Яворський Стефан - краткая биография

Яворський Стефан
(1658-1722)
письменник, філософ, церковний діяч
Стефан Яворський (в миру — Семен Іванович Яворський) народився в містечкуЯворі біля Турки (тепер Львівська область) у сім’ї дрібномаєтного шляхтича,можливо, родом з Наддніпрянської України, бо пізніше родина Яворських оселяється уселі Красилівці неподалік Ніжина. Початкову освіту Семен Яворський здобув,ймовірно, у братській школі в Турці або в Яворі. Вже в той час він отримав добруосвіту, знання латинської та давньогрецької мов, умів писати вірші латиною. 1673року Яворський вступає в Києво-Могилянський колегіум. У колегіумі мав добрі успіхиз усіх дисциплін, завоював прихильність ректора — Варлаама Ясинського, пізнішемитрополита Київського і Галицького. Високо шануючи свого покровителя, Яворськийскладає йому панегірики латинською мовою. Вирішивши удосконалити освіту, Яворськийз благословення Варлаама Ясинського їде до Львова, де вступає до Львів-ськогоєзуїтського колегіуму, перед цим прийнявши уніатство. Провчившись рік у Львові,удосконалює освіту в колегіумах Любліна, Познані, Вільно, в яких бере участь уфілософських диспутах, вивчає філософські курси відомих у той час професорівфілософії Яна Моравського та Яна Млодзяновського, складає власний курс філософії.У Вільно Яворського за великі успіхи в науці призначають на посаду керівника«Конгрегації пресвятої Діви». Яворський прийняв чернецтво під іменем Станіслава,але невдовзі, виступивши з критикою окремих положень католицизму, викликає цимневдоволення святих отців, залишає Вільно й повертається до Києва, де 1698 рокузрікається уніатства і складає іспити перед духовною владою та професорамиКолегіуму на магістра вільних мистецтв, філософії і теології. З того року викладаєу класі поетики, пише вірші та складає орації. Згодом укладає власний курсфілософії. Стає популярним у Києві оратором і поетом, знайомиться з гетьманомІваном Мазепою, складає панегірик його родичу полковникові Івану Обидовському.Пише курс психології, використавши новітні досягнення європейських учених у ційгалузі. Яворський в роки викладання написав також твори з догматики «Про святуТрійцю» та «Про церкву». Під час одного з візитів до Москви Яворський виголошуєблискучу промову на похоронах боярина Шеїна, яка сподобалася Петрові I і молодогокиївського ієромонаха 1700 року залишають у Москві. Згодом стає протекторомМосковської слов’яно-греко-латинської академії, в якій він реформував навчальнийпроцес на зразок Київського колегіуму, засновує при академії театр і керує ним.Пізніше згуртовує навколо себе однодумців, здебільшого вихідців з Києва, береактивну участь у реформах Петра I, багато сил віддає видавничій діяльності якфаховий рецензент, редактор багатьох наукових видань, що виходили у Московськійдрукарні. 1700 року Яворського висвячено на митрополита Рязанського таМуромського. 1702 року він стає екзархом та місцеблюстителем всеросійськогопатріаршого престолу. В той час починаються його суперечки й незгоди з ФеофаномПрокоповичем. 1715 року закінчив головну свою полемічну працю «Камінь віри». 1721року Яворського призначено главою Священного Синоду Російської православноїцеркви, але, вже тяжко хворий, він майже не брав участі в його роботі, фактичнокерував Синодом віце-президент Феофан Прокопович. Помер Стефан Яворський 24листопада 1722 року. Поховано його у Переяславі-Рязанському, у Донськомумонастирі, під церквою Стрітення.
Стефан Яворський був одним з найосвіченішихдіячів свого часу, автором цілого ряду глибоких літературних, філософських ітеологічних праць, що відіграли помітну роль в культурно-освітньому житті Україникінця XVII століття. Стефан Яворський як викладач Києво-Могилянського колегіуму,поет і оратор був дуже популярний в освічених колах київської еліти. Його віршіцитували викладачі на лекціях, зокрема, Феофан Прокопович, майбутній суперник уМоскві, цитував вірш «Богородице Діво, що вдягнена в сонце». Згадує його йМитрофан Довгалевський у своїй книзі «Сад поетичний». Стефан Яворський вільноволодів і писав трьома мовами — латинською, польською та книжною українською. Знавгрецьку та старослов’янську. Багато київських зверхників вважали за честь мати відЯворського панегірик. Він пише панегірики полковникові Івану Обидовському,родичеві всемогутнього гетьмана Мазепи. !684 року Яворський створює блискучийпанегірик митрополитові Варлаамові Ясинському «Геракл після Атланта», в якомузасвідчує свій великий поетичний хист. Яворський був чудовий оратор, і в умінніскладати так звані орації з ним не міг ніхто зрівнятися. Як яскравий представникбарокової літератури в Україні, використовував бароковий стиль з йогодинамічністю, яскравою театральністю, складною метафоричністю, у своєму лекційномукурсі з філософії, зокрема у вступі до цього курсу, що має пишну назву:«Філософське змагання, що розпочинається на арені православної Києво-Могилянськоїгімназії руськими атлетами для більшості слави того, котрий, будучи вільним відгріха пілігримом єдинородним Сином Отця, вступив на шлях помноження славинайблаженнішої Його Матері, яка пройшлась колись швидко Юдейськими узгір’ями».Яворський відкривав свій курс у найкращих традиціях українського бароко: «Явідкриваю для вас, о найстаранніші атлети, не так олімпійські ігри, як лабіринтАрістотеля, що переважає лабіринт Дедала. Тут що не питання, то пастка, яка очікуєвас на відкритих шляхах...» Стефан Яворський розумів, що філософію можна осягтилише у поєднанні з іншими суміжними науками, зокрема з логікою, і тому розробивсвій курс цієї науки, оскільки вважав, що її можливості є гарантом подолання всіхтруднощів філософії. Логіка давала Яворському можливість будувати правильнівизначення, без яких не могла йти мова про точність і однозначність вживанихфілософських термінів. «Метою нашої пізнавальної потенції є пізнання тавстановлення істини, — писав Яворський. — Але оскільки людський розум сам по собіє слабкий та ненадійний і може, звичайно, хитатися між істинним і хибним, топотребує якоїсь наукової навички, яка у змозі керувати діями нашого розуму».Стефан Яворський та інші викладачі колегіуму виступали проти неправильногорозуміння значення логіки представниками православної ортодоксії, які вважали цюнауку не тільки непотрібною, а й шкідливою. Ця традиція заперечення логіки йшла щевід Івана Вишенського, який піддавав анафемі учителів філософії у братськихшколах. Стефан Яворський наважується заперечити думки цього та інших отців церкви,вважаючи, що наука немислима без логіки, яка дає можливість досягти точності іоднозначності наукових термінів, переконливо обгрунтувати ті чи інші положення.«Нам закидають, — писав він,— що отці церкви засуджували логіку, отже моральновона не є потрібною. Я відповідаю: вони засуджували не логіку, а зловживаннялогікою, яке було тоді, коли віра атакувалася логікою, наприклад Августином іманіхейцями; так що латиняни у своїх літаніях повинні були співати: «Звільни насБоже від логіки Августина». Стефан Яворський блискуче читав курс натурфілософії,грунтуючи свої висновки на працях Арістотеля, Птоломея, Коперника. Хоч його теоріябудувалася головним чином на спостереженні, а не на експерименті, як пізніше уФеофана Прокоповича, проте Яворський намагався пояснити явища природи, виходячи знеї самої і вірячи в силу людського розуму, в можливості його не тільки пізнавати«дивні явища», а й створювати їх для власного добра. Тобто Яворський закликав додальшого дослідження природи і використання досягнень науки в житті. Найбільшцікавим у київському колегіумі був курс Яворського з психології, в якому вченийспирався на вчення Арістотеля «Про душу» та інші його твори. Душу Яворськийрозглядав як форму органічного тіла, яка має життя в потенції. Він вирізняв три їївиди: вегетативна душа — для рослин; відчуттєва — для тварин; розумна — длялюдини. С.Яворський дає поняття анатомо-фізіологічної властивості людини,стверджуючи, що всі її життєві функції зумовлені «життєвими духами», яківиробляються з серця і крові. Життя людини вчений ділить на три періоди:дитинство, юність, старість, а також на семирічні цикли, під час яких є критичні йнебезпечні моменти для життя людини. Яворський вважав, що життя людське надтокоротке, але його можна продовжити, вгамовуючи свої пристрасті, зберігаючипомірність у харчуванні, не займаючись надмірною працею, а вести життя здорове, нагарній місцевості. Тобто Яворський пропагував засади геронтології в тих межах, якітоді були можливі. Але насамперед він закликав до духовного життя, до знань, якізроблять життя повнокровним і щасливим. З цього погляду вельми цікавий віршЯворського «Прощання з книгами». Це чудовий взірець барокової поезії і водночасглибокодумний філософський трактат, вирішений у блискучій поетичній формі. Ценемов життєве кредо філософа-поета, яке може стати взірцем і нині сущимлюбомудрам:
В путь вирушайте, книжки, що часто гортав я і пестив, В путь, моєсяйво, ідіть! Втіхо й окрасо моя! Іншим, щасливішим, душам поживою будьте однині,Інші, блаженні, серця нектаром вашим поїть! Горе мені: мої очі розлучаються з ваминавіки Та й не спроможуться вже душу мою наситить. Ви-бо єдині були мені нектаром,медом поживним; З вами на світі, книжки, солодко жити було.
/**(ПерекладМиколи Зерова).**/
** Стефан Яворський був одним із найвідоміших ревнителівправослав’я. Сміливий, благородний і відвертий. Він говорив правду самому ПетруВеликому, оточеному протестантами. Це не заважало, одначе, монарху поважатисвятителя; зате лютеранці дивилися на нього як на непримиренного й небезпечноговорога. І не вони одні, але й усі вороги церкви православної боялися сильних,прямих і непереможних його звинувачень. Твори Стефана Яворського служать живимсвідченням енергійної боротьби його з противниками віри істинної./**В.Аскоченський. 1856.**/
** Цілком можливо, що і реформи загального іцерковного характеру, задумані і проведені Петром, підпирав Прокопович не тільки звласного бажання, але з особистого переконання. Все-таки головними пружинами йогодіяльності було — персональне четолюбство і кар’єризм. Як вигідно відрізнявся віднього в цім відношенню Стефан Яворський, який не побоявся стати в опозицію цареві,коли прийшлося захищати права церкви. /**Б.Крупницький. 1935.**/

Комментарии к биографии Яворський Стефан

оставить комментарий