Б.Грінченко був активним поетом, прозаїком, драматургом, перекладачем, літературнимкритиком. Відомий він і як мовознавець («Словарь української мови»), фольклористта етнограф («Этнографические материалы, собранные в Черниговской й соседней с нейгуберниях»), педагог, публіцист, організатор видавничої справи, бібліограф.Письменника шанували І. Франко, М. Коцюбинський, Леся Українка, П. Грабовський таінші видатні сучасники. Народився БорисДмитрович Грінченко (псевдоніми В. Чайченко, Іван Перекотиполе, Вільхівський Б.,Вартовий П. та ін.) 9 грудня 1863р. на хуторі Вільховий Яр на Харківщині (теперСумської області) у збіднілій дворянській родині. У 1874 — 1879рр. він вчився уХарківській реальній школі, але з п'ятого класу був виключений за зв'язки зпідпільною народницькою організацією. Після двомісячного ув'язнення Грінченкопрацює дрібним канцеляристом у Харківській казенній палаті, а невдовзі, склавшиіспит на народного вчителя, «якимсь чудом», як сам згадував, влаштовуєтьсявчителювати. За винятком 1886 — 1887рр., коли Грінченко працював статистиком угубернському земстві на Херсонщині, освітній ниві він віддав понад десять років(1881 — 1894). Місцями його педагогічної діяльності були Села ВведенськеЗміївського повіту, Нижня Сироватка (нині Сумщина), Олексіївка, де він протягомшести років вчителював у приватній школі відомої просвітителькиX. Д. Алчевської. У 1894р. Грінченкопереїздить до Чернігова. Тут, працюючи у губернському земстві, він організовуєвидання змістовної бібліотечки народнопросвітніх книжок, стає одним з керівниківнелегальної «Чернігівської Громади», разом із дружиною — письменницею М. Загірньоюупорядковує музей української старовини В.Тарновського. З 1902р. Грінченко живе вКиєві. У 1905р. він редагує першу українську щоденну газету «Громадська думка»(згодом «Рада»), а в 1906р. — журнал «Нова громада»; того ж 1906р. стає керівникомкиївського товариства «Просвіта». Востанні роки життя, з настанням реакції, посилюються переслідування Грінченкавластями. Письменник зазнає недовгочасного арешту. Жандарми доводять до смертійого дочку — революціонерку Настю. Змучений туберкульозом, на який захворів ще вшістнадцять років у харківській в'язниці, Грінченко виїздить на лікування доІталії і там 6 травня 1910р. у місті Оспедалетті помирає. Похований письменник наБайковому кладовищі у Києві. ДрукуватисяБ. Грінченко почав у 80-ті pp. Написав чимало віршів (збірки «Пісні ВасиляЧайченка» (1884), «Під сільською стріхою» (1886), «Хвилини» (1903) та ін.),близько п'ятидесяти оповідань, чотири великі повісті («Сонячний промінь» (1890),«На розпутті», «Серед темної ночі» (1900), «Під тихими вербами» (1901)), декількап'єс, чимало статей — етнографічних, історичних, мовознавчих, педагогічних,публіцистичних. Багато перекладав творів російської та зарубіжної класики.Редагував різноманітні видання, провадив значну видавничу діяльність. Цікавими єйого педагогічні розвідки: «Яка тепер народна школа на Україні» (1896), «Народнівчителі і українська школа» (1906) та ін. Значну вагу мало видання «Українськоїграматики», першої книги для читання українською мовою «Рідне слово» та іншихпідручників. І. Франко так охарактеризувавлітературно-громадську діяльність письменника: він належав до «неспокійних,вихроватих» натур, котрі «кидаються на всі боки, заповняють прогалини, латають,піднімають повалене, валять те, що поставлене не до ладу, будують нове, шукаютьспособів підняти до роботи більше рук». Цю оцінку можна застосувати до всієїлітературної діяльності письменника. Адже його поезія, проза, драматичні твори,літературознавчі праці, підготовлений і виданий Б. Грінченком «Словарь українськоїмови» (1907 — 1909), етнографічні та фольклористичні дослідження, переклади зінших мов сприяли всьому подальшому розвиткові українськогописьменства.
