Василь БОБИНСЬКИЙ Бобинський Василь Петрович народився 11 березня 1898 рокув м. Кристинополі (нині м. Червоноград) на Львівщині в сім'ї залізничника. Освітуздобув у гімназіях Львова та Відня. Брав участь у першій світовій війні. З 1922року співпрацював із прокомуністичною пресою Західної України, тяжіючи до групиреволюційних письменників "Горно". Видавав літературний тижневик "Світло"(1925-1928), журнал "Вікна" (1927-1930), в яких пропагував прорадянські погляди.1926-го був заарештований польсько-шляхетськими властями. Після виходу на волювирішив виїхати на Радянську Україну разом із дружиною й сином. 1930 рокуприйнятий на навчання до аспірантури Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка АНУРСР, що був тоді в Харкові. Поет вперше заявив про себе 1919 року,опублікувавши збірку "В притворі храму", позначену естетсько-модерністськимипошуками. Затим побачили світ книжки лірики "Ніч кохання"' (1923), "Тайна танцю"(1924), "Поезії. 1920-1928" (1930), поеми "Смерть Франка" (1927), а такожпубліцистика "Статті й памфлети" (1933). Як і більшість письменників групи"Західна Україна", Бобинський на початку 30-х років зазнав безпідставних репресій. 25 грудня 1933 року органами ДПУ був виписаний ордер за № 36 на його арешт.В "Анкеті звинуваченого" в графі "Соціальне і політичне минуле" зазначено: "Служивв австрійській армії 1916-18 рр. у ранзі молодшого офіцера; в УГА - хорунжим з1918 по 1919 р.". У постанові на арешт В. Бобинського (№ 737) написано:звинувачується у злочинах, передбачених ст. 54-11 КК УРСР; "належить доукраїнської контрреволюційної організації, яка ставила своєю метою поваленняРадянської влади шляхом збройного повстання, групує повстанські кадри у вузівськихколах, зв'язаний із польським консульством у Харкові, є учасником ряду нарадконтрреволюційної організації, перебуває у зв'язках з видатними діячами цієїорганізації". Ухвалено: В. Бобинського взяти під арешт і тримати в"спецкорпусі ДПУ УРСР". 27 грудня 1933 року В. Бобин-ський подав органамДПУ заяву, в якій рішуче заперечив свою приналежність до української військовоїорганізації: "Членом УВО я ніколи не був". Проте в протоколах допитів зазначено,що В. Бобинський уже зізнався: "...з 1922-го року і до дня арешту я бувчленом Української Військової Організації (УВО), яка ставила своєю метою шляхомзбройного повстання скинути Радянську владу на Україні і встановити тут фашистськудиктатуру". В обвинувальному висновку, підписаному оперуповноваженимСекретно-політичного відділення Соколовим 24.II. 1934 р., констатується:"Бобинський як за кордоном, так і на Радянській Україні займався розвідувальноюдіяльністю на користь УВО, був зв'язаний з самим Донцовим і .його групою". СправуВ. Бобинського було передано на розгляд судової трійки ДПУ УРСР з пропозицієюув'язнити його у концентраційний табір строком на п'ять років. Заступник прокурораДПУ УРСР Крайній, допитавши В. Бобинського, 28 лютого 1934 року запропонувавзасудити його на три роки концтаборів.. Судова трійка погодилася з цим висновком івинесла рішення: "Бобинського Василя Петровича заслати у виправно-трудовий табірстроком на три роки". Подальша доля В. Бобинського невідома. Блукали чутки,що він пережив табірні страхіття, був звільнений, жив десь у Московській області. Після війни реабілітацією В. Бобинського зайнялася Спілка письменниківУкраїни. Зокрема, П. Козланюк, А. Турчинська, М. Гаско, Б. Буряк та ін, 29серпня 1956 року військовий прокурор Київського військового округу І. Бударгінпереглянув у порядку нагляду справу В. Бобинського і дійшов висновку, що він бувпритягнутий до судової відповідальності необгрунтовано, а тому порушив клопотання:рішення судової трійки при колегії ДПУ УРСР від 28 лютого 1934 року скасувати, асправу припинити за відсутністю складу злочину. 26 жовтня 1956 рокуВійськовий трибунал Київського військового округу згадану постанову судової трійкищодо В. Бобинського скасував, а його реабілітував (посмертно). В офіційнихвиданнях, без вказівки на джерело, дата його смерті зазначається: 2 січня 1938року. Федір Погребенник
