Біляїв Володимир - краткая биография

БІЛЯЇВ ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ

    З далекого заокеання хвилі радіостанції«Голос Америки» з Вашингтону майже кожного вечора доносили до України слово нашогоземляка Володимира Біляїва. Він був  у 80-90 роках керівником українського відділурадіостанції ,   передачі якої, згідно з приблизними підрахунками, регулярнослухає від п'яти до семи мільйонів людей в Україні. Відомим як поет діаспориБіляїв став з початку сімдесятих років, коли вийшла перша збірка його поезій“Поліття”. А вже з виданням другої книжки “По той бік щастя” (1979) українськалітературна громадськість Америки вшанувала талант поета званням лауреатаУкраїнської Могиляїнської Академії Наук за 1980 рік.
    На початку 2001 рокубула видана вже в Україні, на батьківщині письменника, у Донецьку, його третякнижка віршів— “Осіння обнова”. До неї увійшли поезії, написані у 80-хі 90-хроках, а також деякі твори із попередніх збірників.
Крім названих видань,Біляїв є автором науково-популярного нарису про видатну співачку ОленуШишацьку-Карапетян, десятків статей, есе на теми політики, літератури, суспільногожиття, які друкувались у численних українських періодичних виданнях як на Заході,так і в Україні (“Всесвіт”, “Березіль”, “Літературна Україна” та ін.).
    Якже склалася доля цієї обдарованої людини, як їй вдалося зберегти і збагачувати начужині рідне слово?
Володимир Іванович  Біляїв народився 25 червня 1925 рокув селищі Мосьпине в родині гірничого інженера. Тут він вчився в школі.Сталінськими енкаведистами у кінці тридцятих років було арештовано батькамайбутнього поета. Хоча дитинство проходить в зрусифікованому середовищі, серцеВолодимиравідкрилось рідному слову. Ось як про це розповідає В. Бі-ляїв у своїйавтобіографії: «Моє знайомство з українським поетичним словом я завдячую матерімоїй і тітці. Неписьменні жінки-селянки, що походили з Білоцерківщини, вони зранніх дитячих літ моїх в умовах поспіль зрусифікованого індустріального Донбасузріднили мене не тільки з самою мовою, але й з українською піснею, казкою йзвичаями, вірніше переказами про звичаї стародавнього українського побуту.
    Моїми улюбленими піснями були «Стоїть явір над водою» та пісня проМорозенка. Ці пісні, як і молитву «Отче наш», я вже знав з тієї пори, відколипочинає діяти пам'ять про людей, місця й події в житті родини і найближчогооточення».
    У своїх поетичних творах вже в далекій Америці В. Бі-ляїв нераз згадуватиме рідний край, Донеччину, звідки повіз з собою у далекий світпам'ять про матір, степ, Савур-Могилу. Згадуватиме він через багато років і своговчителя української мови і литератури Павла Остаповича Білоконя, який намовлявйого писати вірші. І така спроба одного разу сталася: хлопчик написав поезію,присвячену Кобзареві. «Але, — згадував пізніше поет,—Павло Остапович так виправиввірша, що автором треба вважати мого вчителя».
    Хороших вчителів небракувало Біляїву ні вдома, в Україні. ні за кордоном, куди він був вивезений у1943 році на роботу до Німеччини. Особисто сам він вважає своїми натхненникамиТараса Шевченка, Володимира Сосюру, Максима Рильського, Леоніда Первомайского, а зтих письменників, які належать до діаспори, — Юрія Клена, Євгена Маланюка, ЛеонідаМосендза, Оксану Лятуринську, Олега Ольжича, Теодосія Осьмачку, Олену Телігу,Іваїна Багряного. Ремінісценції з їхньої творчості часто можна відчути впоетичному слові Біляїва.
    Після закінчення другої світової війни долякидала В. Біляїва по світах то службовцем у повітряних силах США в Європі, тоспівробітником газети «Українські вісті» (Німеччина), часописів «Єдність» та«Вільна Думка» (Австралія). У п'ятдесятих роках він осідає у Сполучених ШтатахАмерики, де займається журналістською працею, дописуючи до багатьох українськихперіодичних видань.
    Вірші почав писати систематично в Німеччині. Першимтвором за межами України був «Ранок» (1946 р,), про який поет скромно згадує, якпро «таку собі мініатюру»:
 
Його зозуля на крилі принесла
 іптаство будить у гаї «ку-ку», 
Рибалка-вітер променисті весла 
Занурює уповінь гомінку
Густих ланів, росистих, колосистих. 
Висвистуючи пісенькуна жарт. 
Вклоняється тополя дзвінколиста 
Березам лагідно, а макисиплять жар.
І линуть, линуть хмари звідусюди, 
І сонце крила золотізвело. 
Мале хлоп'я (і з нього будуть люди!)
Біжить стрічати ранок засело.    Вірш автор вважає твором «початкової дитячої ще поезії» (ізавтобіографічних матеріалів—О. В.). І все ж, зауважимо, що тут відчутне теплорідної землі, віра в світле майбутнє, яке повинно прийти, хоча поета оточуваласувора реальність чужини. Природа та долі земляків стануть предметом художньогопізнання Біляїва. Його творчість знаходить позитивну оцінку літературних критиківз діаспори Г.Костюка, М. Степаненка, Н. Пазуняк. А відзначення поета високимзванням лауреата УМАН остаточно утвердило за ним ім'я знаного і шанованого майстрапоетичного слова. Що є провідним у творчості нашого земляка? Спочатку звернемосядо естетичного кредо поета, висловленого ним у шістдесяті роки, і яке він сповідуєй досі. Тоді він писав: «В добу індустрії, комерціалізації і надзвичайногорозвитку науки поезія в житті переважаючої кількості моїх сучасників є чимосьнесуттєвим. На мою думку, скільки б добра і користі не приносили (Три основнікомпоненти нашої доби — поезія назавжди залишиться непідкупним літописом духовногостану людства в цілому і ножного народу зокрема». Поет, слідуючи естетичнійнастанові класиків української літератури, вбачає в піоетичному слові порадника,виразника народних сподівань та прагнень. Літературознавець Григорій Костюк назвавтворчість Біляїва «поезією, проникнутою ідеєю». І це справді так. В час, коли поетстав входити в літературне життя, багато поетів у своїх поетичних експериментахчасто відривалися від реальності, надаючи художньому слову роль «поезії дляпоетів», тобто дляобраних. В. Біляїв пішов своїм шляхом, ставлячи за мету творити«літопис духовного стану народу». Додамо — українського народу, який піднявся уХХ-му столітті виборювати свободу і незалежність,
    У віршах нашого землякапровідною є тема матері і материнства. Мати для Біляїва є уособленням основи іпочатку життя не тільки в матеріальному, але й духовному значенні. У вірші «Мати»поет виголошує:
 
В далеку путь ідуть твої сини,
За тридев'ятьземель чужих і невідомих,
І їм у слід, прадавній і сумний,
Її рукитрикратний хресний помах.
Ідуть на Подвиг у лиху годину. 
О, руки,матерні, лагідні й шкарубкі, 
до вас вернутися лише на мить єдину! 
Вдалеку путь рушають парубки.    Тему матері, суголосну своїм творам, В. Біляївзнаходить і в таких видатних майстрів мистецтва слова, як італійський поетСальваторе Квазімодо і шведський поет Верінер фон Гайденстам. їхні вірші уперекладі Біляїва доповнюють образ матері-жінки, яка «розділює любов синамдалеким» (С. Квазімодо, «Лист до матері»).
    Синівська вдячність за.подароване життя і за материнську науку проймає не один вірш В. Біляїва. Образматері, святої матері — це уособлення рідної землі, яка залишилася в серці поетаназавжди.
    Цікавою в Біляїва є й пейзажна лірика Часто це вірші про міста,селища, села, моря, океани, які в подорожах по світу бачив поет. Але особливістютворів є постійне звернення автора до картин рідного краю, Донеччини. Передусім —це краєвиди донецького степу. Азовського моря та інших куточків рідного пейзажу.Картини-асоціації, пов'язані з Придінців'ям, є для Біляїва не лише зовнішнімпроявом любові до землі. Зі степом він пов'язаний генетичне,   кров'ю давніхстеповиків, своїх предків. Поет по-синівськи проголошує:
 
Та стопи, деб мої свій слід не полишали,
І до яких би див мін зір не прикипів,
Ядавніх предків дар несу в червоножилах — 
Густу й ліниву кров степовиків.
                                                             («Надморем»)    Ось чому степ для поета є не лише образом-спомином про рідний край.Спокійна хвиля степу є внутрішньою сутністю рідної землі, в глибинний зміст якоївін прагне заглянути. Тема степу єднає поетичне слово В. Біляїва з творчістю такихнаших земляків, як М. Чернявський, С. Черкасенко, X. Алчевська. Але в його творіобраз степу набирає особливого звучання, пов'язаного з гіркотою споминів продалекий рідний край.
    Поет відтворює природу неповторними барвами. У ньогоне просто вишні будуть цвісти, а «метеликами цвіт обляже вишники», верби несхиляються   ,над водою, а «шукають броду», вітряного дня дерева не простопідіймають свої віти, а «пірнають у вітряну купіль за крилами лелечими». Поет.бачить чайку, «як тепла і лету білоперий жмуток», і чує «вдари хвиль, немовзвучання рим». Рельєфні, барвисті картини хвилюють читача,
    Для ліричногогероя В. Біляїва є властивими роздуми над сенсом людського життя, над добром ізлом. Вірші такого спрямування пройняті ідеєю пошуку щастя.     "      -:
   У кращих традиціях української класики поет дотримується єдності форми здосконалістю змісту, ось хоча б такі рядки:
 
Там пада й гасне лист —жаріюча пір'їна.
 Спроквола дотлівають візерунку риз, 
 осінь слухає, якна злежалий хмиз. 
Клякає тиша чиста і первинна.
                                                       («Напередодні»)    В.Біляїв — патріот, це знайшло відображення в багатьох поезіях. Через усю творчістьпроходить думка про неминучість приходу в рідний край свободи під знаком «Тризуба— сокола вогнекрилого». У віршах-епітафіях поет схиляється перед улюбленимитворцями   слова чи дії: Симоном Петлюрою, Іваном Багряним, Євгеном Маланюком,Галиною Журбою та іншими видатними синами і дочками українського народу, У поемі«Розмова з ровесником», уривок з якої надруковано в збірці «По той бік щастя»,звучить гостра інвектива — звинувачення на адресу майстрів нелюдської розправи»,які були вірними ідеям миколаївських фельдфебелів і капралів, «що шкуру з нашихпрадідів здирали», іут присутні «І ленінські дзержинці-сіроманці», і сталінська«єжова рукавиця», І Смерша закривавлена правиця — «тюремної імперії незміннийстраж». Згадує автор пекучим словом і своїх земляків-перевертнів:
 
Вдолоні б'ють служаки завидющі,
І хрипнуть від «У-р-р-а!» глухі і невидющі
Й завжди байдужі до народу згуби,
Всі рідні циніки і скалозуби
Собіхихикають в кулак!     Поет продовжує традицію свого великого попередника,зображуючи нащадків «синів сердешної України» (Шевченко).
В одному з віршівзбірки ,«По той бік щастя» поет так висловив своє кредо:
 
Не зла жалом— жезлом добра
Будь, моє слово, будь!
                            («Слово моє»)    Так, вірші Володимира Біляїва зичать людям щастя і добра, вонисвідчать про синівську любов поета до рідної землі, палке бажання працювати в ім'яїї визволення. Творчість нашого земляка знаходить тепер свого читача уже й навільній батьківщині.

Комментарии к биографии Біляїв Володимир

оставить комментарий