Рильський Максим - краткая биография

Максим Рильський
(19 березня 1895 — 24 липня 1964)
 
ЛІРИКА і ЛІРИЧНИЙЕПОС МАКСИМА РИЛЬСЬКОГО
 
      Парадоксидолі й поезії
      Подвійний парадокс МаксимаРильського. Здеклярований найбільший незалежник поезії — став одописцемспричинника геноциду України. Але вийшов чистим і цільним із цієї пригоди. Майстертрадиційної форми, відограв ролю новатора в українській ліриці і вліро-епіці.
      Одначе заплата за ці перемогибула все ж трагічна. Світова поезія втратила унікального поетичного перекладача. АУкраїна втратила нагоду дати свій варіянт великої європейської поеми, ліро-епічноїпоеми масштабу «Пана Тадеуша», «Розбійників», «Євгенія Онєгіна»,«Чайльд-Гарольда». Бо тільки як лірик Рильський устиг дати основне до судноїгодини антиукраїнського геноциду, що почався 1929роком.
      Через таку долю поета особливостійого біографії набирають першорядного значення. Максим Тадейович Рильськийнародився 1895 року. Його батько був сином багатого польського пана РозеславаРильського і княжни Трубецької. Один із предків у 17 столітті був київськимміським писарем. Молодий Тадей почув із уст свого діда і записав таке оповідання.Дід був учнем базиліянської школи під час взяття Умані гайдамаками 1768 року.Прив'язаний для розстрілу до стовпа, 14-літній хлопець почав співати «ПречистаДіво, мати руського краю...» Здивований гайдамацький отаман помилував не тількималого шляхтича, а й усю групу засуджених на смерть поляків і євреїв. Тадейзаписав і опублікував це дідове оповідання в «Киевской Старине» з приміткою: «дляуразумения современности и некоторого предвидения будущего». Згодом сталася«прекрасна авантюра», яка повернула круто життьовий шлях Тадея Рильського і йогодрузів. Голова київської громади польських студентів університету св. ВолодимираТадей Рильський разом з Володимиром Антоновичем та групою інших польськихстудентів-аристократів відкрили собі і публічно заявили, що вони не поляки, аукраїнці. І що їхній обов'язок перестати бути паразитами на тілі народу, вивчитидосконало мову, культуру й історію України та віддати все своє життя нації, середякої живуть. Польські шляхетські кола, що були панами Правобережної України,прокляли відступників, назвали їх хлопоманами. Поки поліція не звернула уваги надоноси, молоді неофіти України протягом кількалітніх вакацій пішки сходили всюУкраїну, щоб шляхом таких експедицій з першоджерела здобути знання про неї. Ще востанній рік життя Шевченка вони подали до журналу «Основа» свої писані кредо,заснували в Києві «Громаду», яка перебрала від Шевченка-Куліша-Костомарова провідновим українським відродженням. Потім деякі з них стали співтворцями журналу«Киевская Старина».
      Тадей Рильський, хочмав будинок у Києві, постійно жив у селі Романівка, де одружився з простоюселянською дівчиною, оставшись на все життя вірний ідеї «прекрасної авантюри своєїмолодости». (Ф. Р. Рильський [Некролог]. «Киевская Старина», 1902, XI, стор. 335 —348).
      Тадей навчив свою молоду дружинуграмоти. Зате вона передала синові разом з молоком матері рідну мову, пісню, тойособливий ліризм, що б'є з поезії Рильського чистим українським джерелом («Злюбов'ю до народної творчости я, здається, і вродився», — пише Максим Рильський унарисі «Із спогадів». Твори, т. І, 1960, стор.67).
      Максим народився в Києві 19 березня1895 року, але ріс у Романівці на Сквирщині. Тут він мав домашню школу українську,домашню загальну освіту й виховання під рукою батька, що передав синовіаристократичну культурну спадщину, почуття власної незалежности і віри в себе,поєднане із скромністю. І хоч батько помер на восьмому році Максимового життя, вінзабезпечив синові і приватну гімназію в Києві з добрими вчителями, і знання чужихмов та культур, і життя в аристократичних родинах Миколи Лисенка та ОлександраРусова.
      Київ і Романівка — два бігунижиттьової і творчої вісі Рильського. Київ — перехрестя культур, центр клясичноїосвіти, одне з тих міст імперії, яке відвідували світові театри і музики.Романівка — незрівнянні інтер'єри української природи, пісні, легенди старовини ібарвисті цільні душі, гідні пера Гоголя іШекспіра.
      Так склалося, що Рильський ріс удомашній освіті, а потім самоосвіті і праці. Але до офіційної науки в школі не бувентузіяст: після приватної гімназії у Києві вступив на медичний факультет, потімна історико-філологічний, та ні того, ні другого не закінчив. В автобіографічнійпоемі «Мандрівка в молодість» Рильський признається: «Студентській лаві б слід тутскласти похвалу, але признаюся, що мало я тій лаві в житті завдячую». Домашняосвіта з дитинства доповнилася потім самоосвітою. Він жив і вчився разом, товіддаючися розвагам безпечного рибалки й товариша великої кумпанії, то впиваючисяпрацею над своїми і чужими творами. То розкошуючи з представниками своєрідноїсільської мистецької богеми, як його друзі селяни Денис Каленюк — співець,рибалка-мисливець і донжуан, і Родіон Очкур — швець, музика-скрипаль, аматорчарчини і запашних оповідань. Від цих друзів, від братів і батька дістав Максимпосвячення в розкішний світ гоголівськоїУкраїни.
      Молодий Рильський не знав гнітузлиднів, і українське село правило йому за своєріднуЕлладу.
      Він цінив цей світ свідомо здитинства і охрестив його назвою своєї першої, майже в дитячі роки написаноїзбірки поезій «На білихостровах».
       
      Любов— краса — воля
      Рильському було тоді 15років. Головне, чого він навчився за ці перші півтора десятка років життя, —любити: любити природу, людей, красу, мистецтво, легенди і дійсність.Шістнадцятирічним юнаком він пише:
Люби природу не як символ
душісвоєї,
Люби природу не для себе,
Люби для неї.
. . . . . . . . . . . .. . . . .
Вона — це мати. Будь же сином,
А не естетом,
І станеш ти непапіряним —
Живим поетом!
(Твори, т. І, стор.146)
      І так увійшов він у світ ліричноїтворчости життєлюбом, закоханим у всі прояви життя, з його головними скарбамилюбови, краси і волі. У нього мимохіть синтезується грецьке поняття краси якгармонії з барокковим поняттям краси як сили, що творить і єднає найкрайнішіпротилежності.
Краса не в лініях, не в тоні, не в поставі:
Це повів, рискаце, це промінь здалеки,
Що раптом промайне і спалахне в уяві,
Наразосвітливши події та віки...
      Спробувавшидесятки визначень краси, поет капітулює:
Краса! Збагнуть її — це сонцепогасить!
Схилімо ж голови, стулім уста суворо,
І наймудріший там хайникне і мовчить,
Де подив, як огонь, розкрилюється вгору,
Де крізьметелицю одна-єдина мить
Горить розкритому, засліпленому зору,
Де ранитьблискавка серця своїм мечем,
Де сльози радости мішаються зплачем!
(«Сіно», Твори, т. IV, стор.38-39)
      І, звичайно, краса, як така, якнезалежна першовартість життя, є постійним мотивом ліричної і ліро-епічноїтворчости Рильського.
      Із своєї щасливоїнезахмареної юности Рильський виніс ще один скарб — це почуття волі як найвищогоскарбу людини. Волі, що органічно поєднується у нього із творчістю. В одномусонеті він пише, що всю славу, і багатства, і книги, і навіть кохання ніжнукормигу — все він віддав з низьким поклоном Долі:
За день один в широкімчистім полі
Я взяв собі у неї замість них
Веселий сміх, безмежне щастяволі
І ріг — мисливський переливнийріг.
      Так на вісі Київ — Романівка вирісвеликий незалежний поет любови, краси і волі — із цим вантажем урізався йогожиттьовий корабель у льодові поля комуністичного крижаного океану. На нього зразуж накинулися партійні газети за аполітизм, гедоністичне естетство, декадентство,відірваність від сучасности і соціялістичної революції. Він одбивався як міг:статтями і віршами. «Я можу одгукуватись ліричним віршем тільки на минуле, на те,що осталось у душі і може мати прозору форму, питому моїй манірі. Інакше писати неможу» («Моя апологія альбо самооборона». «Більшовик», Київ, ч. 216, 25 вересня1923). Під кінець двадцятих років, коли вже завис над відродженням ніж гільйотини,Рильський ще захищався далі:
Той клясицизмом очі коле,
А той рибальствомдопіка,
Той тінь Плеханова — о доле! —
З могили марно виклика,
І всізнайшли, а я шукаю. —
І як їм знати, скільки мук
Таїть у радості йодчаї
Із серця вихоплений звук.
      Вражаєвідвага і впертість Рильського, який захищав незалежність поета, аж доки його неарештували (1931), кинувши приблизно на рік у Лук'янівську тюрму в Києві. Цейарешт означав не поразку, а перемогу поета. За яких 8 — 10 років в умовах тероруЧК-ГПУ-НКВД, під постійним обстрілом і погрозами з боку окупанта поет устигстворити десять книжок першорядних ліричних і ліро-епічних творів та кілька книжокпоетичних перекладів, серед яких досить згадати переклади «Пана Тадеуша» тафранцузьких клясиків 17 ст. і французьких парнасців і модерністів. Він здобувперемоги як лірик і поетичний перекладач. Як ліро-епік він тільки приготувався доперемог.
      Рильський видрукував за свогожиття 35 книжок поезії, з чого 31 книжка лірики і чотири книжки ліро-епічних поем.Сюди не входять повні перевидання. Крім того, він переклав з 13 мов понад чвертьмільйона рядків поезії; автор кількох книжок статей, редактор незчисленноїкількости різних поетичних та етнографічних видань. Оглядаючись на ці горивиконаної роботи, можна дивуватися, коли ж він мав час бути ще й безжурною птицею,мисливцем, богем'ярем-другом? Хто багато працює — той має час... Секрет того чудатакож у тому, що він мав талант до праці, споряджений таким першорядним мотором,як любов. Він любив свою творчу працю так само, як любив жінку, природу,мисливство, життя, — любив для них — не для себе.
Ізнов «Тадеуша» ярозгорнув,
Розклав папір, вікно завісив синє,
Знов шляхта гомонить передомною,
Драпується у романтичність Граф,
Знов ріг мисливський грає надборами
І кида в небо тріюмфальний клич.
Знов я дивую майстрові, щовмів
Такою певною вести рукою
Свавольнепанство.
      Поряд із цією прикметою любови дотворчої праці він посідає те, чого до нього було так мало в нашій літературі:досконале знання, уміння творити, підкреслюю — знання. Інакше сказати —майстерність. А при тому він був перфекціоніст у праці: наприклад, свогоконгеніяльного з першого ж видання (1927) «Тадеуша» доробляв майже досмерти.
      Але вернімось до списку творів. Уцьому списку між 1929 і 1932 роками проходить фатальна смуга поетичної смертиРильського (арешт 1931 року, майже рік у тюрмі). Як поет Максим Рильський немовзагинув із своїми товаришами-неоклясиками, слід по яких пропав на Соловках іКолимі ще 30 років до смерти Рильського. 1959 року, в тридцятиліття поетичноїсмерти, Рильський писав:
Є така поезія Верлена,
Де поет себе питаєсам
У гіркому каятті: «Шалений!
Що зробив ти із своїмжиттям?»
      Він був свідомий страшної різниціміж вільним і невільничим періодами своєїтворчости.
      Всі тридцять і одна книжка,написані після 1932 року, не кажучи вже про всі пісні про Сталіна і партію,являють собою (за поодинокими частковими винятками) пам'ятник геноциду, вчиненогонад Україною, над її людьми, поетами і культурою. Навіть у ділянці перекладуРильському не було змоги продовжувати роботу на попередньому рівні «Тадеуша» іфранцузькихклясиків.
       
      ЛірикаРильського
      Тим яскравіше виступає на тлітого поетичного кладовища 1930—40 років доробок Рильского 20-х років. Книжкилірики: «Синя далечінь» (1922), «Крізь бурю й сніг» (1925), «Під осінніми зорями»(друга редакція 1926), «Тринадцята весна» (1926), «Де сходяться дороги» (1929),«Гомін і відгомін» (1929) — це певний хід на вершини майстерства, дозріванняталанту і його власного стилю. Так само поеми «Чумаки» (1924), «Крізь бурю й сніг»(1925), «Сіно» (1927), «Кінь» (1927). Поема «Марина», що хронологічно потрапила нафатальну прірву Розстріляного Відродження, вже зіпсована соціологічнимдиктатизмом. А написана в час війни «Мандрівка в молодість» хоч і має в собіознаки відлиги, але нема в ній напруги і сили поем 20-хроків.
      Вивчення лірики Рильського — ценепочата цілина, справа майбутнього. Сьогодні навіть ще неможливо мати її всю наруках. Передсмертний десятитомник творів Рильського не включає майже половинипоезій 20-х років, тобто — найкращої його лірики. А видання 20-х років сьогодніважко, а то й неможливо роздобути. До того ж на перешкоді до вивчення лірикиРильського стоять політичні і літературні пересуди й упередження. В РадянськійУкраїні, на відміну від Радянської Росії, ще не дозволено реабілітувати чистомистецькі, політично незалежні твори видатних поетів. Коли в Росії видають повногоБлока (символіста), на Україні навіть повні Тичина, Бажан і Рильський неможливі.Другий пересуд — чисто літературний. Ярлик «неоклясики» був зловжитий політичнодома, а літературно на еміграції. Неоклясиків і неоромантиків штучно протиставили,немов яких клясових ворогів. Догматизували їх. Тим часом відомо, що київськінеоклясики і харківські вітаїсти були і літературними, і персональними друзями, щовиявилось і в присвятах один одному творів. Стильово вони не виключали, адоповнювали один одного, еволюціонуючи собі назустріч. І саме Максим Рильський бувтим неоклясиком, що йшов від неоклясики до нової синтези, нового стилю. («І всізнайшли, а я шукаю...»).
      Перше, що вражаєв ліриці Рильського, — це багатство її мотивів. До традиційних мотивів українськоїпоезії Рильський додав запас мотивів поезії античної і західньоевропейської. Плюснові мотиви, зроджені українською революцією і відродженням 1917—29 років. З цьогобоку лірику Рильського можна назвати многозначним пророчим звітом про життя, яквоно відбилось у душі цього життєлюба. Від бурлескних мотивів Котляревського до«строф залізних» вісниківців, як ось у вірші «Неопалима купина», де встаєдержавний образ Володимира Великого. Від багатства напруженого життя птиць ізвірів і миротворного українського краєвиду — до літературних і філософськихремінісценцій, до ясних і темно-бурливих глибин людської душі, до всіх епохлюдства...
      Муза Рильського позначенанадзвичайною відзивчивістю, а його поетичне мислення — великою здібністю доасоціяцій. Ці дві прикмети прислужилися до запису його творчих мотивів. Шлях йогопоетичної інтуїції і мислення здебільша індуктивний, від часткового до загального.На цьому шляху з'являється в ньому, крім тонкого обсерватора, також філософ. Щемавши тільки 16 років, Рильський писав:
Плюскочуться білі качки
В басейніпід тінню каштана,
На крилах блищать крапельки,
А в краплі — життяокеана.
Хіба я не крапля мала,
Що світ необмежний одбила, —
Лиш грунтусвого не знайшла,
Лиш крила родимізгубила!
      Серед ліричних мотивів Рильськогозустрічаємо багато взятих із світової літератури та історії. Спокійний Гомер зйого неспокійними героями, тонкий майстер словесної гравюри Ередія, модерністичніповстанці проти клясичної естетики і етики Бодлер, подекуди Ніцше. Бароккововсеохопний Шекспір, а далі Шотляндія із романів Вальтера Скотта, соняшний Прованс,паризький парнас, літературні капітани семи океанів та інші кругосвітні мандрівкиу всі часи й епохи, мандрівки в кріслі:
Ключ у дверях задзвенів. Самотапрацьовита
й спокійна
Світить лямпаду мою і розкладає папір.
Вбогагерань на вікні велетенським росте баобабом,
По присмерковій стіні дивнийпливе корабель.
Ніби крізь воду, вчуваютьсякрики
чужинців-матросів,
Вітер прозорий мене вогким торкаєкрилом,
Розвеселяє вітрила, гаптовані шовком гарячим,
І навіва з островівдух невідомих рослин.
      Екзотика великихкультур і материків, великі плавання «фантастичного брига» Рильського — це не булазвичайна собі літературщина, як то твердять і найповажніші критики, починаючи звзагалі дуже прихильного до поезії Рильського академіка Білецького. Відома умандрівників і каторжан, що живуть на одвіку безлюдних островах і в тундрахбезмежних просторів півночі, туга за «великою землею». «Велика земля» — це старі,культурно освоєні країни. У ліриці Рильського досконало втілився мотив туги завеликою землею як за великими культурами людства, що позначені видатними людьми.Це непереможне бажання розбити віковий провінціялізм та штучну ізоляцію своєїкраїни і включитися в Европу, у велику культуру людства. Перша повноцінна книгалірики Рильського «Синя далечінь» розчинила навстіж браму, і перед українськимчитачем Олесевих творів відкрився культурно-історичний краєвид Окциденту зпрофілем його творця: лицаря, авантюрника, поета, відкривача і будівничого світу.«Синя далечінь» з її ароматом, мотивами і філігранністю форми заражала молодулюдину 20-х років тугою за досконалістю і енергійною чіткістюкультури.
      Поетична асиміляція ЗахідньоїЕвропи означала європеїзацію України, про яку мріяв Пантелеймон Куліш, почавши їїперекладами західніх поетів і оригінальними віршами в західніх поетичних формах.Рильський у цьому ділі вивершував подвигКуліша.
      Мало місця, щоб зупинятися натаких групах ліричних мотивів Рильського, як еротична лірика (тонка і шляхетна унього), любов взагалі, природа, а особливо людина з незбагненними відмінами їїпереживань і вдачі. Він усі речі міряв мірилом краси і любови — і тому рідкопомилявся.
      Хочу тільки згадати мотивукраїнського відродження, почуття телюричного здвигу української сили відродження,кинутого Рильським на тло не весни, а зими. Але, власне, тут Рильський відчувпотребу нового стилю і нових більших форм —поеми.
      Рильський дебютував унеоромантичному стилі Олеся. Другим його щаблем був символізм, який захоплювавйого у творах Бодлера, Рембо, Маллярме і Верлена, а також Блока і Анненського. Відромантизму і символізму та від української народної пісні взяв Рильський увагу домузикальної основи поезії. Відціля навіть його сонети і октави звучать часом, якпісня. Він також знав інші, модерністичні, ізми його часу — акмеїзм, футуризм. Алене пішов тим шляхом, а звернув — під впливом і Франка, і символістів — дофранцузьких парнасців. Завдяки цьому поворотові українська поезія дігналазахідньоевропейську в вироблених віками й тисячоліттями формах вірша. Терцина,октава, сонет, різні метричні ходи — від гексаметра і ямба до верлібру — все це вРильського дало нове звучання українському слову і само зазвучало в нашому словіпо-новому. В європейській поезії сонет вироблявся сімсот років, неначе реалізуючивічну тугу людини за досконалістю. І, може, саме тому Рильський вибрав сонет тадав йому ще один вислів, цим разом вислів української туги за визволенням ізпровінціялізму, за «великою землею»культури.
      У 1925 році Микола Зеров міг ужеговорити про риси «неоклясичного» стилю Рильського того часу; із цих рис Зеровназвав такі: зрівноваженість і прозорість форми, кляризм, чіткий епітет, міцналогічна побудова і строга течія мислі, поєднання безпосередности з філігранністю,афористичність. Але вже тоді Зеров помітив у Рильського зовсім нові стильовіпервні — необароккові. Зеров пише про ці риси поета: «...то розіллється ввіршованих рядках капризним потоком майже розмовної синтакси Міцкєвіча («Човен»),то візьме мотив Франка і до непізнання здекорує і розбарочить строгуархітектурність його монументальних мас(«Мандрівники»)».
       
      ЮрійЛАВРІНЕНКО
Українське слово. — Т. 2. — К.,1994.
       

Комментарии к биографии Рильський Максим

оставить комментарий