Сковорода Григорій - краткая биография

ГРИГОРІЙСКОВОРОДА
(1722—1794)
      Григорій СавичСковорода народився 3 грудня 1722 р. в селі Чорнухах на Полтавщині в сім'їмалоземельного козака.
      У 1738 р. вінвступив до Києво-Могилянської академії. З 1742 по 1744 pp. жив у Петербурзі, бувспіваком придворної капели, прославився чудовим басом, майстерною грою на скрипці,флейті, бандурі, цимбалах і сопілці та композиторським талантом, створював музикуна власні вірші. Навчання продовжив в Київськійакадемії.
      У 1750 р. у складі російськоїмісії Сковорода виїжджав за кордон і три роки мандрував Угорщиною, Словаччиною,Польщею, відвідав Братиславу, Відень, Будапешт; бував в університетах, слухавлекції знаменитих професорів, працював у бібліотеках, студіював філософські працій, володіючи багатьма мовами, дискутував із ученими різнихкраїн.
      Повернувся в Україну у 1753р.,викладав поетику в Переяславському колегіумі. Написав для слухачів курс поетики«Роздуми про поезію і порадник до майстерностіоної».
      Протягом 1754—1759 pp. жив у селіКоврай на Переяславщині, працюючи домашнім учителем у поміщика Степана Томари.Написав значну частину віршів збірки «Сад божественних пісень». Працюваввикладачем (спочатку поетики, а згодом етики) у Харківському колегіумі. Учителюючив Харкові, латинськими і українськими віршами написав «Байку Езопову» (1760 р.),склав дві вступні лекції-проповіді до курсуетики.
      У 1766р. філософ написав трактат«Вхідні двері до християнської доброчинності», наступного року філософські твори«Наркіс. Розмова про те: взнай себе» і «Симфонія, названа книга Асхань пропізнання самого себе».
      Протягом 1769—1774pp. Сковорода написав збірку прозових байок «Байки харківські», «Бесіду, названудвоє, про те, що блаженним бути легко», і «Діалог, чи Розмова про стародавнійсвіт», а також твори: «Розмова п'яти подорожніх про справжнє щастя в житті»(«Розмова дружня про душевний світ»), «Кільце», «Розмова, звана алфавіт, чи букварсвіту».
      У 1775—1776 pp. були написані твір«Книжечка, названа Si-lenus Alcibiadis, сиріч Ікона Алківіадська («Ізраїльськийзмій»)та «Книжечка про читання святого письма, названа ДружинаЛотова».
      Твори «Суперечка архістратигаМихайла з сатаною про те: легко бути благим», «Пря Біса з Варсавою» були написанів 1783—1784 рр.
      У 1785 р. Сковородаоб'єднав тридцять віршів, написаних у різний час, у збірку «Сад божественнихпісень».
      У 1787р. він написав «ВдячногоЕродія» і «Убогого Жайворонка», а у 1791р. завершив філософський твір «Діалог.Ім'я йому — Потоп зміїний».
      Поет імандрівний філософ помер 9 листопада 1794 р. у селі Іванівці на Харківщині (ниніСковородинівка Золочівського району). Цікавою є епітафія (надгробний напис намогильній плиті): «Світ ловив мене, та невпіймав».
      Щоб зрозуміти суть епітафії,слід детально познайомитися з життєвим шляхом поета, його філософськими поглядами.Постать Сковороди завжди була овіяна таємницями, домислами, вигадками й викликалаінтерес. Та це й не дивно, бо Григорій Сковорода ще за життя став легендою. Зцього приводу Микола Костомаров писав: «Мало можна вказати таких народнихпостатей, якою був Сковорода і який би так пам'ятав і поважав народ. На всьомуобширі від Острбгозька до Києва, у багатьох будинках висять його портрети. Йогомандрівне життя є предметом оповідань ілегенд...».
      У дитинстві малий Гриць дужелюбив сидіти під вербою, спостерігати за навколишнім світом і грати на сопілці,подарованій старим кобзарем. У дяка-скрипаля Гриць був на привілейованомустановищі, бо хлопець вражав своєю допитливістю, до того ж у нього виявивсянезвичайної краси голос. Дяк навчив Гриця нотної грамоти і поставив першимспіваком у церковному хорі, давав читати книжки, підготував до вступу в академію.Здійснилася давня мрія хлопця — навчатися у Києво-Могилянській академії. Григорійстав одним з найретельнішйх, особливо наполегливих і тямущих студентів. Пізнішевін був таким же старанним, чесним і неординарним учителем: писав байки, викладавстародавні мови, глибоко цікавився математикою, географією, економікою; навчав тихетичних норм, яких завжди дотримувався сам. Отже, учив, як жив, а жив, як навчав —найкраща риса педагога. Оскільки підручника з етики не було, Сковорода написавйого сам. Це був його перший філософський твір, основою якого є думка, щоледарство — найбільша людська вада. Студенти любили вчителя, але той незабароммусив залишити колегіум, бо працювати стало нестерпно від цькування й доносів:можновладці схотіли позбутися людини, яка привселюдно заявила: «Весь світ спить,пора прокидатися!». І з 1769р. Сковорода вів мандрівне життя, не спокушаючисьрізноманітними посадами й чинами ; щоразу відхиляючи пропозиції і світських, іцерковних осіб. «Ні в якому разі! Хіба ви хочете, щоб я збільшив число фарисеїв? —відповів великий просвітитель бєлгородському єпископові на прохання стати ченцем.Ченці Києво-Печерської лаври, у свою чергу, вмовляли: «Доволі блукати по світу!Час причалити до гавані: нам відомі твої таланти, свята Лавра прийме тебе, як матисвоє чадо, ти будеш стовпом церкви і окрасою обителі». На це Григорій Савичсаркастично сказав: «Ох, преподобнії! Я стовпотворіння умножати собою не хочу,доволі і вас, стовпів неотесаних, у храмі Божому! Світ мене не впіймає». І таки невпіймав! Не вдалося ні царям, ні панам, ні ченцям за почесті й кар'єру купитирозум, честь та волю Сковороди. Щастя письменник вбачав не в маєтках і славі, а вжитті за совістю; шляхом до щастя вважав самопізнання. Харківському губернаторовіна пропозиції стати чиновником Сковорода відповів: «Ваше превосходительство! Світподібний до театру. Щоб грати в театрі з успіхом і похвалою, беруть ролі заздібностями. Після великого випробування себе побачив, що не можу представляти втеатрі світ жодної особи, крім низької, простої... Я обрав собі цю роль — ізадоволений». Навіть Катерині II Сковорода не побоявся виповісти: «Мені моясопілка і вівця дорожча царського вінця». Ходив філософ завжди в звичайній свиті.Крім книг, рукописів, сопілки в полотняній торбі та палиці, нічого більше не мав,навіть не прагнув мати власної хати і взагалі постійної домівки (показовий такийепізод з його життя: в одному селі Григорій Сковорода лікував відставного майора.Поки він провідував хворого, дочка майора, красуня Олена, закохалася в ніжногопоета-музику, і Григорій теж її покохав. Йшлося до весілля, але він вагався, бо неуявляв життя без мандрів, нових вражень, свободи дій. Тому так і неодружився).
      Сковорода навчав^ що в природі— краса, гармонія, а в суспільстві — несправедливість, і щоб змінити макросвіт(навколишнє), треба кожному змінити мікросвіт (тобто себе самого). З цією думкоютісно пов'язана його ідея «сродної праці»: пізнавай себе, а пізнавши— удосконалюй.Пізнаючи свої нахили, лю-дина правильніше визначить своє місце в суспільстві йпринесе найбільшу користь. А поки що чимало людей займають не свої місця: одинходить за плугом, а він від природи музика, інший працює суддею, а йому б пастичереду. Великий філософ доводив, що людина не може бути щасливою, якщо дієвсупереч своїй природі. Веління природи — це веління Бога в людині. Пізнанняприроди — це пізнання Бога. Філософ жив сподіваннями на суспільство рівноправнихлюдей, де не буде «рабського іга», «тяжкої роботи», нічого «златожадного»,«дамського». Такими поглядами Сковорода дивував своїх сучасників, здивував їх віні смертю: . у 72 роки поет пішки пройшов триста верств аж до Орловщини, де живйого учень і приятель Михайло Ковалинський, щоб передати йому рукописи своїхтворів. А повернувшись, зупинився в селі Іванівці, був веселий, балакучий, згодомвийшов у сад і край дороги став копати яму. «Що це ви робите, Григорію?» —запитали здивовано друзі. «Та копаю собі могилу, бо прийшов мій час». Коли ж гостіроз'їхалися, Сковорода помився, переодягнувся в чисту білизну, ліг на лаві й...заснув навіки.
      З творчої спадщини ГригоріяСковороди залишились збірка ліричних поезій «Сад божественних пісень», книга«Байки харківські», філософські трактати й притчі. Особливість творів Сковородиполягає в тому, що в ліричних поезіях він філософ, а у філософських працях —лірик.
      Ліричний герой збірки «Садбожественних пісень» — у пошуках правди, добра, щастя. Він, як і автор, великийнародолюбець, гуманіст, кличе до єднання людини з природою. Найкращим поетичнимтвором вважається вірш «Всякому місту — звичай і права», в якому Сковорода окремовиділив усіх тих, хто потребує засудження: здирники, бюрократи, пияки, розпусники,підлабузники, ледарі, пани, купці, лихварі, чиновники та юристи, які зловживаютьсвоїм становищем. На противагу всім їм герой твору думає не про маєтки й чини, апро те, щоб жити мудро, не заплямити совісті, бо тільки така людина може небоятися смерті:
      Знаю, що смерть — як косазамашна.
      Навіть царя не обійдевона.
      Байдуже смерті, мужик то чицар,—
      Все пожере, як соломупожар.
      Хто ж бо зневажить страшну їїсталь?
      Той, в кого совість, як чистийкришталь.
      Але Григорій Сковорода — не лишеталановитий поет-лірик, а й видатний байкар. Він створив ЗО прозових байок,оцінених Іваном Франком як у «десять разів глибші і краще розказані, ніж Саадієві(Сааді — великий перський поет), написані гарною, подекуди граціозною мовою».Відтворити істину й висловити критичне ставлення до суспільних явищ — таке, надумку Сковороди, .завдання й призначення байки. Тому деякі його твори гостросатиричні, наприклад «Олениця та Кабан». Олениця назвала Кабана просто кабаном, невідаючи, що той одержав титул барона. Кабан образився. Вибачаючись, Оленицяговорить: «Ми, прості, судимо не за одягом та словами, а за справами». А ділаКабана і після одержання дворянського титулу такі ж огидні, якими були й раніше:він риє землю і ламає пліт, тільки тепер це ще нестерпніше, бо Кабан нібитозвеличився над іншими звірами.
      Значначастина байок присвячена темі «сродної праці». Кожна людина, на думку Сковороди,наділена певним даром. Треба вчитись розпізнати його. Дехто, знехтувавшиприродними задатками, вибирає для себе прибутковий фах, але цим шкодить собі йсуспільству. «Не змагай до того, що не дано від природи»,— повчав він. Саме цядумка покладена в основу байки «Бджола і Шершень». Бджоли збирають мед, тому що«для цього народжені», для них сам процес збирання меду «незрівнянно більшарадість від споживання його». Цього Шершень збагнути не може. Як і слід,наприкінці байки алегорія розкривається: «Бджола — се символ мудрої людини, яка уприродженому ділі трудиться. Шершень — се образ людей, котрі живуть крадіжкоючужого» і проводять в розкошах паразитичне життя. Мораль байки проста: працяповинна стати для людини природною потребою, «найсолодшою поживою». Тільки тодіжиття матиме зміст і красу. А паразитів на зразок Шершня в суспільстві не повиннобути. У праці людина відчуває радість буття, а в безділлі деградує. Байка «Бджолаі Шершень» стала популярною за життя байкаря, бо її мораль відображала поглядинароду й була спрямована проти суспільства, в якому пани-нероби споживалирезультати праці мільйонів робітників.
      Убайках Сковороди відчувається вплив його попередників у цьому жанрі, від Езопа доЛессінга, але головне джерело його байок — українська народна казка. І ще однаособливість байок Григорія Сковороди: мораль, яку він називає «силою», є'в кількаразів більшою, ніж основна частинабайки.
      Спадщина композитора, поета,байкаря і філософа Григорія Савича Сковороди є дорогим надбанням українськоїнаціональної і світової культури. Тому широко відзначаються ювілеї мандрівногофілософа, його іменем названо вулиці, школи, заклади освіти та культури, селоІванівна перейменовано на Сковородинівку, там відкрито меморіальний музей, убагатьох містах споруджено оригінальні пам'ятники на його честь, про ньогонаписано чимало книжок і статей (поеми П. Куліша «Грицько Сковорода» і П. Тичини«Сковорода», повість Т. Шевченка «Близнецы», поезії А. Малишка, М.Вінграновського, І. Драча та інших). На кіностудії ім. О. Довженка знято художнійфільм «Григорій Сковорода».
      ОСНОВНІТВОРИ:
      Поетична книжка «Сад божественнихпісень», збірка морально-повчальних притч «Байки харківські», філософські трактати«Вбогий Жайворонок», «ВдячнийЕродій».
      
      ДОДАТКОВАЛІТЕРАТУРА:
      
      1.Махновець Л. Григорій Сковорода. Біографія.— К-,1972.
      2. Шевчук В. Ідея простоти велітарному світогляді Г. Сковороди // Україна: Наука і культура. Вип. 26—27. — К.,1993.
      3. Драч І., Кримський С:, Попович М.Григорій Сковорода: Біографічна повість. — К-, 1984.

Комментарии к биографии Сковорода Григорій

оставить комментарий