Чижевський Дмитро - краткая биография

        Чижевський ДмитроIванович
        (1894-1977)
        учений-енциклопедист,славіст, культуролог, філософ, літературознавець, релігієзнавець, лінгвіст.
        Народився Чижевський ДмитроІванович 4 квітня (23 березня) 1894 р. у місті Олександрія Херсонської губернії(тепер — Кіровоградської області). Закінчив Олександрійську чоловічу гімназію(1911). Вищу освіту здобував у Петербурзькому (1911—1913) та Київському(1914—1919) університетах. 1921 року виїхав до Німеччини, де навчався вГейдельберзькому та Фрейбурзькому університетах. З 1924 року викладає вУкраїнському педагогічному інституті в Празі, а з 1929 — в Українському Вільномууніверситеті в Мюнхені. У 1949—1956 роках працює на посаді професора Гарвардськогоуніверситету (США), завідує філософським відділом Української Вільної Академіїнаук у Нью-Йорку. З 1956 року й до кінця життя обіймає посаду професора, керівникаІнституту славістики Гейдельберзького університету (ФРН). Помер 18 квітня 1977року в м. Гейдельберг (ФРН).
        У російській ЕнциклопедіїБрок-гауза і Ефрона (т. 76,1903 р.) згадується Петро Чижевський, «придворнийтенорист», який отримав дворянство 1843 року. Це був предок Д.Чижевського. З родуЧижевських вийшов відомий український діяч, член торговельної місії в Швейцаріїуряду УНР Павло Чижевський. Батька Д.Чижевського Івана Костянтиновича,артилерійського офіцера, за участь у народницькому гуртку було виключено зВійськової академії, заарештовано й вислано з Петербурга на північ, а пізніше — набатьківщину, в Олександрію. Мати, українська дворянка Марія Єршова, булаталановитою художницею. І.Рєпін, якого вона знала особисто, рекомендував їйрозшукувати в провінції обдарованих дітей і навчати їх живопису, що вона й робила,поїхавши зі столиці за нареченим. Незважаючи на те, що Іван Костянтинович бувчленом земської управи, давав приватні уроки, сім’я жила досить скромно. Проте вродині панував культ науки, літератури, живопису. Дітей Дмитра та Марію виховувалина ідеалах просвітництва. Підрісши, Дмитро організовує спочатку просвітницькі, апотім і політичні молодіжні гуртки, члени яких збиралися у Чижевських удома.Молодь читала заборонені цензурою книги, а при зустрічах віталися словами «Хайзгине дім Романових!». Вісім майбутніх професорів були членами цих зібрань. АДмитра Чижевського вже тоді однолітки з повагою називали професором. Науки даютьсяйому дуже легко. І, закінчивши 1911 року зі срібною медаллю чоловічу гімназію, вінвступає на фізико-математичний факультет Петербурзького університету. Проте кліматпівнічної столиці вихідцеві з півдня не підійшов — він часто хворіє. І 1913 рокупереїздить до Києва, де стає студентом історико-філологічного факультетууніверситету св. Володимира. За революційну діяльність 1916 року потрапляє дов’язниці. Але жовтневий переворот визволив його. 1919 року Д.Чижевський закінчуєуніверситет і отримує диплом першого (тобто найвищого) ступеня. Під час революціїбрав активну участь у російській фракції Центральної Ради. Представники«революційної влади» заарештували його, і лише щаслива випадковість убереглаД.Чижевського від розстрілу. Про більшовицький режим Д.Чижевський говорив, що вінне знає гуманності і повертає суспіль-ство до варварства. «Дивно, що знаходятьсяпоети, які в своїх віршах прославляють цей бандитизм, мов досягнення поступу», —писав він. 1921 року Д.Чижевський разом із дружиною Лідією через Польщудобирається до Німеччини. Обоє записуються на навчання в німецьких університетах.На прожиття Чижевський заробляє лекціями з латинської мови. 1924 року йогозапрошено викладати в Українському Високому Педагогічному інституті ім.Драгоманова в Празі. 1929 року він стає професором Українського Вільногоуніверситету (Мюнхен). Своїми працями з філософії та літературознавстваД.Чижевський здобуває авторитет у науковому світі. І в 1932 році його запрошуютьвикладати в університеті в Галле (Німеччина), де він здобуває титул докторафілософії. Багатші столичні університети (Віденський, Братиславський) хотілизапросити на той час досить відомого вченого, але гітлерівська адміністрація недозволила їм цього зробити, оскільки дружина Чижевського «не належала до арійськоїраси». Під час війни Д.Чижевський живе надзвичайно скромно, недоїдає. Та й післявійни американська військова адміністрація не довіряє вченому, підозрюючи його всимпатіях до комуністів. Проте Чижевський бере участь у створенні в НімеччиніВільної Української Академії наук та відновленні Українського Вільногоуніверситету. Лише в 1949 році Чижевський зміг виїхати до США, де на нього давночекали дружина Лідія та донька Тетяна, — Гарвардський університет запрошує його напосаду професора. На той час стан українознавства в цьому провідномуамериканському університеті був вельми убогим, про що Чижевський писав до Європисвоїм друзям: «В бібліотеці є тільки «Кобзар» Шевченка в російському перекладі».1956 року Д.Чижевському пропонують очолити інститут славістики Гейдельберзькогоуніверситету, на що він охоче погоджується. Фактично він і створив цей інститут,оскільки до приходу вченого той існував лише номінально. Ця робота стала справоюйого життя. «Він віддав інститутові всю душу, інститут був для нього домом,дружиною і дитиною», — писав його сучасник поляк А.Вінценз. У рекордний строкбібліотека інституту зібрала понад 30 тисяч томів. Інколи вчений доводивуніверситетську касу до відчаю, закуповуючи книги на суми, що набагатоперевищували бюджет. Проте університет поставився до вченого дріб’язково, як,власне, було прийнято у ті часи. Мізерна пенсія змушувала його викладати також вінших університетах. Тим часом науковий світ високо цінує здобутки вченого. Навідзначення його 60-та 70-річчя виходять збірники статей різних авторів. НаБатьківщині ж про нього згадують лише як про «буржуазного націоналіста». Післявиходу в світ 1956 року його фундаментальної праці «Історія українськоїлітератури» академік О.Білецький, який очолював тоді Інститут літератури АН УРСР,писав, що ця «Історія...» є такою ж диверсією, як повітряні розвідувальні кулі, щоначебто запускаються Заходом на територію Союзу РСР, чи брехня «Голосу Америки».Своє ставлення до «совітів» Д.Чижевський продемонстрував на конгресі славістів уПразі (1968 р.). Чехи та їхні «наставники» із СРСР намагалися створити атмосферурозрядки, запросивши вчених зі Сходу та із Заходу. Чижевський мав зробити доповідьпро східносло-в’янське бароко (тема, на яку в СРСР існувало табу). Він підійшов докафедри, привітав присутніх у залі, а потім російською мовою повідомив, що на знакпротесту проти замовчування його імені і праць у Радянському Союзі він не читатимесвоєї доповіді. Був міжнародний скандал, адже Чижевського вчені-славісти Заходувважали вже тоді «патріархом» чи «Нестором славістики». А вже через тиждень уПразі були радянські танки. Чехи говорили про Чижевського із захопленням: тількивін знав, як треба розмовляти з росіянами. Сучасники Чижевського визнавали, що вінбув далекий від будь-якого шовінізму. Лекції часто читав російською мовою. Протеніколи й не приховував, що він не росіянин, а українець, навіть підкреслював це. Ав своїх працях він завжди наголошував, що староруська література є літературоюКиївської Русі, а отже є українською. Також учений завжди намагався довестивищість і пріоритет української літератури над російською аж до твердження, щоросійської літератури не існує, існують тільки російські письменники. У 1976 роцівчений тяжко захворів. Але до лікарні не захотів переходити, щоб не розлучатися зкнигами й рукописами. З Америки викликали дружину й дочку. Вони згадували, що доостанніх днів хворий жив науковими інтересами. 18 квітня 1977 року Д.Чижевськогоне стало. Уже згадуваний А.Вінценз писав: «Зі смертю Чижевського зійшов зі сцениодин з найвидатніших славістів останнього тридцятиліття ХХ століття, довголітній«патріярх» німецької славістики, останній її полігістор і один з останніхпредставників ліберальної інтелігенції колишньої російської імперії». Науковаспадщина Д.Чижевського ще дасть роботу багатьом дослідникам. Лише зі славістикивін опублікував понад 900 праць. Перші ж його наукові праці було присвяченоісторії філософії переважно слов’янських країн. Фахівці вважають класичним творомросійської філософської історіографії його монографію «Гегель у Росії» (1924). Їїбуло опубліковано, коли вченому виповнилося лише 30 років. Далі Чижевський видавконспект лекцій із логіки (1924), хрестоматію з грецької філософії (1927),історіографічну працю «Філософія на Україні» (1926, 1929), монографію «Сковорода»(1931), «Нариси історії філософії на Україні» (1931). Паралельно з поглибленнямфілософських досліджень («Філософія Г.С.Сковороди», 1934, та інші праці) він всебільше вдається до літературознавства. У 1942 році виходять друком «Історіяукраїнської літератури» (давній період), у 1948 — «Історія давньоруськоїлітератури: київська епоха» (німецькою мовою). Пізніше —«Порівняльний на-рисслов’янських літератур» (1952), «Про романтизм у слов’янських літературах» (1957),«Історія руської літератури до епохи бароко» (1960, англійською), «Порівняльнаісторія слов’янських літератур» (1971). Однією з найгрунтовніших праць фахівціназивають «Історію української літератури (від початків до доби реалізму)» (1956),де досліджується період від названої вченим «доісторичної доби» (обрядові піс-ні,плачі, закляття і т. п.) аж до кінця романтизму (Т.Шевченко та інші) і де вченийробить висновок, що українська література є неповною. У передмові до цієї праці,виданої в Україні лише 1994 року, доктор філологічних наук професор М.Наєнко пише:«...без його праць українське літературознавство було й залишається не просто«неповним», а злиденним. Як, до речі, й українська філософська думка ХХстоліття... В часи, коли Україна стала незалежною, вона особливо має пишатися тим,що і в часи неволі не давали заснути тій думці такі сподвижники, як Д.Чижевський».«Д.Чижевський... — зірка світової славістики, постать, якою пишалася б кожнацивілізована нація... Тому повернення Чижевського сьогодні — справа реабілітаціїнашої національної гідності, справа відновлення заслуженого престижу українськоїдуховної культури», — писали вже в 1990 році українські вчені (М.Попович,О.Забужко, Ю.Прилюк та інші) в «Літературній Україні». В Україні лише починаютьвивчати спадщину Д.Чижевського, діаспора ж давно дала їй найвищу оцінку. Відомийвчений Осип Данко писав: «Якби хтось зробив серйозну спробу дослідити, який вкладукраїнці за кордоном внесли у світову науку, то незалежно від того, чи цей вклад —у порівнянні до загальної скількости українців за кордоном — виявився б більший чименший, немає сумніву, що найвизначніше місце серед невеликої групи українськихвчених, що такий вклад зробили, належало б Дмитрові Чижевському».
      

Комментарии к биографии Чижевський Дмитро

оставить комментарий