Грінченко Борис - краткая биография

БОРИСГРІНЧЕНКО
(1863—1910)
      Псевдоніми — В.Чайченко, Іван Перекотиполе, Вільхівський Б., Вартовий П., М. Гримич, Л.Яворенко.
      Борис Дмитрович Грінченконародився 9 грудня І863 р. на хуторі Вільховий Яр на Харківщині (тепер Сумськоїобласті) у збіднілій дворянській родині Протягом 1874—1879 pp. він учився вХарківській реальній школі, але з п'ятого класу був виключений і ув'язнений зазв'язки з підпільною народницькою організацією. Після двомісячного ув'язненняГрінченко працював дрібним канцеляристом у Харківській казенній палаті. Екстерномсклавши іспит на народного вчителя, у 1881—1894 pp. працював учителем наХарківщині, Сумщині, Луганщині, окрім-періоду 1886— 1887 pp., коли перебував напосаді статистика в губернському земстві на Херсонщині. Спілкувався з відомоюдіячкою народної освіти X. Д. Алчевською. На її запрошення він разом з дружиноюпрацював у народних школах Харкова.
      У 1894р. Грінченко переїхав до Чернігова. Тут, працюючи в губернському земстві, вінорганізував видання бібліотечки народно-просвітніх книжок, став одним ізкерівників нелегальної «Чернігівської Громади», разом із дружиною — письменницеюМ. Загірньою — упорядкував музей української старовини В. Тарновського. З 1902р.письменник жив у Києві. У 1905р. він редагував першу українську щоденну газету«Громадська думка» (згодом «Рада»), наступного року журнал «Нова громада»; ставкерівником київського товариства «Просвіта», одним із організаторів Українськоїрадикальної партії (УРП).
      В останні рокижиття Грінченка посилились його переслідування владою. Письменник зазнавнедовгочасного арешту. Жандарми довели до смерті його дочку — революціонеркуНастю. Змучений туберкульозом, на який захворів ще в шістнадцять років ухарківській в'язниці, Грінченко виїздить на лікування доІталії.
      Письменник помер 6 травня 1910р. умісті Оспедалетті в Італії. Його тіло було перевезене в Україну й поховане наБайковому кладовищі в Києві.
      БорисДмитрович Грінченко — в українській літературі постать, безперечно, помітна іважлива. Він був відомий як поет, письменник, публіцист, фольклорист, етнограф,мовознавець, критик, історик, педагог, перекладач, просвітницький і громадськийдіяч. Його поетична спадщина нараховує кілька збірок: «Пісні Василя Чайченка»(1884), «Під сільською стріхою» (1886), «Підхмарним небом» (1893), «Пісні та думи»(1895), «Хвилини» (1903). На початку 90-х pp. уже цілком природною була паралель:Б. Ірінченко — І. Франко. За твердженням А. Кримського,, «коли Франко є найпершийписьменник в Галичині, то Чайченко — перший між новітніми українськими, опро-чегбудь-що-будь, його твори найбільш од усіх сучасних українських підходять доФранкових». Уже рання творчість Грінченка переконливо свідчить про те, щопровідною темою лірики, а потім і прози письменника стало патріотичне чуття,переплетене з гострим болем за поневолення України. Мабуть, із цього емоційногопоєднання й народився шедевр патріотичної лірики «Смутні картини» (1883), де задопомогою вражень зору поет створив грандіозний просторовий образ України з їїсумними селами й нивами, з «убогим», «обшарпаним» людом. Продовження йконкретизація мотиву «Смутних картин» здійснюється в ліричній мініатюрі «Україна»(1883), де знаходимо вже увиразне-но-предметний образ обездолено! вітчизни,уквітчаної терновим вінком, закованої в кайдани й ув'язненої. Душевний станліричного героя визначає такий слуховий образ: він (герой) «чує» пісню горя ймуки, що долинає з темниці. Ця пісня примушує читача «прокинутись» і такожприєднатись до боротьби:
      Чи ви чуєте,браття кохані, вона Вас до бою ізновзаюшка!
      Напевне, без цих програмових «добою», «до праці!» не було б Ірїнченка-лірика. У них — безпосередній, прямий виявйого людської натури, запальної, діяльної, переповненої прагненням переконувати,впливати на свідомість співвітчизників. Одним із шедеврів нашої громадянськоїлірики другої половини XIX ет. став знаменитий вірш Б. Ірінченка «Хлібороб»(1884), в якому поет сформулював погляди людини з яскраво вираженою національноюментальністю, людини, яка не бачить сенсу життя без прагц й турботи пронащадесів:
      Праця єдина з неволі нас вирве:Нумо до праці, брати!
      Глибинно пов'язанийіз символікою українського поетичного мислення (образи ниви, хліборобської праці,щедрого ужинку), вірш Грінченка виростає з традицій лірики Т. Шевченка, С.Ру-данського, Ю. Федьковича, М. Старицького, П. Грабовського і водночас є новим,свіжим словом української поезії.
      Уліричній, як і в епічній поезії Ірінченка, вияв ставлення до зради та зрадниківзаймає одне з центральних місць. Поява цієї теми в найбільш особистіших творахпоета засвідчує органічність патріотичних і громадських почувань митця, щоз'являлися в його душі не вряди-годи, а жили в ній постійно. Згадаймо хоча б цикл«З пісень про рідний край» зі збірки «Під хмарним небом» (1893), який, недрукувався в радянських виданнях творів поета. За ліричною тональністю тапровідними образами цикл співзвучний із триптихом Лесі Українки «Сльози-перли», щопідзаголовком «Ридання» вперше з'явився у львівському журналі «Народ» (1891).Майже водночас написані твори двох поетів-ліриків зродилися як втілений у слововибух плачу, нестримних ридань над неволеюУкраїні:
      Народ, що не знав на цім світіНад волю дорожче нічого. Навчивсь свою шию хилити, І зникла вся гордість у його.Він рідную мову-перлину У мовах слов 'ямського світу — Міня на чужу москівщину Ікида, як драную свиту.
      Як прозаїк Б.Грінченко відомий кількома повістями та низкою оповідань. Перший великий твір —повість «Соняшний промінь» (1890) письменник присвятив діяльності народолюбноїінтелігенції. Сонячний промінь, у ширшому розумінні — символ знань, якимиінтелігенти-культурники прагнуть просвітити селян для поліпшення їх становища. Ційметі —культурницькій роботі серед народу — і віддається головний герой повістіМарко Кравченко, студент останнього курсу історико-філологічного факультету. Засвоїми переконаннями Кравченко нагадує Павла Радюка з роману І. Нечуя-Левицького«Хмари». Він щиро вважає, що єдиний спосіб допомогти народові — це просвіта, анайдоцільніший політичний лад — парламентаризм. Прибувши в село на запрошенняпоміщика Городинського як репетитор його сина, Марко Кравченко веде бесіди зселянами, вчить їх грамоті, читає їм українськітвори.
      Але надії Кравченка прислужитисярідному народові зазнали краху: до його культурницьких дій насторожено поставилисясамі селяни; довідавшись про неблагонадійні заходи Кравченка, поміщик звільняєйого з посади; від важкої вчительської праці гине і реальний, земний «сонячнийпромінь» у житті Кравченка — донька поміщика Городинського Катерина, яка зрекласясвого середовища й вирішила зблизитися з народом. У цій повісті пись-менникпрагнувправди вопоказати працю інтелігента-культурника, небайдужого до долі власногонароду. Повісті «Соняшний промінь» і «На розпутті» І. Франко характеризував як«цікаві спроби Б. Грінченка», який прагнув «на тлі сучасної української дійсностіпоказати зародження нового типу радикальногодемократа».
      Повернувшись до великої прозина рубежі двох століть, Грінченко у повістях «Серед темної ночі» і «Під тихимивербами» спробував подати панораму життя тогочасного села. Так, у повісті «Середтемної ночі» (1900) розповідається про життя трьох синів селянина Пилипа Сиваша:старший син Денис з усіх сил, не гребуючи ніякими засобами, пнеться у «господарі»,середульший Роман відбивається від села до міста, а менший син Зінько уособлюєшлях чесного селянства. Найповніше зображено в повісті Романа, ще одногопредставника «пропащої сили» — теми, що так широко розроблялась у дожовтневійукраїнській літературі (наприклад, образ Чіпки із твору Панаса Мирного «Хібаревуть воли, як ясла повні»). Роман енергійний, сміливий, кмітливий, однак,зламаний царською солдатчиною, він повернувся у село моральним покручей. У пошукахлегкого життя Роман виявляє зневагу до селянської праці, пиячить, краде й продаєбатькове добро. Спійманий на гарячому ^Денисом, він подається до міста і там, незмігши знайти роботи, злигається з конокрадами. Під час здійснення продуманогоРоманом відчайдушно сміливого нальоту на рідне село його вистежує Денис і видаєвластям, які відправляють його на каторгу в Сибір. В епілозі повісті даноузагальнюючу картину безпросвітного панування кривди в тогочасному житті, де «людизробили собі з широкого і ясного світу тісний світ неволі й темряви, звірячоїборотьби за шматок хліба, за правожити».
      Над тим, як розігнати темряву, якзапровадити справедливий лад, болісно роздумує Зінько Сиваш, який виходить наперший план у другій частині дилогії — повісті «Під тихими вербами» (1901). Назватвору повністю контрастує з його змістом, адже змальована в попередній повісті«темна ніч» стала в уквітчаних вербами Диблях ще моторошнішою, ще чорнішою.Епіграфом до
      третьої, заключної частиниповісті письменник узяв слова з народної пісні: «Турки село звоювали, громадамилюдей: гнали». Ці турки — місцеві багатії, які затягли у тісний: зашморг усіхди-блянців, не даючи їм дихати і жити. Такі хижаки не зупиняться ні перед чим.Вони вчиняють розправу над Зінькам, який згуртовував проти них бідноту, готовізубами та зброєю знищити кожного, хто став би надорозі.
      Активно виступав Б. Грінченко і вжанрі малої епічної форми. Він — автор п'ятдесяти оповідань, тематику яких можназвести До: кількох основних груп: відтворення труднощів селянського життя(«Украла», «На розпутті»), показ побуту донецьких шахтарів («Серед чужих людей»,«Батько й дочка»), змалювання життя і: прагнень української інтелігенції(«Непокірливий»), життя: школи та твори про дітей («Сама, зовсім сама», «Дзвоник»,«Олеся»). Тобто, тематика малої прози письменника мало чим відрізняється від йогоповісте».
      Особливо вдавалися Грінченкутвори з життя дітей: «Олеся» (1890),. «Украла» (1891), «Кавуни» (1891) та іш Вонивідзначаються: авторським гуманізмом, глибиною проникнення у світ дитячоїпсихології. Здавна хрестоматійним стало: оповідання «Олеся», де йдеться про юнугероїню, яка не побоялася завести татарський загін у драговину і потім заявити: «Яне поведу вас далі, хоч би ви й убили мене. Я вае, вороги, завела у цей ліс, і вине вийдете відціль». Героїчний вчинок Олесі підносить патріотичну ідею відданостісвоєму народові, наголошує, що кожен має боронити свій край, не шкодуючижитл».
      Б. Грінченко, як і І. Франко, В.Короленко, В. Стефаник, змальовуючи життя і виховання дітей в тогочаснихсуспільних умовах, реалістично і всебічно відтворював психологію своїх маленькихгероїв, спосіб їх мислення за допомогою діалогів та монологів; введених до тексту.Монологи допомагають розкрити; душевний стан героя, якнайглибше передати йогопочуття. Наприклад, внутрішній монолог Марини із оповідання «Сама, зовсім: сама»:«А жити ж як? Які зароблені гроші були — уеі вже потраченої Зостався тільки п'ятакна півхліба. Вона тим жила два дні. Тепер треба шукати роботи. Де? Вона вже знала,що та хазяйка, в якої вона жила, вже іншу замість неї взяла. Піти попроситися,може б прийняла знов... А як ні? Що тоді?» В оповіданні йдеться про тяжку долюдівчини: Марини в якої померла мати і яка втратила роботу (бо певний час доглядалаза хворою матір'ю); Митець з великим тактом розповідає про спробу Марини; знайтироботу, про побутові складнощі і, врешті-решт, про їїсамогубство.
      Почуття повнокровногохудожнього буття в дитячих оповіданнях Б. Грінченка досягається не лишевідображенням багатогранності життя, але й різноманітністю форм та інтонацій — відтонкого ліризму до справжнього драматизму. Ось як за допомогою діалогу передаєтьсявнутрішній стан дівчинки Ксені з однойменногооповідання:
      «'Я поцілував її просто в очіі побачив, що вона плаче.
      — Ксеню,голубко, чого ти?
      —Ох, Василю, так чогосьтяжко... Дома б'ють та лають... Он поїхали —хліба некинули...
      — Як то? Ти нічого ще не їла зранку?
      —Нічого.
      — Чому ж ти мені не сказала?Так... нащо. Я й без хліба перебуду.
      Але явжене слухав і біг додому. За кілька хвилин я повернувся з усякоюїжею».
      Або (із оповідання «СестрицяГаля»):
      «Цей випадок розігнав Івановімрії. Він підійшов до плачущих дітей.
      — Неплачте, діти, годі! — промовив він, голублячиїх.
      — Я маму хочу! — невгавав малийВасилько.
      -— Маму! — хлипала, тручи рукамиочі, Одарка.
      — Мами нема, дітки... — тихо,ледве промовив батько.
      — Мами нема:вона... пішла...».
      У першому випадкуписьменник акцентує увагу читачів на тяжкому житті Ксені, бо мачуха постійнознущалася з неї. Автор розкрив багатий внутрішній світ дівчинки, її вразливість. Удругому — відтворено трагічну ситуацію: вмирає мати, залишивши чоловіка з трьомамалими дітьми.
      У своїх творах Б. Грінченконастільки вживається в світ дитини, що інколи неначе дивиться на навколишнюдійсність її очима, а деякі фігури дорослих стають другорядними. Наприклад,вчитель, батюшка, батько, мати й батько Грицька (оповідання «Екзамен»,. «Дзвоник»,«Грицько») не є об'єктами спостереження письменника, вони відіграють лишедопоміжну роль.
      Факти життя Б. Грінченка вдитинстві та юності сприяють глибшому проникненню в реальну життєву підоснову йогооповідань, саме дитячі та юнацькі враження позначились на багатьох творахписьменника взагалі і дитячих оповіданнях зокрема. Але наявний у них значнийавтобіографічний елемент все ж не дає нам права ставити знак рівняння між авторомта оповідачем.
      Хотілося б зазначити, що Б.Грінченко досяг значних успіхів і як учений у багатьох галузях науки. Особливоцінними є його збірники етнографічних та фольклорних матеріалів «Думи кобзарські»(1897), 3 томи.«Етнографічних матеріалів» та чотиритомний «Словарь українськоїмови» (К, 1907—1909). Як діяч народної освіти Грінченко писав підручники,педагогічні розвідки тощо. Він же є автором першої книги для читання в школіукраїнською мовою «Рідногослова».
      Літературознавець С. Єфремов упостаті Грінченка вбачав «символ цілої епохи безмежного гніту з одного боку ідужого від-пору та громадської одсічі, з другого. Такі люди, як Грінченко, несли зсобою перемогу живого духа над зверхніми обставинами, навпроти зверхньої силирепресій поставивши внутрішню силу активної любові до рідногокраю».
      
      ОСНОВНІТВОРИ:
      «Дзвоник», «Каторжна», «Середтемної ночі», «Під тихими вербами», «Соняшний промінь», «Брат на брата», «Яснізорі», «На новий шлях», «Олеся», «Украла», «Серед чужих людей», «Батько й дочка»,«Сама, зовсімсама».
      
      ДОДАТКОВАЛІТЕРАТУРА:
      1. Левчик Н. Борис Грінченко// Історія української літератури XIX ст. УЗ кн. Кн. 3. — К., 1997.
      2. Погрібний А. Борис Грінченко влітературному процесі кінця XIX — початку XX століття. — К-, 1990.
      3. Погрібний А. Життя і творчість БорисаГрінченка.// Дивослово. — 1994. — № 3.

Комментарии к биографии Грінченко Борис

оставить комментарий