Вороний Микола - краткая биография

Микола ВОРОНИЙ
  Вороний Микола Кіндратович (літ. псевдоніми - Арлекін, ВіщийОлег, Микольчик, Сіріус та ін.) народився 24 листопада 1871 року наКатеринославщині в сім'ї ремісника. Навчався в Харківському і Ростовськомуреальних училищах, згодом - у гімназії в Ростові-на-Дону.
  Ще гімназистомпочав писати вірші, захопився творчістю Т.Шевченка, театром М.Кропивницького,політичною літературою. Потрапив у поле зору поліції (арешти, обшуки) М.Ворономузаборонили вступати до університету, проживати в Петербурзі та університетськихмістах. З драгомановцем С.Єрастовим організував у Ростові-на-Дону "Українськугромаду". У Харкові перебував під впливом таємного "Братства тарасівців". Мавнамір виїхати до Болгарії і вступити до Софійського університету, куди вабила йогопостать улюбленця революційної молоді М. Драгоманова. Але в день його приїзду доЛьвова надійшла телеграма, що М.Драгоманов помер.
  Навчався у Віденськомууніверситеті, потім у Львівському, заприязнився з І.Франком, входив до редколегіїжурналу "Жите і слово", працював режисером у театрі "Руська бесіда".
  З 1897по 1900 рік - актор трупи М Кропивницького.
  Видав збірки віршів "Ліричніпоезії" (1911), "В сяйві мрій" (1913), виступав з театрознавчими статтями.
  "В революцію 1917 року, - пише М.Вороний в автобіографії, - я брав дужеенергійну участь, особливо на початку (при моїй участі організовувалось перше ядроЦентральної Ради), влаштовував мітинги......
  Восени 1917 року ставдиректором і режисером "Національного театру", який відкрив своєю постановкою"Пригвожденних" В.Винниченка. "Були перспективи вступити до уряду, я поздержався,захоплений театральним хаосом, - пише він в автобіографії. - Далі: голод, морози,пайки і ускладнення моєї хвороби неврастенії кишок". Змучений і виснажений, поет у1920 році емігрував до Варшави ("їхав з неохотою, з мусу"), де працював "старшиматаше з правами радника" при УНР-івському уряді (для зв'язку з культурними коламиПольщі). У Варшаві видав збірку поезій "За Україну" (1921). Переїхав до Львова, девикладав у консерваторії та в організованій ним драматичній школі, видавтеатрознавчі книги "Режисер", "Драматична примадонна"', мистецтвознавчу - "Пензлемі пером".
  Повернувся на Радянську Україну 1926 року. В тодішній пресітворчість поета розглядалася в основному у вульгарно-соціологічному трактуванні,йому закидали "модернізм" і "буржуазність".
  Працював викладачем на кафедріхудожнього читання Харківського музично-драматичного інституту. Переїхав до Києва,працював у ВУФКУ, в Укртеатрокіновидаві, писав статті, кіносценарії, перекладавлібретто.
  Перу М.Вороного належить низка перекладів із світової поезії,зокрема "Інтернаціоналу", "Марсельєзи", "Варшав'янки", творів Дайте, Словацького,Пушкіна, Гумильова, Верлена, Метерлінка та ін.
  28 березня 1934 рокууповноважений секретно-політичного відділу ДПУ УРСР Акимов (Егідес) виніспостанову про початок попереднього слідства у справі М.К.Вороного, якомуінкримінувалася "контрреволюційна діяльність". Того ж дня в ДПУ на Вороного булозаповнено анкету звинуваченого, допитали його, а також (як свідків) ЛюбомираДмитерка, Аркадія Добровольського, Івана Ле, Петра Колесника - всі вони поцінувалитворчість поета як "буржуазно-естетську і націоналістичну", а його самого назвали"трубадуром націоналістичної контрреволюції", їхні "свідчення" фігурують вобвинувальному висновку.
  М.Вороний під час допиту рішуче заперечуваввисунуті проти нього обвинувачення в приналежності до контрреволюційного підпілля.З нього того ж дня, 28 березня, взяли підписку про невиїзд. Отже, поет цього разууникнув тюремної камери ДПУ.
  31 березня 1934 року особлива нарада колегіїДПУ УРСР ухвалила: "Вороного Миколу Кіндратовича ув'язнити у виправтрудтабірстроком на три роки, рахуючи строк з 28 березня 1934 року, з заміною засланням уКазахстан на той же строк, на місце заслання направити одиночним порядком".
  Не маючи надії на повну свободу, хворий поет прохав керівництво ДПУ УРСРвизначити місце заслання десь ближче - Воронеж, Сталінград, навіть Свердловськ чиКавказ.
  Судова трійка при колегії ДПУ УРСР 9 червня 1934 року несподіванозглянулася й замінила йому трирічне заслання в Казахстан висилкою на той же строк- із забороною проживати в Україні, БРСР, Московській та Ленінградській областях.
  Отже, М.Вороний змушений був жити у Воронежі, пізніше у Бежиці.
  Влітку 1937 року він з'явився в с.Глиняне Піщанобрідського району наКіровоградщині (тоді Одеської області), а восени переїхав до міста НовоукраїнкаТут почав працювати коректором у районній газеті, але невдовзі його булозвільнено.
  Останній акт трагедії М. Вороного зафіксовано в архівній слідчійсправі №3945. Ця справа Одеського УНКВС була групова ("Дело №66162 по обвинениюПавлюченко Логвина Ананьевича й др. (всего 13 чел.). Начато 14 апреля 1938 г.").Того ж дня арештували і М Вороного. Як і всіх його посправників (12 селянГлиняного та інших сіл) - "за участь у контрреволюційній військово-повстанськійорганізації". Обвинувачення членам групи були вигадані й неконкретні("дискредитував методи стаханівської роботи", "вів шкідницьку роботу по пониженнюурожайності" і т. п.).
  Про М.Вороного у постанові слідчого сказано: "В1934р. був засуджений колегією ОДПУ за контрреволюційну діяльність. Завербованийвідомим націоналістом Шимановичем (установлюється). Завербував Гулика,компрометував заходи партії та уряду".
  29 квітня 1938 року особлива трійкапри УНКВС Одеської області розглянула справу 13-ти і всім винесла вирок"розстріляти".
  Як свідчить виписка із акта, вирок стосовно всіх, у тому йчислі й М.Вороного, було виконано 7 червня 1934 року о 24.00.
  ПрезидіяКіровоградського обласного суду 10 листопада 1957 року постанову трійки УНКВС поОдеській області від 29 квітня, 1938 року стосовно М.Вороного (та інших 12 осіб)скасувала, а справу на них припинила.
  Про реабілітацію поета клопоталасяпрезидія правління Спілки письменників України.
  Вирок особливої нарадиколегії ДПУ УРСР від 31 березня 1934 року щодо М.Вороного скасовано висновкомпрокурора Київської області від 14 листопада 1989 року (на підставі ст.І УказуПрезидії Верховної Ради СРСР від 16 січня 1989 року "Про додаткові заходи повідновленню справедливості стосовно жертв репресій, що мали місце в період ЗО-40-хі початку 50-х років.")
  Після реабілітації М. Вороного вийшли такі йогокниги: "Вибрані поезії" (1959), "Твори", "Театр і драма" (1989).
Іван Ільєнко

ЛУ 25(4434) 20.06.1991

Комментарии к биографии Вороний Микола

оставить комментарий