федькович здійснив ряд перекладів та переробок п'єс іноземних авторів.Найбільш творчим підходом відзначається переробка комедії німецького драматурга Е.Раупаха, що дістала назву “Запечатаний двірник” (за життя автора не друкувалася; врадянський час з успіхом ставиться на сцені Чернівецького музично-драматичноготеатру ім. О. Кобилянської). З німецької мови Федьковичем перекладено драму Р.Готшаля “Мазепа”. Одним з перших серед українських письменників Федьковичзвернувся до спадщини Шекспіра, травестувавши його комедію “Приборканнянепокірної” у “фрашку” “Як козам роги виправляють” (1872), а також переклавшитрагедії “Макбет” та “Гамлет”.
      Завідомостями біографів, Федькович, крім перекладу “Мазепи”, написав оригінальнийдраматичний твір під такою ж назвою (досі не відомий), а також виношував планинаписати трагедії “Гонта” та “Кара Діорді” (Кара Дьордій — діяч сербськогонаціонально-визвольного руху). Проте письменникові не пощастило повністюреалізувати свої творчі задуми.
      УЧернівцях, куди після смерті батька переїхав жити Федькович, поглиблюєтьсяусамітненість письменника. Він відходить від будь-якої літературної праці, даєволю давньому зацікавленню астрологією. В 1884р. буковинська інтелігенція робитьспроби навернути письменника до літературного та громадського життя. З січня1885р. Федькович як редактор підписує новостворену газету “Буковина”, де друкуєкілька нових своїх творів. Наступного року місцева громадськість відзначила25-річний ювілей літературної діяльності Федьковича, що стало певним заохоченнямйого до подальшої праці. Помер письменник 11 січня 1888р.
       

Комментарии к биографии Федькович Юрій

оставить комментарий