Грінченко Борис - краткая биография

ГРІНЧЕНКО  БОРИС ДМИТРОВИЧ    
1863  (27.11)     1910(23.04
Вперше почувя про Б. Грінченка від луганського скульптора Ілька Овча-ренка десь у 1964 році.Він тільки-но закінчив роботу над портретом Козака Лу-ганського і вже маривобразом Грінченка. У його майстерні збирався невеликий гурток свідомих українців,серед яких найшановнішим був відомий письменник Микита Чернявський. Саме від нихдізнався про тернистий і подвижницький життєвий шлях Бориса Дмитровича Грінченка,про його вчителювання в Олексії-вці, в народній школі X. Д. Алчевської. У ті часине могло бути й мови про вста-новлення пам'ятника письменнику, бо з новою силоюпрацювала ярликова ідео-логія, насувалась чергова хвиля українофобства, одна заодною закривалися на Луганщині українські школи. Та, незважаючи на ці гнітючіобставини, І. Овчаре-нко збирав по крихтах необхідний йому матеріал, читав іперечитував Грінченків словник, робив перші скульптурні ескізи.
Як реліквіютих часів, зберігаю одну з таких моделей   напівфігури   письменника,   який  тримав Словник і мов іконою благословляє світ. Оте перше знайомство зподвижницьким життям та творчістю Б. Грінченка у майстерні Іль-ка Овчаренка сталодля мене подією, яка остаточно пробудила мою національну самосвідомість. Тоді жпощастило мені придбати у   букініста   Грінченків   Сло-вник   під   редакцієюакадеміка Сергія Єфремова та Андрія Ніковського. Три томи того Словника буловипущено в світ видавництвом «Горно» у 1927—1928 роках. Четвертий том світу непобачив, бо редакторів звинуватили у причетності до неіснуючої «Спілки визволенняУкраїни» і розстріляли...
Недовгий, але славний і плідний життєвий шляхпройшов Борис Дмитрович Грі-нченко. Він прожив лише 46 років, але йоголітературна, наукова та педагогічна спадщина вражає не тільки своїм колосальнимобсягом, а й своєю фундамента-льністю і це останнє уявляється мені найбільшдивовижним, особливо ж, коли зважити на те, що він, не маючи університетськоїосвіти, досяг вершин людсько-го духу та наукових знань виключно завдякисамоосвіті.
Майже сім років життя /1887—1894/ Б. Грінченка пов'язані  з Олексіївкою,   що  у  Перевальському районі на Луганщині, куди запросила йоговчителювати відома   просвітителька   Христина   Данилівна   Алчевська. То бувнайбільш плідний період його життя. Саме тут, в Олексіївці, Борис Дмитровичнаписав і надрукував 196 творів різноманітних жанрів. Друкувалися вони угаличанських виданнях, бо в російській Україні слово українське було заборонене.Крім повіс-тей «Сонячний промінь», «На розпутті» та драми «Хатнє лихо», віннаписав чи-мало оповідань з життя сільських   дітлахів,   здійснив   прозовий  переклад «Слова про полк Ігорів» та написав серію нарисів про життя славетних.
... Вперше я відвідав Олексіївку років п'ятнадцять тому, коли з кіногру-поюобласного телебачення ми готували для «Літературної карти України» мате-ріали проперебування Грінченка в Олексіївці. Після тих перших відвідин Олек-сіївки буваютам частенько й у будь-яку пору року, і завжди радісно мені милу-ватися мальовничими  краєвидами  тієї  місцевості.
... З прадавніх часів несе цієюземлею свої тихі води до Лугані, а з нею — до Сіверського Дінця, річечка знехитрою назвою Біла. З мосту, що перетинає її на трасі Луганськ-Алчевськ,відкривається краєвид зеленої долини із старими вер-бами. По лівому берегу надрічкою здіймаються скелясті кручі. Правий берег рі-чки від самої води неспішнепідіймається вгору, і аж біля обрію переходить у широкий степ з типовимпредставництвом донбасівської степової флори і фауни.
А перед річкою, надквітучим вишневим буйством де-не-де виступають дахи добротних селянських домівок.Коли у надвечір'ї затихає потік вантажівок на ав-тотрасі, у тих загінних садкахможна почути, як «хрущі над вишнями гудуть».
Це і є Олексіївка.
Увагу кожного  на  в'їзді  в  село  привертає одноповерхова будівля з сі-рого плитняка,що допитливими вікнами-очима ось вже 115 років вдивляється в   довколишній  світ.   Зовнішній   вигляд   будівлі майже не змінився з тих часів, коли тутвчителював Б. Грінченко.
  От тільки дзвоник... Тоді був ще той, старовинний,з дзвінким, радісним і щасливим голосом, а зараз запрошує дітей на урокиелектричний /саме таким си-гналом сповіщають про початок та кінець роботи вофіційних установах, конто-рах/.
Якось напровесні, коли по яругах ще лежавсніг, а пагорби вже звільнили-ся від нього, приїхав я до Олексіївки  у  справах підготовки  до  125-річного юві-лею Б. Д. Грінченка. Була велика перерва. Біляшколи, на пагорбі, весело мету-шилися діти. Поки мій супутник, вельми досвідченийу фотографії, фотографував школу, я підійшов до хлоп'ят, привітався з ними ізапитав про Б. Д. Грін-ченка. Діти якось зніяковіли, а хлопчисько років дванадцятинесміло відповів за всіх: «То, мабуть, той, що був директором до Ольги Іванівни» /О. І. — теперіш-ня директор школи/.   Відразу   зауважу,   що   після   відкриттяпам'ятника пись-меннику та шкільного музею, який одержав звання народного,сьогодні не тільки старожили Олексіївни, а й кожний школяр не тільки знавГрінченка, а й може, при нагоді, стати досвідченим гідом, який з радістю проведевідвідувача музею стежиною Грінченка.
Але тоді, ранньою весною, відповідьзніяковілого хлопчиська мене не по-радувала, бо чекав іншої, знаходячись умісцевості, де все нагадувало про Грін-ченка: та ж школа з блоків сірого плитняка,тільки вкрита не фарбованим у зеле-ний колір залізом, а сучасним сірим шифером. Зшкільного подвір'я можна поба-чити й знамениту скелю, що описав її БорисДмитрович   у   світлій   романтич-ній   повісті   «Соняшнийпромінь».                            :
А  неподалік,   крізь   мереживо верхівок  саду біліє  одноповерхова  бу-дівля.   Іду  до  неї.   Тут у 1887—1894роках мешкав Б. Д. Грінченко. У ті часи будиночок мав вигляд флігеля, збудованого,як і школа, з сірого плитняка. Зараз до флігелю прибудовано приміщення ковальні, атам, де жив письменник, роз-ташувалась  контора:   вся  будівля  пофарбованавапном. До речі, відомий на Луганщині українознавець і дослідник життя т творчості  Грінченка
Богдан  Васильович  Пастух  розповідав  мені,  щознайшов у київських літературних архівах лист письменника до дружини, в якому вінне тільки з по-дробицями   змальовує   своє   мешкання   у Олексіївці, а йнаводить креслення з розташуванням у кімнаті меблів. Отже маємо чудовий фактичнийматеріал для реконструкції помешкання Бориса Дмитровича.
Вуличка, на якійстоїть будинок, зовсім коротенька й виводить на широ-ку, переорану під городи,леваду.
...Через напоєну вологою ріллю прямуємо до річки Білої, що хвилястоюстрічкою стелиться вздовж широкої балки. Ось, нарешті, вкрита тогорічним лис-тямстежка, вона в'ється понад самою річкою. У тихій воді відзеркалюється сіре небо,задумливі верби, осокори та старі в'язи.
Унизу, аж понад самісінькою річкою,поросли більші дерева, а поміж їх вилася в холодку стежка;
вона доводила аждо містка, що зроблено було через річку у панський сад» /читай — парк Алчевських —Ю. Є./.
Саме ці рядки згадав я, ідучи стежкою, що довела мене... до містка.Так, і місток є! Звичайно той, грінченковський не зберігся, але сучасний місток ізме-талевих конструкцій стоїть на тому ж місці.
Блукаючи стежинами понадБілою, згадав я і про те, що до Олексіївки Борис Грінченко прибув, коли йомуминуло тільки 23 роки. Але вже тоді, зовсім молодий, без  університетської освіти,  він  був  своєрідним епіцентром гро-мадської думки й потужним генераторомукраїнської ідеї на теренах зру-сифікованої України. До Олексіївки йшли листивидатних діячів української культури, з молодим педагогом шукають зустрічі,  щоб порадитись  з  питань  відродження національної школи. Його перші публікації жвавообговорювалися у студентському середовищі Харкова, Києва та Львова. Під часперебування у Олексіївці його    відвідують    В.    Самійленко,    І.    Липата   Т.   Зіньківський.   Відомо,   що   І.   Липа та Т. Зіньківський зібралирізножанровий фольклорний матеріал, який передали Грінченку до його тритомноговидання «Этнографичес-кие материалы».
Один з найбільш плідних дослідниківнаукової спадщини Б. Грінченка, викладач Луганського педагогічного інституту іменіТ. Г. Шевченка Олекса Не-живий, розповів мені, що стосунки між Грінченком таЗіньківським були більш ніж товариськими. Останній раз вони зустрілися восени 1891року в Олексіївці. В тому ж році Трохим Аврамович . Зіньківський   помер   у  30-річному   віці.   Після смерті друга Б. Грінченко видав двотомник «ПисанняТрохима Зіньківсь-кого», який невдовзі було заборонено царською цензурою, бо творинебіжчика мали позитивний вплив на розвиток національної свідомості українськогонаро-ду.
Саме це підкреслив Грінченко, завершуючи життєпис Зіньківськогосло-вами:  «... ось через що з великим жалем спиняємося ми перед Зіньківськогодо-мовиною, ось через що сумуючи дивимося навкруги,шукаючи, хто міг би статизамість його, хто міг би так, як він, жити одним — любов'ю до рідного краю».
Життєві  принципи  небіжчика  відповідали  поглядам самого Грінченка, томустають зрозумілими їх дружні взаємини. Коли у 1892 році Іван Липа, у майбутньомувідомий діяч Центральної Ради УРН, відвідав   Олексіївку,   він   отримав   від  Бориса Дмитровича фото на згадку про зустріч із таким пророчим написом: «Запевнеприйде той день, що воскресне рідна країна. Ми віддамо свою силу на те, щоб сейдень прийшов якомога швидше. Будемо жити — будемо пра-цювати на користь рідномукраєві; будемо вмирати — умремо з. його ім'ям на вустах. Невідомих одного одномуособисто єднає нас служіння нашій невмиру-щій великій ідеї».
(Джерело:Ю.Єненко. Промінь добра. Нарис-есе.—Луганськ, 1994)

Комментарии к биографии Грінченко Борис

оставить комментарий