Вишня Остап - краткая биография

ОСТАП ВИШНЯ
(1889—1956)
      Справжнєім'я — Павло Михайлович Губенко. Інший псевдонім: ПавлоГрунський.
      Остап Вишня народився 13листопада 1889 р. на хуторі Чечва біля с. Грунь Зіньківського повіту на Полтавщині(нині Охтирський район Сумської області) в багатодітній селянській родині.Навчався в початковій школі, у 1903р. закінчив Зіньківську двокласну школу,отримав свідоцтво поштово-телеграфного чиновника. У 1907 р. закінчиввійськово-фельдшерську школу в Києві, працював фельдшером у армії, а пізніше — вхірургічному відділі лікарні Південно-Західних залізниць. Склавши екстерномекзамени за гімназію, у 1917р. вступив на історико-філологічний факультетКиївського університету, однак залишив навчання й зайнявся журналістською талітературною діяльністю.
      У 1919р. П.Губенко, як і чимало ентузіастів відродження національної культури, діячів,урядовців УНР, потрапив до Кам'янця-Подільського, де написав перший твір —фейлетон «Демократичні реформи Денікіна (Фейлетон. Матеріалом для конституції бутине може)», який за підписом «П. Грунський» був надрукований укам'янець-подільській газеті «Народнаволя».
      У 1920 р. він повернувся до Києва.Восени був заарештований органами ЧК і як «особливо важливий контрреволюціонер»відправлений на додаткове розслідування доХаркова.
      Не виявивши «компромату» в діяхП. Губенка ні за гетьманщини, ні за петлюрівщини, у 1921 р. його випустили ізв'язниці. У квітні цього року П. Губенко став працівником республіканської газети«Вісті ВУЦВК» (редагував її В. Блакитний), а кількома місяцями пізніше —відповідальним секретарем «Селянської правди» (редагував С. Пилипенко), насторінках якої 22 липня 1921 р. під фейлетоном «Чудака, їй-богу!» вперше з'явивсяпідпис Остап Вишня.
      Слово гумористакористувалося дедалі більшою популярністю. Виходили одна за одною збірки усмішок:«Діли небесні» (1923), «Кому веселе, а кому й сумне» (1924), «Реп'яшки», «Вишневіусмішки (сільські)» (1924), «Вишневі усмішки кримські» (1925), «Щоб і хлібродився, щоб і скот плодився», «Лицем до села», «Українізуємось» (1926), «Вишневіусмішки кооперативні», «Вишневі усмішки театральні» (1927), «Ну, й народ»,«Вишневі усмішки закордонні» (1930); двома виданнями (1928 і 1930) побачило світзібрання «Усмішок» у чотирьох томахтощо.
      Протягом тривалого часу Остап Вишняофіційно не був членом письменницьких організацій. Лише наприкінці 20-х pp., післяліквідації ВАПЛІТЕ, він став одним із організаторів Проліт -фронту. Приятелював ізМ. Хвильовим і М. Кулішем. У 1930—1931 pp. Письменник створив повноціннийдраматургічний твір комедію «Вячеслав», де порушив проблеми виховання. Твір бувопублікований лише після смерті письменника в 1957р. у книзі «Привіт! Привіт!». 26грудня 1933р. Остап Вишня був заарештований і абсолютно безпідставно звинуваченийу спробі вбивства секретаря ЦК КПУ Постишева, зазнає численних тортур і допитів, ізізнався в усьому, чого домагалися від нього слідчі. 23 лютого 1934 р. — судова«трійка» визначила міру покарання — розстріл, а з березня рішенням колегії ОДПУйого замінили десятирічним ув'язненням. Письменник відбував ці строки в Ухті, КоміАРСР, на руднику Еджит-Кирта. Виконував різні роботи, працював фельдшером,плановиком у таборі, у редакції багатотиражки Ухтпечтабору «Северный горняк», денаписав 22 нариси про трударів, які мріють завоювати суворий північнийкрай.
      У 1943 р. Остап Вишня вийшов наволю, наступного року повернувся до літературної діяльності, надрукувавши 26лютого в газеті «Радянська Україна» усмішку «Зенітка», що обійшла усі фронти,часто звучала по радіо.
      Через кілька роківвиходять політичні фейлетони та памфлети «Самостійна дірка» (1945), збірки гумору«Зенітка» (1947), «Весна-красна» (1949), «Мудрість колгоспна» (1952), «А народвоювати не хоче» (1953), «Великі ростіть!» (1955), «Нещасне кохання» (1956) та ін.Він працював над перекладами творів російських та світових класиків — М. Гоголя,А. Чехова, О. Сухо-во-Кобиліна, Марка Твена, ОТенрі, Я- Гашека, Я- Неруди.Проводив велику громадську роботу (був членом редколегії журналу «Перець» і одниміз найактивніших його співробітників, членом правління Спілки письменниківУкраїни).
      У 1955р. Остап Вишня бувреабілітований судовими органами, а 28 вересня 1956р. письменникпомер.
      Остап Вишня — письменник, який у20-х pp. заохотив мільйонні маси до читання української літератури. Він був«королем українського тиражу». За життя гумориста побачило світ понад 100 збірокйого творів, деякі неодноразовоперевидавалися.
      У великому творчомудоробку письменника представлені різноманітні жанри малої прози (усмішка,гумореска, фейлетон, памфлет, автобіографічне оповідання), але скрізь присутнійіронічно усміхнений автор у ролі мудрого, дотепного оповідача. Остап Вишня ввів вукраїнську літературу й утвердив у ній новий різновид гумористичного оповідання,що його сам же й назвав усмішкою. Лаконізм, влучність, дотепність, іронічність,обов'язкова присутність автора (в ліричних відступах, окремих репліках оповідача)створюють загальну викривальну тональність такого твору. В Остапа Вишні є цілітематичні цикли усмішок: сільські, кримські, закордонні, реконструктивні,київські, мисливські тощо. Найперше привертає увагу художній типаж в усмішках —багатий, своєрідний і різноманітний, як різноманітні й уособлені ним вади,недоліки. Можна сказати, і персонажі, зображені в творах, і проблеми, осмисленіавтором,— це сама дійсність, це саме життя села в неповторній вишнівськійхудожньо-гумористичній інтерпретації. В усмішках і фейлетонах «Село — книга», «Якгусениця у дядька Кіндрата штани з'їла...», «Газета — дуже велике діло»,.«Сільська юстиція», «Гіпно-баба» персонажі розкриваються в несподіваних життєвихситуаціях. Тут проявляється неповторне обдаровання митця влучно підмітитинегативне, своєрідно «вжитися» в створюваний образ героя чи антигероя, знанняоригінальних людських типів, численних життєвих бувальщин, зрештою всіх тихреалій, що природно ввійш-ли в його гумористику (сюжети, комічні колізії, рисиоблич і вдачі героїв, дотепи, вихоплені з народного мовлення слівця,фразеологізми, інтонації тощо).
      ОстапВишня бачив порочне й потворне в житті, але ототожнював його з «хворобами»зростання, які, вірилося, можна з часом перебороти. Втім, це була одна з численнихілюзій, що їх у 20-ті роки сповідувало чимало сумлінних, чесних митців. Гумористзі щирою вірою в успіх справи створює цикл українознавчих усмішок «Українізуємось»(у 1926—1929 pp. збірка витримала шість видань), у яких провідним був мотиввідродження національної гідності народу. В усмішках ставляться проблеми розвиткунаціональної мови, культури, вільного й повного впровадження мови в державнекористування. Не випадково майже п'ять десятиліть для цих творів було визначено«надійне» місце зберігання — спецфонд: закладені в них ідеї були не сумісні зідеологічними догмами щодо загального інтернаціоналізму, «зближення» й «злиття»націй.
      З добрим усміхом, не уникаючи йіронічних клинів над недоліками Остап Вишня відтворює окремі епізоди з літпроцесу(«Плуг», «Понеділок», «Вісті»); друкує добірку шаржів на М. Хвильового («Синятрясовина»), Г. Косинку («Однокутний бій»), М. Зерова «Воскресла») та ін. Утеатральних усмішках, мистецьких силуетах, усмішках літературних, дружніх шаржах(в останніх використовуються засоби пародійного жанру) влучно відтворюютьсяіндивідуальні особливості митців, атмосфера тогочасного літературно-мистецькогожиття.
      Але найбільшу увагу серед творівОстапа Вишні привертають, безперечно, «Мисливські усмішки», які він складавпротягом тривалого часу, а найповніше видання було здійснене вже після його смерті— в 1958 році.
      «Мисливські усмішки» ОстапаВишні в українській літературі — явище унікальне. У них спостерігаємо оригінальнийсинтез народного анекдоту й пейзажної лірики. Пейзажі ці досить лаконічні.Одна-дві деталі, схоплені усміхненим поглядом, так доречно вкраплюються в текстоповіді, що без них не можна уявити ні загального тла полювання, ні відповідногонастрою. Усмішки «Заєць», «Лисиця», «Лось», «Ведмідь», «Ружжо», «Дикий кабан, абовепр», «Як засмажити коропа», «Дика гуска», «Екіпіровка мисливця» перейнятіпо-справжньому щирим, життєствердним настроєм. Письменник разом зі своїм героєм,який зазвичай є й оповідачем, радіє довколишньому світові, милується природою. Вінпо-дитячому зворушливий і сентиментальний. Він не прийшов на полювання когосьубивати чи «добувати харчі», він прийшов торкнутися якогось іншого, чистого світу,відчути й себе його часткою. Герой-оповідач Остапа Вишні трохи хитрий, трохидивакуватий у своєму священнодійстві збирання на полювання, в очікуванні зайця чилисиці, в поверненні здебільшого без здобичі або й без рушниці чи шапки, алезавжди іронічний, доброзичливий і наївний, начедитина.
      Часом розповідь набуваєповчального тону, удаваної серйозності, що вже само по собі створює веселийнастрій, примушує всміхнутися. І, звісна річ, чимало мисливських усмішокпересипані розповідями невдах-полювальників (як і сам автор) про якісь неймовірнімисливські подвиги чи бувальщини. Любить письменник обігрувати і якусь деталь(наприклад, стопку, рушницю, забуту вудку), яка вносить комічний струмінь уситуацію.
      «Як варити і їсти суп із дикоїкачки» — одна з найдотепніших і найліричніших «Мисливських усмішок» Остапа Вишні.Присвячена вона Максимові Рильському. Вперше надрукована в журналі «Перець» 1945p., вже після повернення письменника із заслання. Від самого початку оповідач ведечитача на тихе плесо
      рідного луговогоозерця, де, виявляється, як спостеріг «всесвіт -ньовідомий орнітолог», тежводяться дикі качки. Збираєтеся, «берете з собою рушницю (це така штука, щостріляє), набої і всілякий інший мисливський реманент, без якого не можнаправильно націлятись, щоб бити без промаху, а саме: рюкзак, буханку, консерви,огірки, помідори, десяток укруту яєць і стопку... Стопка береться для того, щоббуло чим вихлюпувати воду з човна, коли човен тече...». За цим описом збирання наполювання — неприхована іронія, передчуття неповторної мисливської романтики,відчуття чоловічої свободи, розслаблення від клопотів і метушні, умиротворення.Далі пояснюється сенс вечірньої (на яку ви вже спізнилися) і вранішньої «зорьки» —час, коли дика качка з'являється на воді. Спізнення на вечірню «зорьку» —своєрідний ритуал, можливість «посмакувати», насолодитися довколишнімсвітом.
      «Мисливські усмішки» Остапа Вишні,хоч і «мисливські», але навчають не нищити, не вбивати природу, а навпаки дбатипро неї, берегти для нащадків. Для ліричного героя цих творів, як і для самогоавтора, головним є не полювання на звірів чи ловля риби, а сам процес перебуванняна природі, спілкування з нею.
      Отже, сліднаголосити, що визначальними особливостями гумору Остапа Вишні є багатствовідтінків і барв комічного, по-народному соковита мова, своєрідно діалогізованийвиклад дії, мудрий, іронічно-усміхнений погляд оповідача на порушені проблеми.Дотепні й художньо неповторні діалоги — один із основних засобів характеристики йоцінки персонажів. Діалогам притаманні неоднозначність, життєво-змістованаповненість,колоритність.
      
      ОСНОВНІТВОРИ:
      «Вишневі усмішки (сільські)»,«Вишневі усмішки кримські», «Українізуємось», «Вишневі усмішки кооперативні»,«Вишневі усмішки театральні» (1927), «Ну, й народ», «Вишневі усмішки закордонні»,«Мисливські уcмішки», «Моя автобіографія», «Отак і пишу», «Великомученик ОстапВишня».

      ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:
      1. Остап Вишня // Історія українськоїлітератури XX століття: У 2 кн.— К., 1994. Кн. 2/ За ред. В.Г. Дончика.
      2. Зуб І. Остап Вишня: Літературнийпортрет. — К., 1989.
      3. Дузь І. М. ОстапВишня: Нарис про творчість. — К-, 1989.
      4. Журавський А. «Скажіть усім, що я неворог народу...» // Літературна Україна. — 1988. — № 23.
      5. Чиб'ю, 1934: Уривки з табірногощоденника//Літературна Україна. — 1989.— 3 серп.
      6. Гріга О. Великий життєлюб //Дивослово.— 2005. — № 4.

Комментарии к биографии Вишня Остап

оставить комментарий