Роман Федорів (1930 р. нар.) Вінприйшов у прозу з журналістики й через журналістику. І це виразно помітно на йогоперших книжках — «Жовтнева соната» (1959), «Таємниця подвигу» (1961), «Колумби»,«Капелан жовтого лева» (1962). Хоча критика зустріла їх загалом прихильно, але йне бралася стверджувати, що в особі автора визріває справді серйознийпрозаїк. Екзальтація, відкрита дидактика,велемовність і перечуленість, романтична поляризація характерів, доведені досхематичної сухості контрасти, надуманість конфліктів — усього цього дуже важкопозбувався Роман Федорів ще й у наступних книжках «Євшан-зілля» (1966) та«Арканове коло» (1967). Він писав нариси, схожі на оповідання, й оповідання, схожіна нариси. Присвячений Олексі Довбушевіроман у легендах «Жбан вина» (1968) став новим етапом у творчій біографії автора.Це твір, у якому гармонійно узгодилися між собою матеріал і стиль. Метафоричнавишуканість і патетичний тон не видаються тут недоречними, оскільки легендарнийопришок живе в народній пам'яті справді романтично піднесеним, любовнозреалізованим. Особливо плідним був дляФедоріва період від початку 70-х і до кінця 80-х. Саме тоді з'явилися книжки йогоесеїстики й повістей «Квіт папороті» (1970), «Колиска з яворового дерева» (1970),«Знак кіммерійця» (1972), «Яре зерно» (1974), «Танець Чугайстра» (1984). Широкийтематичний діапазон усіх цих творів: у них мовиться про народне мистецтво, долюкультурних та історичних пам'яток, замулення джерелдуховності. Майже всі тогочасні повістіФедоріва мають історичні сюжети. Це неодноразово ускладнювало життєву ситуаціюписьменника — нищівної «партійної» критики зазнали його «Знак кіммерійця», а такожповість «Рудий Опришок»(1984). Монументальним, справді епічнимполотном з життя Галицької Русі кінця XII століття став роман «Отчий світильник»(1976). Двоє людей увічнюють діяння князівські в «Отчому світильнику». Перший — Ян— плете павутиння лестощів, зображуючи правителя найхоробрішим, наймудрішим,найчеснішим, найсправедливішим і т. ін. І його анітрохи не обходить, що вінзневажає правду. Янів антипод — Іван Русин — важко, в сумнівах і муках,дошукується правди, бачить багато незрозумілого в навколишньому житті: «Дивномені, що часом мудрі оточують себе дурнями, дивно мені, що часом милосерднімилосердя чинять жорстокими руками». Виразна пульсація в творі таких «вічних»морально-етичних питань, багата інваріантність людських характерів, висока художняпластика — все це справді дає право поставити «Отчий світильник» у ряд найвищиххудожніх досягнень українського історичногороману. Паралельно з іншими книжкамистворив Р. Федорів і романічну тетралогію — «Кам'яне Поле» (1978), «Жорна» (1983),«Ворожба людська» (1987) і «Єрусалим на горах» (1993). Хоч у «Єрусалимі...» незустрічаємо героїв із трьох попередніх романів, усе ж твір споріднений з ними іпроблематикою, і гострими колізіями, які передовсім пов'язані з питаннямидуховного буття народу й збереження його історичної пам'яті. Р. Федорів любитьрозгортати оповідь кількома потоками. Це бачимо в усіх чотирьох романах про долюзахідноукраїнського села XX ст. Тут наявна сучасна для оповідача подієва площина,а крім того, існує і «нижній ярус» — ретроспективна лінія, яка багато прояснює вдолях героїв і всій логіці подій. Саме в цих широких ретроспекціях докладновідтворено драматичну історію правдошукацтва Якова Розлуча, якому не судилосяпереінакшити світ, і він засумнівався, чи можна добротою змінитийого. Критика постійно відносила Р.Федоріва до послідовних і яскравих представників «химерної» прози. Цим не в усьомуточним означенням охоплювалися письменники, схильні до метафорично яскравоїстилістики, фольклорних аналогій, різних паралелей і прийомів казкової фантастики.Усі ці прикметні риси прози письменника не згубилися й у його новому романі«Єрусалим на горах», хоча тут автор не зашифровує текст, а, як кажуть, називаєречі їхніми іменами. У творі йдеться і про переслідування людей, які намагаютьсяберегти нашу історію та культуру, й про жорстокі розправи комуністичного режиму зними, і про облудливо-демагогічну радянську пропаганду, і про приреченість тих,кого називали дисидентами (гине головний герой роману у нерівному поєдинку зможновладцями). Якщо «Кам'яне Поле», «Жорна» й «Ворожбу людську» для спрощеннявизначень можна назвати «романами запитань», то «Єрусалим на горах» у такому разіможна назвати «романомвідповідей». Найновіші твори РоманаФедоріва — романи «Чудо святого Георгія о зміє» (в кн. «Чорна свіча від Їлени»,1996), «Лисиці брешуть на щити». Вдумливому читачеві «Отчого світильника» назваостаннього твору нагадає слова з манускрипта Івана Русина, який у фіналі «Отчогосвітильника» написав: «Князь умер... Що тепер буде із землею галицькою? Хотів би явірити присягам і хресному цілуванню боярському, хотів би... і не можу, не маюправа. Чую-бо: лисиці виють на черленії щити». Як митець Федорів вірний своїмтворчим зацікавленням, послідовний у своїх задумах і їх втіленні в художнітвори. М. Слабошпицький Історія української літератури ХХ ст. — Кн. 2. —К.: Либідь, 1998.
