Шевченко Тарас - краткая биография

ТАРАС ШЕВЧЕНКО
(1814—1861)
      ТарасШевченко народився 9 березня 1814 р. в с. Моринцях Звенигородського повітуКиївської губернії (тепер Черкаська область) у родині кріпаків Григорія і КатериниШевченків. Батько Тарасів був не ТІЛЬКИ добрим хліборобом, він ще й стельмахувавта чумакував, до того ж умів читати й писати. Досить пророчим виявився батьківзаповіт: «Синові моєму Тарасові зі спадщини після мене нічого не треба. Він небуде людиною абиякою, з його вийде або щось дуже добре, або велике ледащо; длянього спадщина по мені... нічого не значитиме...». Коли Тарасові було два роки,родина переїхала до села Кирилівка (Керелівка). Пізніше Т. Шевченко дуже частоназивав своєю батьківщиною саме Кирилівку, говорив, що тут він і народився (просебе, малого, і про батьківську хату в Кирилівці Шевченко згадував у повісті«Княгиня»).
      У 1822 р. батько віддав сина внауку до дяка, а наступного року померла матиТараса.
      Батько одружився вдруге зТерещенчихою, яка мала трьох своїх дітей. З того часу в родині точилися постійнісварки між батьком і мачухою, міждітьми.
      Після смерті батька мачуха вижилапасинка з батьківської оселі, і Тарас жив у кирилівського дяка-п'яниці ПетраБогорського. У 1829 р. Тарас став служником-козачком пана Енгельгардта, згодомпереїхав з ним до Петербурга. У 1832р. пан віддав Шевченка до живописних справцехового майстра Ширяева (здібності до малярства виявилися в Тараса дуже рано: щезмалку крейда й вуглинка були для нього неабиякою радістю, а прагнучи статихудожником, хлопець побував у трьох церковних малярів. Проте жоден з них не виявиву хлопця таланту). Хоч від жорстокого маляра Тарасові не раз діставалося, але вінтерпів задля омріяного мистецтва. Хлопець чимало малював з натури. Одного разу,перемальовуючи статуї в Літньому саду, Шевченко зустрів земляка — художника І.Сошенка, який познайомив його з видатними діячами російської й української культур(К. Брюлловим, В. Григоровичем, Оі Венеціановим, В. Жуковським, Є.Іребінкою).
      У 1837р. Тарас Шевченконаписав поему «Причинна», а 22 квітня 1838 р. спільними зусиллями згаданих митцівШевченко був викуплений з кріпацтва. Цього ж року він став вільним слухачемАкадемії мистецтв, а згодом одним з найулюбленіших учнів видатного російськогохудожника Брюллова. Юнак поглинав книги з мистецтва, всесвітньої історії^ слухавлекції з анатомії, фізіології, зоології, часто бував у театрах імузеях.
      У 1840р. Тарас Шевченко надрукувавпоетичну збірку «Кобзар». А восени був удостоєний срібної медалі другого ступеняАкадемії за картину «Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці». Наступного року вийшлаокремою книжкою поема «Гайдамаки». У 1843—1845 pp. поет відвідав Україну. Закілька місяців він устиг побувати в багатьох місцях Київщини, Чернігівщини таКатеринославщини (тепер Дніпропетровська область). Підчас мандрів поет гостював уліберально настроєних панів. Але найбільше його вразили побачені картинизлиденного життя кріпаків, їхнє безправне становище. Побував Тарас і на місцірозташування славної Запорозької Січі. У рідному селі Шевченко побачився з братамий сестрами, застав ще живого діда, намалював його, а також своюхату.
      У 1845р. поет повернувся доПетербурга, завершив навчання в Академії, видав на власні кошти «ЖивописнуУкраїну» — серію картин, де відображено історичні місця України, її побут іприроду. Написав п'ять поем: «Кавказ», «Єретик», «Великий льох», «Наймичка», «Імертвим, і живим...» та всесвітньо відомий «Заповіт»: У 1846р. Тарас Шевченковирушив до України з метою там оселитися, знайшов роботу в Київськійархеографічній комісії та почав змальовувати й описувати історичні пам'ятки повсій Україні. Цього ж року в Києві поет познайомився з викладачем історіїКиївського університету, в майбутньому — видатним уче-ним-істориком, письменникомта публіцистом М. Костомаровим, який загітував Шевченка вступити до таємноїполітичної організації — Кирило-Мефодіївського братства, яке поширювало ідеїслов'янського єднання, маючи за мету утворення федерації вільних слов'янськихнародів. Основний програмний документ організації — «Книга буття українськогонароду», написана Костомаровим. У ньому читаємо, що недалеко вже той час, коли вУкраїні всі люди будуть «вільні і рівні, і не мала б Україна над собою ні царя, ніпана, опріч Бога Єдиного, і, дивлячись на Україну, так би зробилось і в Польщі, ів інших слов'янських краях». У цій же книзі гостро затавровано Петра І та КатеринуII, названо їх катами за те, що вони позбавили Українуволі.
      5 квітня 1847 р. Шевченка булозаарештовано і відправлено до Петербурга. Тут, у казематі, захований від усьогосвіту, в брутальних допитах і нестерпному очікуванні вироку провів ТарасГригорович квітень і травень. Проте Шевченка звинувачували, головним чином, не вучасті в Кирило-Мефодіївському братстві, а в написанні революційних творів.Найбільшу лють у високопоставлених жандармів викликала поема«Сон».
      Після закінчення слідства поет «засочинение возмутительных и в высшей степени дерзких стихотворений» засланий доОренбурзького окремого корпусу рядовим солдатом на 10 років без права писати тамалювати. Заборона писати й малювати найбільше обурила Тараса: «Забранонайблагороднішу частину мого бідного існування! — читаємо в його щоденнику. —Трибунал під головуванням самого Сатани не міг би винести такого холодного,нелюдського вироку». Окрім того, солдатчина для поета була гірше від тюрми, боненависним був сам дух солдафонства, що чавунно печаттю лягав на живу душу. ТомуШевченко писав, ховаючись від унтерів та офіцерів, тікаючи від усього світу встеп, за вали, на берег моря. Писав ночами при світлі місяця на випадковознайдених шматках обгорткового паперу оцупком олівця, хтозна-якдобутого.
      У 1848р. поета взяли художникому наукову експедицію під керівництвом гуманної людини О. Бутакова для вивчення йопису Аральського моря. Уже в дорозі на острів Кос-Арал Тарас Григорович чималомалював — і від цього повеселішав. На Кос-Аралі Шевченко жив бідно, зате невідчував тягаря солдатчини, багато читав, малював, писав. На жаль, і така,відносна, воля тривала недовго. Один офіцерик доніс начальству, що Шевченковсупереч волі царя живе не в казармі, а до того ще й малює. Негайно в поета буловчинено обшук, Тарас Григорович, попереджений друзями, спалив майже всі своїпапери (листи, малюнки, різні згшиси), тільки «захалявні книжечки», на щастя,передав на зберігання.
      У 1850 р. Шевченкапереведено до Новопетровського укріплення — на півострові Мангишлак. Умови тутбули жахливими. Навколо пустеля, пісок і солона вода, до найближчого культурногоцентру тисячі кілометрів, доріг жодних, клімат такий шкідливий, що солдатів тутзмінювали через два роки. Шевченка ж протримали в цій мертвій глухомані майже сімроків. Тут, за розрахунком царських прислужників, поет повинен був загинути якщоне від хвороб, то від нудьги та безнадії. Дня нагляду за ним було прикріпленозатурканого єфрейтора, котрий мав ходити за поетом як тінь і стежити за тим, щобТарас Григорович не міг ні писати, ні малювати. При найменшій підозрі наглядачгрубо обшукував поета. На муштру Шевченко мусив ходити навіть хворим, а хворів вінбезперервно два роки — цингою тазолотухою.
      Щоденна муштра підточуваласили, а кепкування, дріб'язкові причіпки й брутальні окрики глибоко ображалигідність, викликали душевний біль.
      Напочатку 1857 р. друзі поета отримали царський дозвіл на його звільнення, алеофіційного дозволу Шевченку довелось чекати аж до серпня. Повернення поета доПетербурга вітали всі прогресивні сили країни. Оповитий ореолом борця-мученика,він викликав велике захоплення, особливо у молоді. У 1859 р. Шевченко отримавдозвіл повернутися в Україну. Але за революційну агітацію серед селян його зновузаарештували і звеліли виїхати доПетербурга.
      4 вересня 1860 р. РадаАкадемії мистецтв надала Шевченкові звання акадеціка-гравера. Цього ж рокувиходить нове видання «Кобзаря». Шевченко багато працює: пише вірші, створює новігравюри, стежить за поширенням свого «Букваря», планує видання кількохпідручників.
      10 березня 1861 р. ТарасГригорович Шевченко помер.
      Хоч офіційнікола потурбувалися, щоб повідомлення про смерть поета було надруковане іззапізненням, і хоч була сильна негода, на похорон Шевченка зібралося багато людей.Біль, невимовна туга огорнули друзів та шанувальників поета. Надгробні промовивиголошувалися українською, російською та польською мовами. Труну з тілом ВеликогоКобзаря несли студенти з церкви аж на Смоленське кладовище. На покійника поклалилавровий вінок. «Були в нас на Україні великі воїни, великі правителі, а ти ставвище за всіх їх, і сім'я рідна в тебе найбільша, зібралися до тебе усіх язиківлюди, як діти до рідного батька»,— сказав Пантелеймон Куліш, звертаючись допомерлого поета.
      У травні цього ж рокутіло Великого Кобзаря було перевезене в Україну й поховане на Чернечій горі біляКанева (понад Дніпро^ домовину донесли до пристані, а далі пароплавом — до Канева,де у віз впряглися дівчата і везли труну близько десяти кілометрів на вершинуЧернечої гори). У Канівській соборній церкві протопоп - Мацкевич наприкінціпанахиди сказав: «Ти, стародавній Дніпре, що пишаєшся своїми хвилями сивими! Тобісудилося на своїх ребрах-хвилях привезти до нас Шевченкові останки; повідай же тинам про дорогого для кожного українця чоловіка — Кобзаря! Був час, що про нашуУкраїну думали, що се край, невдатний для високих почувань і думок; але Шевченкодовів, що край сей... має душу і серце, приступне для всього високого іпрекрасного. Померлий брате! Світ твій просвітиться перед людьми... Минуть віки, ідалекі нащадки дітей України побачать і пізнають, хто був Тарас Шевченко. Бажавти, брате, жити в Каневі — от і живи до кінця світу. А ти, Україно, побожно шануйнаше місто, бо у нас почивають кістки Тараса Шевченка. Тут на одній з найвищих гірДніпрових покоїтиметься прах його, і як на горі Голгофі, подібно хрестуГосподньому, стоятиме хрест, котрий буде видно і по той, і по сей бік нашогославного Дніпра». Після поховання люди довго не розходились, деякі залишилися йночувати біля Тараса... Було це 22 травня. А 24 над домовиною почали насипативисоку могилу-ropy, яку пізніше названоТарасовою.
      Перша збірка поезій ТарасаГригоровича Шевченка «Кобзар» відкрила новий етап у розвитку українськоїлітератури. Цінність цієї збірки в уому, що поету вдалось передати своїми творамидумки й почуття, сподівання і прагнення рідного народу. Як зазначив М. Добролюбов«...у Шевченка все коло.його дум і почуттів перебуває в цілковитій відповідностізі змістом і ладом народного життя»,Досить складною для сприйняття, але важливою іглибокою за змістом є поема Шевченка «Великий льох». Написана поема-містерія в1845 р. Містерія, бо тут є містичні образи передчасно померлих людей. Господь неприймає їх до раю, бо за життя вони прислужилися катам України, й за це булипокарані смертю. А приймуть їх до раю, коли наш народ повстане, визволить ріднуземлю і позбавить грішні душі страждань. Ці образи виступають у вигляді білихпташок, себто душ. Першу з них — вродливу дівчину, улюбленицю гетьманаХмельницького — не пускають до раю за те, що вона з повними відрами перейшла шлях,коли Богдан із старшиною їхав до Переяслава присягати Москві. Другу, дівчину зБатурина, не впускають за те, що «цареві московському коня напоїла», коли він їхавдо Москви після Полтавської битви. У той час, як москалі перетворили її ріднийБатурин на пожарище, вбили сестру, матір, знищили все населення міста, саму ждівчину збезчестили. Третя душа, ще немовля, згрішила тим, що всміхнулася доцариці Катерини, лютої вовчиці, яка, наказавши підпалити козацьку святиню —монастир Межигірського Спаса, милувалася з Дніпра цією страхітливою пожежею.Дитина справді не знала і не могла знати, ким була ця цариця. Але мати її повиннабула знати. За гріх матері карається дитя. А звідси напрошується висновок: усякапослуга ворогові, навіть найменше сприяння йому, є смертельнимгріхом.
      Таким чином, Тарас Шевченконедвозначно засудив підступне приєднання України до Російської імперії таперетворення козацької старшини на слухняного виконавця волі Москви, підтримавантамосковську орієнтацію гетьмана Івана Мазепи і висловив своє обуренняантиукраїнською політикою жорстокої імператриці Катерини, яка спричинилася дознищення Запорозької Січі, запровадження страшної кріпаччини, ліквідаціїнаціонального шкільництва та інших моторошних злочинівсупроти
      української нації. У трагічномузмісті поеми на завершення дано автором промінь надії: москалі розкопали лишемалий льох, а Великого «ще й не дошукались». А значить, козацька вольницяостаточно ще не знищена і є надія на їївідродження.
      Друга сцена містерії — церозмова трьох ворон: української, польської та московитської, кожна з якиххвалиться своїми діяннями. Польська чваниться тим, що, проливши під час повстанняріки крові, а повстанців загнавши до Сибіру, призвівши Польшу до занепаду, тепербенкетує в Парижі. Московитська ворона хвалиться новими указами, що спричинили дозруйнування України. Це вона призвела до тотального знищення Батурина, смертіславного Полуботка, загибелі десяти тисяч героїчних козаків на Ладозі, уФінляндії. Та хоч якою лютою-прелютою вона є, однак, не зуміє того жахіттявиробляти, що «москалі в Україні з козаками діють». Українська ворона каже, щоУкраїна існувала ще задовго до того, як постали Польща і Московія,каркає-пророчить, що цієї ночі народяться близнята: «один буде, як той Гонта,катів катувати», а другий буде катам помагати. Ворони радять, як бути з тим новимГонтою, який «розпустить правду й волю по всій Україні!». Одна збирається заллятийому очі розтопленим золотом, друга планує чинами скрутити руки, третя погрожуєзібрати з усього світу «всі зла і всі муки». Ухвалили: втопити або отруїти новогоборця за волю України. Такий намір у тих, хто символізує темні прояви нації —яничарів, перевертнів, зрадників.
      Вороннявідлетіло, а їх місце займають три лірники: сліпий, кривий та горбатий. Некобзарі, не бандуристи, а лірники. Кобза та бандура були музичними інструментамикозаків-лицарів. А ліра — інструмент немічних старців. У час написанняШевчен-кового твору вже було втрачено козацький вільнолюбний дух нації,усвідомлення високого призначення бандуриста, загублено українцями розуміннязначення свого історичного минулого. Не випадково, поснідавши, лірники полягалиспати і проспали найважливіше: розкопування льоху. Образи лірників уособлюютьскалічене покоління, сліпе, німе й глухе до всього, що чинять в Україні московськіокупанти.
      Протягом трьох сцен містеріїпроворні москалики розкопують льох, шукаючи скарбів та «древностей». Не знаходячині того, ні іншого, а лише кістяки в кайданах та гниле корито, скаженіють відлюті, б'ють людей, лаються, кидають у холодну беззахисних лірників. Отже, москаліповодяться в Україні, як у себе вдома, брутально ставляться до українців, а ті,ставши моральними каліками (рабами), кидають рідний крайнапризволяще.
      Поема-містерія «Великийльох» в історичному і філософському планах — центральний твір у «Кобзарі», бо вній розглянуто проблеми втрати політичної свідомості, що призвело нас, українців,до втрати державності, до національного поневолення, а це питання всіх питань. Невипадково цей знаменний твір у шевченкових виданнях за радянського часу, якправило, не друкувався, а радянська критика або тенденційно тлумачила його, абовзагалі замовчувала.
      «Великий льох»формально не належить до .драматургії Т. Шевченка, але в цій поемі наявні всіознаки драматичного твору: три дії, у кожній по три дійові особи (померлі душі —ворони-лірники), діалоги, монологи, конфлікти, трагічні злами. Все це робить поему«Великий льох» однією з найцікавіших у величезній спадщиніКобзаря.
      Український народ шанує пам'ятьсвого видатного сина. З 1918р. щорічно відзначається День народження Т. Шевченка.По всій Україні встановлені пам'ятники поетові, відкриті музеї, його могилуоголошено заповідником, ім'я поета присвоєно учбовим закладам, науковим установам,театрам, вулицям, бульварам, площам, пароплавам тощо. Починаючи з 1962 р., щорічноприсуджуються Державні премії України імені Т.Г. Шевченка в галузі літератури імистецтва. Масовими тиражами друкуються його твори, перекладаються багатьмамовами. За рішенням ЮНЕСКО, ювілеї поета відзначалися майже в усіх державахсвіту.
      
      ОСНОВНІТВОРИ:
      Поеми «Гайдамаки», «Єретик»,«Кавказ», «Великий льох», «Сон» («У всякого своя доля...»), «Катерина»,«Наймичка», «Неофіти», послання «І мертвим, і живим...», п'єса «Назар Сто-доля»повість «Художник», збірка поезій «Кобзар», «Щоденник».

ДОДАТКОВАЛІТЕРАТУРА:
      1. Дорошенко К. Слово проВеликого Кобзаря.— К., 1965.
      2.Красицький Д. Юність Тараса.— К., 1967.
      3. Лисенко В. Легенди про Тараса.— К.,~1967.
      4. Рильський М., О. Дейч. ТарасШевченко: Біографічний нарис. — К., 1964.
      5. Тарас Шевченко: Життя і творчість удокументах, фотографіях, ілюстраціях: Альбом.— К-, 1961.
      6. Хоткевич Г. Тарас Шевченко: Повість.—Львів, 1966.
      7. Лепкий Б. Про життя ітвори Т. Шевченка.— К., 1994.
      8.Большаков Л. Повість про вічне життя. — К.,1990.
      9. Клочек Г. Поезія Тараса Шевченка:сучасна інтерпретація. — К., 1998.
      10.Роят А. Ідейно-художній зміст поеми Т. Шевченка «Великий льох» // Українська мовата література в шк. — 1998. — № 9.

Комментарии к биографии Шевченко Тарас

оставить комментарий