Леонід Смілянський прийшов улітературу в другій половині 20-х років, одразу приставши до ідейно-естетичнихплатформ ВУСППу і «Молодняка». Тож письменник не був вільним від тогочаснихлітературних стереотипів, пробував виводити «на чисту воду» буржуазних спеців,розвінчував непманів, художньо осмислював «реакційну суть дрібновласницькоїстихії». Усе це є в його першій збірці оповідань «Нові оселі» (1928). Тоді жписьменник почав освоювати «велику» прозу, написавши повість «Машиністи» (1927),присвячену складним подіям громадянської війни вУкраїні. На перевалі 20 — 30-х роківтворчою уявою Л. Смілянського повністю заволоділа ідея «жити комуною». Одна заодною пишуться повісті «Мехзавод» (1930), «Периферія» (1933), «Полонений» (1934),пізніше дописана і трансформована в роман «Зустрічі»(1935). Другим «масивом» творчості Л.Смілянського є проза про Велику Вітчизняну війну. За період з 1941 по 1950 рік вінприсвятив цій темі роман, п'ять повістей, ряд оповідань і новел, ставши чи ненайпліднішим літописцем війни в 40-віроки. Перші ж повісті — «Золоті ворота» і«Дума про Кравчиху» (1942) засвідчили, що прозаїк виразного реалістичного стилювдався до лірико-романтичної манери письма. У «Золотих воротах» — своєрідномуліричному етюді — найперше приваблює щирість почуттів «я — героя», котрий став назахист рідного Києва. Але пунктирно окреслені характери героїв, як і «пунктирний»сюжет та очевидна приблизність фактажу, дещо знижують естетичну цінність повісті.Цілісніше враження справляє «Дума про Кравчиху», виразна патріотична ідейністьякої досить органічно переплітається з народнопісенною символікою, «думністю», щодопомогло авторові створити переконливий образ матері, в якому вміщуються поняттяі жінки-матері, й матері-Вітчизни. Уромані «Євшан-зілля» (1943) прозаїк знову повертається до реалістичного стилюхудожнього мислення і відображає боротьбу народних месників в окупованій фашистамиУкраїні. Дослідники слушно вказували на вторинність деяких персонажів, надмірнубелетризацію зображуваного. Лише недавнознято тавро забуття з повісті «Софія», яка була надрукована тільки в журнальномуваріанті (Укр. літ. 1944. № 1). У центрі уваги автора повісті — представникиукраїнської інтелігенції — архітектори, науковці, діячі культури, митці, якіевакуювалися з України за Урал. Одним із могутніх життєдайних джерел у повістівиступає національна самосвідомість героїв, їхні поривання до рідноїземлі. Устами Софії письменник висловлюєзаповітну мрію, що після переможного завершення війни почнеться незрівнянно кращежиття, ніж було до війни: «Зміняться наші серця, в наших поглядах і вимогах дожиття станеться нове відродження». Ця думка-мрія в Л. Смілянського булавистражданою, не випадковою, бо суголосні їй зустрічаємо і в наступній воєннійповісті «Зеленогорський хрест» (1945), герой якої командир партизанської групиГригорій Ромашка переконаний, що після війни «інших людей родитиме земля і всекращих і кращих, наче пшеницю...». Повість«Сашко» (1950), популярна й досі серед школярів, стала останнім твором письменникапро війну. Третій цикл творчості Л.Смілянського — історико-біографічна проза і драматургія. На відміну від попередніхдвох — робітничого і воєнного — творився він у різні періоди письменницькогожиття. Історико-біографічна тема, починаючи від повісті «Михайло Коцюбинський»(1940), була для письменника своєрідним прихистом, певним відходом однемилосердної сучасності. Л. Смілянського привабили найбільші постаті вукраїнському письменстві — Шевченко, Франко, Леся Українка, Коцюбинський. «Вічніогні вершин» — так називав їх автор. Характерним для творів було те, що письменникобирав для зображення невеликий, але вагомий часовий відтинок у житті України,такий, що давав змогу показати кожного з героїв митцем і громадянином. Водночас уцих творах маємо надмірну привнесеність ідеологічних, політичних акцентів увідтворенні як головних персонажів, так і оточення, особливо«ліберально-буржуазного». Найкращим творомписьменника на історико-біографічну тему є роман у двох книгах «Поетова молодість»(кн. І — 1960, кн. II — 1963). Авторові пощастило органічно поєднати тут історичнуфактологію з обгрунтованим і достовірним художнімдомислом. Леонід Смілянський залишив пособі досить значну і нерівноцінну мистецьку спадщину. Його перу належать ікіносценарії та ціла низка зразків «малої»прози.
В.Поліщук Історія української літератури ХХ ст. — Кн. 2. — К.: Либідь,1998.
