Борис АНТОНЕНКО-ДАВИДОВИЧ Антоненко-Давидович Борис Дмитрович народився 5серпня 1899р. в передмісті м. Ромни - Засуллі (тепер Сумської обл.) у сім'їмашиніста-залізничника Дмитра Олександровича Давидова і Юлії Максимівни Яновської.("Антоненко-Давкдович" є водночас і псевдонім, і прізвище його прадідів -реєстрових козаків Антоненків). Закінчивши в 1917р. Охтирську гімназію, майбутнійписьменник вступив на природничий відділ Харківського університету, але невдовзіперевівся на історико-філологічний факультет Київського університету. Черезматеріальні нестатки та безперервну зміну влад офіційної вищої освіти так і нездобув; довелося опановувати науку самотужки "в бібліотеках та з великої книгижиття". У 1920-1921рр. ще зовсім юним членом КП(б)У Б.Антоненко-Давидовичзавідував Охтирською наросвітою, ходив у загоні ЧОНу проти Махна та місцевихповстанських ватаг, збирав продрозкладку й організовував вибори до Рад. Незрозумівши сутності НЕПу й не погоджуючись із практикою розв'язання національногопитання на Україні, восени 1921р. вийшов із КП(б)У і вступив до УКП. Та,переконавшись у марності її діяльності і не бажаючи "помножувати дяківський хор умосковській церкві з філіалом в Україні", восени 1923р. вийшов з УКП. У1923р. в київському журналі "Нова громада" надрукував перше оповідання "Останнідва", яке й поклало початок його творчості. Своє літературне "хрещення" письменникодержав у літературній організації "Ланка" (згодом - "Марс", що відокремилась одстрокатого "Аспису" (асоціації письменників), яка об'єднувала невеличку, алетворчо дуже сильну групу молодих "попутників": Б.Антоненко-Давидович, Г.Косинка,В.Підмогильний, Є.Плужник, Б.Тенета, Т.Осьмачка, Д.Фальківський та ін.Б.Антоненко-Давидович - автор більше двох десятків оригінальних книг оповідань,повістей, роману, літературно-критичних нарисів та портретів. Найвідоміші йогокниги, які й визначають творче обличчя письменника, це повість "Смерть" (1928),збірка літрепортажів "Землею українською" (1930), роман "За ширмою" (1963), цикл"Сибірських новел" (1989) та мовознавча праця "Як ми говоримо" (1970, 1991). Одним із найпомітніших творів у літературному процесі на Україні 20-х роківбула повість "Смерть", яка з-поміж інших факторів спричинилася до багаторічнихпоневірянь письменника "на розпуттях велелюдних". У ній Антоненко-Давидовичглибоко дослідив процес витравлення національної свідомості й гідності, відлученняукраїнського інтелігента від свого етносу й деградацію його вбезбатченка-манкурта. Повість "Смерть", як і книга "Землею українською", булипіддані нищівній критиці. Автора публічно звинувачували в "неприкритомузоологічному націоналізмі", в усіх інших найтяжчих "гріхах". І матеріально, йморально життя письменника стало нестерпним, і він виїздить до Алма-Ати, девлаштовується працювати в Держкрайвидаві редактором. Та після вбивстваКірова по всій країні почалися жорстокі репресії. Вже 5 грудня 1934р. заарештованоЄ.Плужника, а 17 грудня розстріляні як "вороги народу" і "терористи" друзіАнтоненка-Давидовича Г.Косинка, Д.Фальківський, К.Буревій, О.Близько. Цунамітерору докотилася й до Казахстану. 2 січня 1935р. Антоненка-Давидовичазаарештовано й під конвоєм відправлено до Києва. На допитах письменниктримався гідно й мужньо. Коли слідчий НКВС Хаєт вимагав зізнатися в приналежностідо терористичної організації й обіцяв зберегти йому "мерзенне" життя, якщопокається і видасть своїх спільників по УВО, Б.Антоненко-Давидович відповів: "Я незнаю, які у вас є засоби впливу на в'язнів під слідством. Та навіть коли б,припустимо, якимись невідомими способами вам пощастило зламати мене і я виказав бивам на себе й на інших оцю фантасмагорію, і коли б ви не тільки дарували мені моє"мерзенне", як ви кажете, життя, а навіть випустили на волю, то я повісився б напершому ж сучку. Тому, що таким людям, як я, можна жити з переламаним хребтом, алез переламаним моральним хребтом я жити не зміг би. На це ви зважте." Отож Хаєтзмушений був визнати, що в особі Антоненка-Давидовича він зустрів "закоренілоговорога, але стійкого". Сталінські опричники звинуватили письменника у"приналежності до контрреволюційної націоналістичної організації" (УВО), яканібито силою зброї "прагнула повалити Радвладу на Україні і готувалаіндивідуальний терор проти Компартії і Радянської держави". На підставі цієїфальшивки Б. Антоненка-Давидовича було засуджено на 10 років концтаборів, деписьменник пройшов усі кола ГУЛАГівського пекла, а після того був відправлений надовічне заслання в село з промовистою назвою Малоросєйка Больше-Муртанськогорайону Красноярського краю. Лише 1956р. був реабілітований, а наступногороку повернувся до Києва і спрагло взявся до творчої роботи. Та з виходом у світроману "За ширмою" на нього знову посипалися звинувачення у всіляких гріхах. Уроки брежнєвсько-сусловської стагнації письменник був ошельмований, зацькований ізловісно замовчаний, але морально не зломлений. Він помер 9 травня 1984р. ЛУ 19(4428) 9.05.1991
