Сосюра Володимир - краткая биография

ВОЛОДИМИР СОСЮРА
(1898—1965)
      Володимир МиколайовичСосюра народився на станції Дебальцеве (нині Донецької обл.) 6 січня 1898р. Дитячіроки поета минали в с Третя Рота (нині м. Верхнє), у старій хворостянці надберегом Дінця. Про цей край Сосюра пізніше образно розповів у автобіографічномуромані «Третя Рота». Одинадцяти років хлопець пішов працювати до бондарного цехусодового заводу, потім телефоністом, чорноробом, не цурався випадкових заробітків.Початкову освіту здобував під опікою батька, кресляра за фахом, який працював івчителем, і писарем, і адвокатом, ішахтарем.
      У 1911р. В. Сосюра вступає доміністерського двокласного училища в с ТретяРота.
      14 жовтня 1917р. Лисичанська газета«Голос рабочего» друкує його вірш «Плач волн», затим — перший вірш українськоюмовою «Чи вже не пора», а наприкінці жовтня — «Товаришу», написаний у стиліреволюційного маршу.
      У 1918р. у складіробітничої дружини содового заводу В. Сосюра бере участь у повстанні протикайзерівських військ, стає козаком петлюрівської армії, входить до особистої вартисамого Петлюри. Згодом він втік з її лав і потрапив в полон до денікінців. Йогорозстрілювали як петлюрівця, але рана виявилась несмертельною, і поет вижив. СудивВ. Сосюру і червоний ревтрибунал, і тільки житейська мудрість голови трибуналу,котрий розгледів у хлопчині поета, врятувала йомужиття.
      У 1920 р. В. Сосюра опинився вОдесі, де його, хворого на тиф, прийняли до своїх лав бійці Червоної Армії. У1920-1921 pp. В. Сосюра воює з білополяками та армією Н. Махна. Пізніше у поемі«Два Володьки» поет робить спробу дослідити двоїстість своєїдуші:
      Рвали душумою
      два Володьки вбою.
      і обидва, як я,кароокі,
      і в обох щенезнаний,
      невиданийхист.
      Рвали душу мою—
      комунар
      і
      націоналіст.
      
      ТрагедіяСосюри подібна до трагедії М. Хвильового, котрий не витримав такого внутрішньогоконфлікту й закінчив життя самогубством. Різниця тільки в тому, щоСосюра-українець не дійшов до заперечення Сосюри-комуніста й лишився жити далі зтягарем своєї двоїстості. Цікавим при цьому є один надзвичайно характерний дляСосюри момент: два Сосюри — українець і комуніст — живуть в одному Сосюрі-поетіпоруч, але зовсім окремим життям. До певного часу вони між собою боролись,змагаючись за першість, але потім знайшли компроміс. Цей компроміс знайдено набазі своєрідного поділу між ними сфер їхнього вияву і взаємного невтручання в цісфери. Сосюра-комуніст має в своєму володінні виключно сферу свідомості,розумового сприйняття дійсності, в той час коли Сосюра-українець неподільно пануєв сфері почуття, так би мовити сердечного сприйняття дійсності. Тому в кожнійкнижці Сосюри можна відразу одним оком відокремити «кесареве кесареві» від «БожогоБогові», так само, як це можна дуже легко відокремити і в кожному з тих йоговіршів, де обидва ці елементи є поруч. Вони не тільки взаємно не про-никаються, анавіть взаємно й не доторкаються. Хоча водночас обидва Сосюри цілковито щирі, бовзагалі щирий Сосюра — поет і людина. І зовсім ясно, що совєтська влада не маєжодних підстав серйозно обвинувачувати Сосюру в зраді їй, бо ж зовсім ясно, щосвоєю свідомістю він належить їй. А що серцем він українець, то це ж не йогопровина, а його... нещастя. Інша справа, що в сфері серця він більше на своємумісці, ніж в сфері розуму, але це знову ж таки не його провина, а його нещастя якпоета за покликанням.
      Рання поезія В.Сосюри вбирала художні здобутки різних стилів і течій того часу (символізму,імпресіонізму). Разом з тим увиразнювались риси його власного стилю: романтикаборотьби й кохання, гостро відчутий «смак» життя, барв, звуку, злитість суб'єкталірики з навколишньою дійсністю.
      У 1921 р.побачила світ збірка Сосюри «Поезії», що досі вважалася його першою книжкою (протевіднайдений документ коригує цю думку: рукою Сосюри в нім записано, що в 1918 р.було надруковано й видано першу збірку його поезій «Пісні крові...», але її покине знайдено). Цього ж 1921 p., виходить поема «Червона зима», яка зробила Сосюрузнаменитим.
      Естетика, з якої народилася«Червона зима» і яку несла лірика В. Сосюри 20-х років (збірки «Червона зима»;«Осінні зорі», 1924; «Сьогодні», 1925; «Золоті шуліки», 1927; «Коли зацвітутьакації», 1928 та ін.), визнавала й підносила цінність кожної окремої долі, щозливається з народною, але не губиться, не розчиняється в нійбезслідно.
      З-під пера митця вийшла низкаліро-епічних поем: «Оксана» (1922), «Робітфаківка» (1923), «Воно», «Шахтар»,«Сількор», «Хлоня». До цих творів, треба гадати, належала й поема «Махно» (близько1924р.), текст якої не зберігся. Одним із перших проявів інтересу молодоїлітератури до рідної давнини став віршований роман В. Сосюри «Тарас Трясило»(1926).
      Від 1925 р. В. Сосюра повністювіддається літературній праці, полишивши агітпроп, а потім і Харківськийуніверситет. Протягом десятиліття (1922—1932) він був членом багатьохліторганізацій (Пролеткульту, «Плугу», «Гарту», ВАПЛІТЕ, ВУСППу та ін.), постійнобрав участь у літературних дискусіях.
      У1927—1929 pp. написав низку поем. Неупереджена критика вбачає в В. Сосюріпровідного майстра ліричного жанру, але «провладні» критики все суворішезасуджують творчість поета, ввергаючи його в стан глибокої творчої кризи. Настроївідчаю позначилися й на збірці «Серце» (1931) і, зокрема, на однойменномувірші.
      За «націоналістичні ухили» у 1934р.поета виключають з партії і зі Спілки письменників. У ці кризові роки В. Сосюрамайже не пише, займається поетичними перекладами. 1936 р. Сосюру все-таки зновуприймають до Спілки радянських письменників. У припливі нових сил і надій вінповертається до роботи. Наступних років з'являються збірки «Нові поезії» (1937),«Люблю» (1939).
      У 1940 р. В. Сосюразавершує своє найбільше ліро-епічне полотно — роман у віршах «Червоногвардієць»,який увібрав усе те, що становить автобіографічну основу його творчості 20 — 30-хроків: спогади про дитинство, передреволюційна Донеччина, громадянська війна,боротьба й кохання в якомусь своєму магічному поєднанні. Останні передвоєннікнижки («Журавлі прилетіли», «Крізь вітри і роки», (1940) сповнені мотивів любовідо жінки («Марії»), природи («Я квітку не можу зірвати»), до Вітчизни. Дві любовіпоета — до жінки й Вітчизни — були двоєдиним джерелом його поетичного натхнення.Інтимну лірику Сосюри зчаста іменують «Книгою Марії». На перший погляд, це незовсім справедливо, адже поетична галерея романтизованих жіночих постатей утворчості поета широка: і Ївга, і Галя, і загадкова Констанція... Та з усіх цихмилих серцю імен найбільше чомусь відгукувалось у душі митця старозаповітне ім'я —Марія. «...Губи шепочуть в блаженнім пориві для мене єдинеє ім'я: «Маріє!..»(1931); або ж: «Твоє ім'я «Марія» найкраще всіх імен»(1948).
      Зеленіють жита, і любоводцвіта,
      і волошки у полі синіють.
      Од дихання мого тихий макобліта,
      ніби ім 'я печальне —Марія.
      (1925)
      Магічнасила імені тільки уособлювала магічну силу жінки в житті й творчості поета.Жіночність для нього — квінтесенція чистої краси. Лірична героїня любовної лірикиСосюри, при всій її варіантності, багатоіпостасності,— завше зберігає певний«набір» домінантних рис,— зовнішніх і внутрішніх. Це неодмінно — золотокосакрасуня з блакитними очима, готова до світлої само-офіри в ім'я коханого, берегиня«тихої», жертовної любові. Обставини кохання змінюються з вірша до вірша, алезавжди перед нами — велична історія унікальної любові, здатної перевернутисвіт.
      У 1941 р. поет був евакуйований доБашкирії, 1942 р. працював в Українському радіокомітеті в Москві, 1943 р. входивдо редакції фронтової газети «За честь Батьківщини». Лірику Сосюри роківВітчизняної війни (збірки «В годину гніву», 1942, «Під гул кривавий», 1942,численні публікації в періодиці) проймають два мотиви. Це — віра в перемогу йводночас неретушований показ людськоїбіди.
      Друга книга Сосюриної поезії — книгаУкраїни. Безліч творів поета присвячено патріотичній темі: протягом цілого життявін повсякчас сповідається в любові та клянеться у вірності рідній землі. Причомуобраз Вітчизни поступово розростається — від маленької Третьої Роти через степовероздолля Донеччини — до всього українського світу з неодмінними «ясними зорями» й«тихими водами». Саме за незгасну любов до України неповторному Володьці судилосязазнати найбільше прикрощів, але жодні приписи чи й навіть вироки не змусили йоговідректися найдорожчого.
      Любіть Україну,як сонце любіть,
      як вітер, і трави, іводи...
      В годину щасливу і в радостімить,
      любіть у годинунегоди.
      (1944)
      Патріотичнийвірш «Любіть Україну!» у 1951 р. став причиною найгостріших звинувачень поета внаціоналізмі. В. Сосюру знову перестають друкувати, він живе під прямою загрозоюарешту, яка зникає тільки зі смертю Сталіна 1953 р. І тоді з'являються нові книгивіршів «За мир» (1953), «На струнах серця» (1955), «Солов'їні далі» (1957). Поема«Мазепа» (розпочата 1929 р., завершена в 1959 — 1960) віднесена до «забороненихтворів», разом з ґрунтовним літературознавчим аналізом вона була опублікована вжурналі «Київ» лише 1988р., адже за сталінщини опублікувати її не було ніякоїзмоги, бо постать гетьмана офіційно спотворювалася, а його дії вважалисязрадницькими. Ю. Барабані у дослідженні твору слушно вказував на стильовунеоднорідність поеми. Якщо в першій частині образ Мазепи окреслюється вромантичному плані, то в другій значна увага відведена філософському осмисленнюісторичних подій кінця XVII — початку XVIII ст. і ролі в них гетьмана, який рішучевиступив за відновлення козацької держави. Поет дотримується концепціїпатріотичної діяльності Мазепи й спростовує великодержавницькі — і царські, ікомуністичні — версії «зрадництва» гетьмана. У поемі акцентується, що Мазепаніколи не був зрадником рідного народу, а дбав про нього, намагався звільнити відмосковського колоніального пригнічення. Звичайно, поразка гетьмана наклаладраматично-трагічний відбиток на його образ у художньому трактуванніСосюри.
      У цьому зв'язку Ю. Барабашвідзначає, що Сосюра намагався збагнути насамперед не стільки, «може, Мазепу, яксамого себе, розв'язати у своїй свідомості й у серці не лише застарілі історичні,а не менш болючі сьогоденні вузли. То була й щира сповідь, і відповідьнедоброзичливцям, яка визрівала протягом десятиліть, і свого роду емоційнарозрядка, і, якщо хочете, певна моральна компенсація,— у тому числі й за вимушенекаяття».
      Одне слово, поема «Мазепа»пройнята високим патріотичним пафосом. Цей твір Сосюри «є тільки відкидаввульгарні стереотипи характеристики видатного сина України, а й заповнював істотнупрогалину в нашій художній літературі про трагічну добу втрати решток козацькоїдержавності.
      У 1960р. Сосюра завершуєпоему «Розстріляне безсмертя», розпочату в довоєнний час і опубліковану тільки1988 р. в журналі «Вітчизна» (№ 1). Є підстави вважати, що «заспівна» частинацього твору, присвяченого жертвам сталінського терору, є поновленим з пам'ятішматком втраченої поеми «Махно». Цей твір засвідчив, що Сосюра ніколи не зраджувавідеалів юності, коли зі зброєю в руках боровся за українську незалежність, колиразом зі своїми побратимами у 20-х роках намагався піднести до європейського рівнярідну літературу. В поемі щиро й тепло йдеться про цвіт нашої творчоїінтелігенції, який було брутально обірвано сталінськими: сатрапами в передвоєннедесятиріччя. Тому хвилююча повінь ліризму, яка сповнює розповідь, частопереривається інвективами на адресу новітніх опричників. Так, тема України, темаїї драматичної історії в трагічної сучасності жила й пульсувала в творчості Сосюривпродовж усього його творчого життя.
      Низкуцікавих творів містять книжки В.. Сосюри «Близька далина» (1960) і «Поезія неспить» (1961),. «Осінні мелодії» (І964) та «Весни дихання»(1964).
      Поет помер від гіпертонії, 8 січня1965р.
      Цінність творчості В. Сосюри не вособливостях його поетичної техніки, а ъ особливостях того людського явищаукраїнської дійсності радянського періоду, що становить собою зміст йогопоетичного світу. Це явище ніде не виявилось так яскраво і ніде не знайшло такогощирого вислову, як саме в особі Сосюри і та в, його наскрізь особистій і наскрізьщирій поезії. І саме ця щирість поетичного вислову Сосюри, що виявляє нам йоготаким; яким він є, робить його особливо цікавою людською постаттю в українськійрадянськійлітературі.
      
      ОСНОВНІТВОРИ:
      «ТретяРота», «Червона зима», «Солов'їні далі», «Любіть Україну»,. «Так ніхто не кохай»,«Два: Володьки»,. «Марії», «Мазепа», «Розстрілянебезсмертя».
      
      ДОДАТКОВАЛІТЕРАТУРА:
      1. Історія українськоїлітератури XX століття. У 2 кн. Кн. 1.— К.,1998.
      2. Усе для школи: Українськалітература: програмні тексти, ілюстрації, пояснення, завдання, тести: Ї0 кл. —К.,Львів, 2001.
      3. Бурляй Ю. НевідомийСосюра; Біогр. етюди //Київ.— 1998.—Ш-1—2.
      4. Моренець В. Володимир Сосюра; Нарисжиття і творчості.—К., 1990.

Комментарии к биографии Сосюра Володимир

оставить комментарий