Славутич Яр - краткая биография

Яр Славутич
 
      […] Народився ГригорійМихайлович Жученко (справжнє прізвище та ім'я Яра Славутича) 11 січня 1918 року вдавньому [заснованому ще в XVII столітті] козацькому зимівнику, згодом — родовомухуторі Жученки, що поблизу села Благодатного (північна Херсонщина). Пережившикількастолітні життєві завірюхи й напасті, той козацький давній осередок не встоявперед новітньою ордою посланих "залізною волею" комуністичної Москви місцевих"активістів"-комнезамівців, які не лише все розтягли-розікрали, будівлі спалили інавіть колодязь засипали, щоб не відроджувалося тут господарсько-хліборобськежиття. Мало того, "у вересні 1932p. 14-річного молодика заарештовують разом ізбатьком, який "не виконав плану до двору" (була тоді колективізаторами придуманатака "геніальна" зачіпка: господареві-хліборобові спускався зі стелі взятий,спеціально завищений план поставок, — бувало, й не один, — за невиконання якого —арешт і висилка. — К.В.); батька везуть на заслання, а хлопець вискакує з потяга(на ходу) крізь отвір, прорізаний у стелі дірявого товарного вагона й таким чиномурятовується", — це з початкових, так би мовити, віх свого коротко викладеногожиттєпису, накресленого самим Яром Славутичем у десятій збірці своїх поезій "Шаблітополь" (К., 1992).
      Далі там говориться,що навесні 1938 року, коли в Україні лютує голодомор, організований московськимКремлем, помирають його піврічна сестричка, бабуся та улюблений дід, а сам вінпорятувався лишень тому, що пас худобу в радгоспі й міг потайки підживитисямолоком. "Тоді ж він складає присягу, продиктовану рідним дідом, — вижити йрозказати всьому світові, як Москва нищить Україну..." Відзначає автор і 1938 рік,коли, будучи молодим поетом-студентом Запорізького педінституту, він опиняється ув'язниці за читання віршів О. Олеся та повістей В.Винниченка.
      "1941 року, під німецькоюзайманщиною, молодий вояк разом з іншими військовиками (такими ж радянськими, щопотрапили в оточення. — К.В.) організовує в лісах північної України ЧернигівськуСіч, яка ставить за мету оберігати місцеве населення від німецьких грабунків,рятувати молодь, наловлену німцями та поліцаями для рабської праці у фатерлянді, атакож готуватися стати армією Самостійної Української Держави — СУД; тоді ж, 1943року, він, сотник Чернигівської Січі, втрачає дружину з одноденною донькою, якихспалюють гітлерівці, винищуючи українські села". Цю воєнну віху з йогоавтожиттєпису я процитував повністю, щоб остаточно відкинути різні наклепи йінсинуації, котрими прислужники компартійної системи будь-що старалися оббрехатиім'я українського патріота, звинувачуючи його то в "невчиненій зраді", то впридуманому ними ж "прислужництві гітлерівцям". Хоча корінна причина цього була віншому — в безкомпромісному викритті Славутичем страшних злочинств, чиненихімперською Москвою проти України.
      До речі,в інтерв'ю, даному вже до свого 70-річчя, він уточнює, що до війни "був ГригорійЖученко. Під цим іменем надрукував півдесятка віршів у літературних журналах чиальманахах... 1943 року я вперше виступив у пресі під іменем Яр Славутич. Цесталося в часописі "Нова Україна", де надруковано кілька віршів із циклу"Запорожці". З того часу я друкувався лише під цим іменем, що незабаром стало моїмлегальним прізвищем". (Яр Славутич. «У вирі багатокультурности». Едмонтон, 1988,с. 138).
      Взагалі ж для тих, котрівирвались із "залізних обіймів" сталінської тоталітарної системи і продовжуваливиступати проти неї, обрання псевдоніму — нового прізвища — стало явищемпоширеним. І робилося це, щоб хоч якось зберегти своїх родичів, які залишались вУкраїні, від репресій. (Хоча й не завжди це вдавалося: система була пильна,каральний апарат мала вишколений ірозгалужений).
      Опинившись у вільномусвіті, Яр Славутич, попри всі негаразди-необлаштованості — надто першої пори, —починає з наростаючою інтенсивністю вести боротьбу проти колоніального уярмленняУкраїни московською необільшовицькою імперією, раз і назавжди обравши за основузброю в тій боротьбі слово правди, яке незмінно прагне донести до людей — доякомога ширшого загалу, користуючись чи то як поет засобами образного слова; чи тояк науковець "мовою" фактів, логічно-невідпорних переконань; чи то як публіцистсвідомий і вірний син свого народу, розповідаючи світові про тяжкі кривди,історичну наругу, постійно чинимі над українським народом його "братнім"північно-східним сусідою.
      У другійполовині XX, такого страдницького і воднораз героїчного для країни, століття, колисам напрям національно-визвольної боротьби українського народу поступовопереходить від збройного до ідеологічного протистояння, коли на нашій"материковій" Україні нещадна сталінщина розгортає тотальний репресивний наступ наукраїнство, ставлячи собі за мету остаточно його засимілювати, понищити самірештки його національної самосвідомості, — в цих екстремальних, загрозливих длясамого подальшого існування нації обставинах, — зокрема на діаспору, ляглаісторичної відповідальності місія: виступити захисником і вільним (від загрозрепресій сталінщини) речником української нації, сказати про неї слово правди —розповісти всьому світові, сучасникам і нащадкам, у якому становищі вона опиниласьі чому, якою вона є, яку історію має і чогопрагне.
      Молодий поет з когортинаціонально-визвольних бійців Яр Славутич це відчув і усвідомив, — фактично першимсвоєю збіркою "Правдоносці" розпочав про це говорити поетично. Громадська думкадіаспори із захопленням сприйняла його збірку, назвавши її "збіркою збірок", айого самого нарекла "правдоносцем", розцінювала її за вищими історикософічниминаціонально-духовними вимірами: "як динамічне виверження поклику тих народнихдуховних цінностей, що були загнані війною (Другою світовою. — К. В.) в глибинуукраїнської душі, як утвердження ідеалів Шевченка, Франка, Лесі Українки та іншихвиразників свого часу. Перед нами постає сконденсована спільність почуваньбагатьох поколінь, що будили й кликали нарід до нового життя, що ставили твердувимогу до західного світу — пізнати нашу, українську правду". (Володимир Жила.«Правдоносець». В зб.: "Творчість Яра Славутича", Едмонтон, 1978, с.7).
      Сьогоднішній читач в Україні має змогупознайомитись з основним у творчому доробку Яра Славутича. З набуттям державноїнезалежності на її теренах публікувались уже його оригінальні поетичні збірки:"Слово про Запорозьку Січ" (1991 та 2-ге, доповнене видання — 1992), "Шаблітополь" (1992), а також вибрані "Твори в двох томах" (1994) і найповніше видання —"Твори, томи І — V", котре видавництво "Дніпро" дає до 80-річчя письменника. А щеокремими виданнями виходить в Україні: перший мартиролог українських діячівкультури, понищених і репресованих кривавим сталінським режимом, — "Розстрілянамуза" ("Либідь", 1993) та збірка вибраних досліджень і статей Яра Славутича — "Мечі перо" ("Дніпро", 1992), що дає нашому читачеві можливість скласти власнебільш-менш чітке уявлення про коло поетичних, наукових (і громадсько-патріотичних,як правило, вони всі в нього нерозривні) зацікавлень Яра Славутича, як і про йоготворчу методу, що характеризується передовсім вірністю життєвій правді,вивіреністю і виваженістю суджень... Та ще — закоханістю в рідну Україну. Їїсвободу, незалежне державно-самостійнежиття.
      Гадаю, що, ознайомившись зпоетичними та науковими — глибоко патріотичними в основах своїх — набутками ЯраСлавутича, сучасник сам складе йому і належну оцінку, і шану та повагу заздійснене ним.
       
КостьВолинський.
З когорти українських правдоносців // Київ. — 1998. — №3-4. — С.151-153.
       

Комментарии к биографии Славутич Яр

оставить комментарий