Андрій Якович Чайковськийнародився 15 травня 1857р. в м. Самборі на Львівщині в родині дрібного урядовця.Рано осиротів і виховувався в своїх родичів. Початкову освіту одержав у дякас. Гордині, закінчив у 1877р. Самбірську гімназію і, відбувши річну військовуслужбу, поступив на філософський факультет, а через рік перейшов на правничийвідділ Львівського університету. Працював адвокатом у Львові, потім у Бережанахвідкрив адвокатську канцелярію, перед першою світовою війною переїхав до Самбора,а після війни поселився в Коломиї, де й жив до дня смерті 2 червня1935р. Ще в гімназійні роки Чайковськийзахопився громадською роботою, був активним членом і навіть головою студентськоготовариства “Дружній Лихвар”, одним із керівників львівської “Просвіти”, займавсяорганізацією читалень, різних товариств, якими рясніла з кінця XIX ст. Галичина(“Боян”, “Надія” тощо). Літературнадіяльність письменника розпочалася у 1888р., коли в народовській газеті “Діло”з'явилися його статті про “причини зубожілості наших селян в судівництві” та пробіблійні й старогрецькі судові процеси. Сорокарічний ювілей літературної праці А.Чайковського Галичина відзначала у1928р. Але А. Чайковський почав писати щев гімназії під впливом прочитаних книжок, писав драми й оповідання, та, яксвідчить О. Маковей, через якийсь час із них “сміявся”, а далі й зовсім покинувлітературне писання “задля недовір'я в себе і невзгодин життя”. Можемо твердити,що особливості таланту А. Чайковського вимагали життєвого досвіду, живих фактівдійсності, а для історичних повістей — серйозної історичної лектури, систематичнихісторичних знань. І він надовго замовк. Важкі обставини особистого сирітськогожиття, враження від військової служби і походу 1882р. на придушення повстання вБоснії, а далі адвокатська практика, що ввела його в глибини соціального буттянароду і тайники його психології, фундаментальне вивчення національної історії, вконтексті якої виразніше розкривалося сучасне і майбутнє народу, спонукалисерйозно взятися за перо. А. Чайковському було вже підсорок. Андрій Чайковський швидко здобувславу всеукраїнського письменника. Інтелігенції Східної України він був відомийуже в середині 90-х років XIX ст. з галицьких періодичних видань, що все-такидоходили до Києва, Чернігова, Одеси, продираючись крізь рогатки царської цензури.У березневій книзі журналу “Літературно-науковий вісник”, що постав замістьнародовської “Зорі” та Франкового журналу “Житє і слово” і почав у 1898р. виходитияк загальноукраїнський літературно-художній і громадсько-політичний журнал, булонадруковано розлогу “літературно-критичну студію” Осипа Маковея “АндрійЧайковський”. Тритомна антологія “Вік” (1902) представила українським читачамНаддніпрянщини Андрія Чайковського біо-бібліографічними відомостями про нього іуривком із повісті “Олюнька”. Відтоді він стає справді всеукраїнськимписьменником, знаним в Австро-Угорщині йРосії. Письменник глибоко знав сучаснейому селянське життя, на цю тему написав низку творів, що з'являлися окремимивиданнями — “Образ гонору” (1895), “Бразілійський гаразд” (1896), “Не піддайсябіді” (1908), “Не було виходу”(1927). Життя галицької інтелігенціїпостає з багато в чому автобіографічної повісті “Своїми силами” (1902). Це твірпро “шестидесятників” і “семидесятників” минулого століття на Галичині. Проінтелігенцію йдеться і в тритомній повісті “З ласки родини” (1910) та в повісті“Панич” (1926). Велику популярністьпринесли письменникові твори з життя так званої “ходачкової” шляхти. Уже першітвори цього тематичного циклу “Олюнька” (1895) та “В чужім гнізді” (1896)викликали як схвальні відгуки Франка, Маковея, так і серйозну розмову про шляхирозвитку письменницького таланту А.Чайковського. Заохочений до праці увагоюФранка і Маковея, підбадьорюючими похвалами й порадами, А. Чайковський виявляєдивовижну творчу активність. Тільки з життя “ходачкової шляхти” він створив двівеликі трилогії (“Олюнька” — 1895, “В чужім гнізді” — 1896, “Малолітній” — 1919,“Своїми силами” — 1902, “З ласки родини” — 1910, “Панич” —1921). Один за одним з'являлися в світтвори, написані на матеріалі історії козаччини: “Козацька помста” (1910),“Віддячився” (1913), “За сестрою” (1914), “На уходах” (1921), “З татарськоїневолі” (1921), “Олексій Корнієнко”, ч. І—ІІІ (1926 — 1929), “Украдений син”(1930), “Сонце заходить” (1930), “Богданко” (1934), “Полковник МихайлоКричевський” (1935) та багато інших. Нетільки твори селянської тематики, повісті про інтелігенцію і з життя “ходачковоїшляхти”, а й численні твори на історичну тематику були підготовчою роботою донаписання історичного роману “Сагайдачний”. Було написано ще кілька творів і після“Сагайдачного”, але вони вже значно поступаються і за художністю, і заосвітньо-громадською значимістю, хіба що додають відомостей про джерела історичноїпрози письменника. Трапилося так, що післяоб'єднання західноукраїнських земель із Радянською Україною один ізнайпопулярніших письменників, історичними творами якого зачитувалась усяукраїнська громадськість, був надовго забутий. Тільки в 1958р. після тривалоїперерви львівське видавництво “Каменяр” видало збірку творів А. Чайковського “Засестрою” з післямовою Ю. Мельничука, який багато зробив не тільки для поверненняписьменника в читацький обіг, а й для повернення до нормального життя його родини,викинутої безправністю за межу Європи і Азії. У 1966р. “Каменяр” здійснив ще одневидання творів під назвою “Олюнька”. І лише через 23 роки відбулася нова зустрічукраїнського читача з письменником — із його“Сагайдачним”.
