Винниченко Володимир - краткая биография

Володимир Винниченко
(26 липня 1880 — 6 березня1951)
 
      Володимир Винниченко народився14 липня 1880 року (за ст. ст.), в місті Єлисаветграді Херсонської губернії вробітничо-селянській родині.
      Батько йогоКирило Васильович Винниченко, замолоду селянин-наймит, переїхав з села до містаЄлисаветграду й одружився з удовою Євдокією Павленко, народженоюЛинник.
      Від першого шлюбу мати В.Винниченка мала троє дітей: Андрія, Марію й Василя. Від шлюбу з К. В. Винниченкомродився лише Володимир.
      В народній школіВолодимир звернув на себе увагу своїми здібностями, і через те вчителькапереконала батьків, щоб продовжували освіту дитини. Незважаючи на тяжкематеріяльне становище родини, по закінченні школи Володимира віддано доЄлисаветградської гімназії.
      Гімназіяльненачальство, учителі, а за ними й учні зустріли малого українця насмішками. Йогоукраїнська вимова, бідна одежа та інші ознаки пролетарського походження викликалидо нього серед його товаришів у гімназії, дітей російської або зрусифікованоїбуржуазії, ворожість.
      Це ставлення впершевикликало у малого Володимира свідомість того, що на світі не всі люди рівні, щосвіт поділений на бідних і багатих, на тих, що говорять "панською мовою", і тих, змови яких сміються.
      Усвідомлення свогостановища не пригнітило малого, але викликало в нього протест та дієву реакцію:бійки з учнями, розбивання шибок у вчителів. Протести проти соціяльної танаціональної нерівності поклали основи його революційности на всежиття.
      В старших клясах гімназії він береучасть у революційній організації, пише революційну поему, за яку одержує тиждень"карцеру", й нарешті його виключають згімназії.
      Але Володимир не думає кидатисвоїх студій. Він готується до матури (атестату зрілости) і йде складати іспитекстерном до златопільської гімназії. Він одягнений в українське вбрання. З сивоюшапкою на голові і кийком у руці.
      Незважаючи на виразну нехіть учителів видати учневі "атестат зрілости", під натискомдиректора гімназії, національно-свідомого українця, Володимир одержуєдиплом.
      В 1901 році він вступає наюридичний факультет Київського університету і того ж року створює таємнустудентську революційну організацію, яка звалась "Студентськоюгромадою".
      Цього ж року посилає перше своєоповідання "Народний діяч" до "Літературно-Наукового Вісника" в Галичині. Але цеоповідання тоді не було надруковане. Це зроблено значно пізніше(1906р.).
      В 1902 році був упершезаарештований за належність до революційної української організації й посадженийдо київської в'язниці.
      По кількох місяцях,за браком офіційних доказів у "злочині", був випущений з ув'язнення, алевиключений з університету і виселений з Києва без права жити по великих містах.Вліті того ж року в "Кіевской Старине", місячнику, видаваному російською мовою вКиєві, з'явилася повість "Сила і краса". Восени, через виключення з числастудентів, Володимира Винниченка позбавлено права на відстрочення військовоїслужби й забрано в солдати. Проте військової служби він фактично не відбував, бовлада, боячись революційного вплину на товаришів-військових, тримала Володимирапід арештом, в канцелярії роти. Але він, переодягаючись вночі у цивільне, тікав зкасарні й віддавав свій час на провадження роботи серед київського пролетаріяту.Цю діяльність викрито, й Володимир мав бути заарештований. Довідавшись відвійськових товаришів з канцелярії роти про те, що готується арешт, ВолодимирВинниченко скидає солдатську уніформу і емігрує доГаличини.
      В цей час існувала вже першареволюційна партія України — РУП, до якої належав іВ. Винниченко.
      У Львові Винниченкопровадить партійну роботу. Бере участь у партійних газетах "Праця", "Селянин" іпише брошури й книги на революційні теми. При перевозі в 1903р. нелегальноїлітератури з Галичини до Києва на кордоні Винниченка знов арештовано. Як дезертирі революціонер він був посаджений у військову в'язницю — київську фортецю. Запропаганду серед війська та за дезертирство його мали засудити до військовоїкаторги, а за суто політичне "злочинство" — провіз нелегальної літератури — вінмав бути суджений окремо. Після півторарічного перебування в кріпості йогозвільнила перша російська революція — революція 1905 року. Винниченка звільнено зфортеці в силу проголошеної амністії.
      Підчас ув'язнення він написав цілу низку літературних творів. Повість "Голота"одержала першу премію "Кіевской Старины". Під час революції Українська революційнапартія прийняла марксистську програму і назвалася Українська соціял-демократичнаробітнича партія. Винниченко увійшов до складу центрального комітету цієїпартії.
      Незважаючи на неможливістьрегулярної університетської праці, Винниченко вимагає від адміністрації допущеннядо державних іспитів і витримує їх з успіхом. Реакція, що настала після розбиттяреволюції 1905р., примусила Винниченка знов тікати за кордон. Там він працює взакордонних партійних організаціях і час від часу нелегально виїздить на Україну впартійних справах. Київ. Полтава. В 1906 році мандрівка по Україні, в результатіякої написано цілу низку оповідань: "На пристані", "Раб краси", "Уміркований тащирий", "Голод", "Малорос-європеєць", "Ланцюг" та інші. В 1907 році знов бувзаарештований у Києві й посаджений в "знамениту" Лук'янівку (тюрма в Києві, деперебували майже всі видатні члени Революційної партії). Через вісім місяцівсидіння Винниченка випущено "на поруки". Довідавшись про те, що має бутизасуджений за свою політичну діяльність на каторгу, Винниченко ще раз емігрував. Вцей період він написав багато творів на соціяльні та етичні теми: "Дисгармонія","Щаблі життя", "Контрасти". Цей період еміграції тривав аж до 1914 року.Незважаючи на велику загрозу бути знов заарештованим, він бере й далі участь унелегальних з'їздах. В 1908 році він перебував у Швейцарії, Італії, Франції.Приїздив на Україну весною (Київ, Харків). В 1909р.: Швейцарія, Київ, Париж. В1910р.: Париж, Німеччина, Петербург. Поява "Чесноти з собою" в російськомуперекладі; Київ, Кавказ, Полтавщина (Кононівка). В 1911р.: Галичина (Львів),Німеччина, Італія (Флоренція, Генуя, Сестрі Леванте, Каві ді Лаванья), Париж;шлюб; Галичина, Буковина. 1912р.: Париж, Німеччина, Україна, Галичина. 1913р.:Париж, Галичина, Буковина (Глибока). 1914р.: Париж, Італія, Україна (Київ,Катеринослав; життя поза містом; спроба вступити на завод робітником; партійнийз'їзд у лісі). Вибух війни. Переїзд до Москви через небезпеку життя на Україні.Александринський театр у Петрограді прийняв п'єсу "Брехня" (в перекладі "Ложь").Нелегальна подорож на Україну. 1911 рік: Москва, Петроград, Україна; виданняжурналу "Промінь" у Москві за редакцією Винниченка. 1917 рік. Революція застаєВинниченка в Москві. Переїзд на Україну. Участь у Центральній Раді. Подорож доПетрограду на переговори з російським тимчасовим урядом. Перший уряд УкраїнськоїЦентральної Ради — генеральний секретаріят. Винниченко — голова генеральногосекретаріяту і генеральний секретар внутрішніх справ. Проголошення першогоуніверсалу на 2-ому військовому з'їзді 23 червня 1917 року. Перша деклараціяпершого українського уряду, що її оголосив голова генерального секретаріяту 27червня 1917 року на пленумі ЦентральноїРади.
      Другий універсал 16 липня 1917 року.Друга українська делегація до Петрограду. Прийняття Центральною Радою першоїконституції України (22 серпня 1917 року). Вихід Винниченка з уряду. Перша урядовакриза. Знову бере участь в уряді. Третій універсал Центральної Ради (20 листопада1917 року). Війна з Совітською Росією. Проголошення самостійности України (22січня 1918 року). Четвертий універсал. Вихід Винниченка з уряду. Виїзд уряду іЦентральної Ради з Києва й переїзд до Житомира. Винниченко не їде до Житомира, алезалишається в запіллі, в окупованій большевиками частині України. Олександрівське.Бердянське. Кінець Центральної Ради (28 квітня 1918 року). Початок гетьманщини.Поворот Винниченка до Києва. Національний Союз і участь у ньому як голови В.Винниченка. Підготовка повстання проти німецької окупації й гетьманаСкоропадського. Переїзд на Княжу Гору під Каневом. Арешт Винниченка гетьманськимиофіцерами. Звільнення від арешту через протест усього українського громадянства.15 листопада 1918 року вибір Директорії й початок повстання. Виїзд Винниченка доБілої Церкви. Поворот на чолі Директорії до Києва 19 грудня 1919 року. ЗверненняДиректорії по допомогу до Антанти 11 лютого 1919 року. Трудовий конгрес.Затвердження Винниченка як постійного голови Директорії. Розходження Винниченка збільшістю Директорії й уряду. Залишення влади (10 лютого 1919 року). Березень 1919року: Виїзд за кордон. Австрія, Відень, Зіммерінг, Будапешт (IV), Зіммерінг, Ляйнц(передмістя Відня). Листопад 1919р.: "Відродження нації". Підготовка подорожі наУкраїну. Початок видавання "Нової Доби" (8.III.1920р.). Подорож до Праги.Побачення з Масариком і Бенешем. Їхнє умовляння їхати до СССР. Видачадипломатичного пашпорта. Виїзд до СССР. Квітень 1920 року: переїзд кордону(24.V.). Москва. Харків. Москва. Харків. Поворот з Харкова до Москви вдруге 14.IX.1920р. Виїзд за кордон (23.ІV.1920р.). Чехія. Карлсбад. Кінець 1920 року — 1921рік. Німеччина. Берлін. Целлендорф-Пітте. 1922р. по серпень 1923 року. "Соняшнамашина". Фрідріхрода (Різенгебірге). Рауен, хутір коло Фюрстенвальде (годинапоїздом від Берліна). Від серпня 1923р. по листопад 1924р. Берлін, Прага. Берлін.Переїзд до Франції — лютий 1925р. Париж. Бульонь-сюр-Сен (передмістя Парижа).Париж (20-а дільниця). Вулиця Еміль-Дево. Будування робітні. Невдала спроба матитишу. Нова спроба: будування робітні на Сквер-де-Вержен (в 15-ій дільниці).Неможливість докінчити будівлю через брак коштів. Закінчення будівлі й переїзд вновий будинок (червень 1930 року). Життя в Парижі з літніми виїздами на південь(аж до 1934 року). Купівля хутора біля Канн в громаді Мужен. Купчу зроблено15.X.1934р. в місті Грасс в департаменті Альп-Марітім. Зареєстровано в Грассі23.Х.1934р. під ч. 732, том 95. Переїзд на хутір (жовтень, кінець 1934p.). Відцієї дати В. Винниченко жив у своєму хуторі з короткими виїздами до Парижа й Прагиаж до кінця свого життя. Під час війни він не мав змоги виїхати з голодногодепартаменту Альп-Марітім і під постійною загрозою арешту та депортації німцямидопомагав, як міг, тим, що ховались від окупанта й робили"резистанс".
      Роки війни надірвали вжеослаблене здоров'я Винниченка. В. Винниченко помер (6 березня 1951 року. Прах йогопокоїться на цвинтаріМужена.
       
      РозаліяВинниченко
  Українське слово. — Т. 1. — К.,1994.
       

Комментарии к биографии Винниченко Володимир

оставить комментарий