Куліш Микола - краткая биография

МИКОЛА КУЛІШ
(1892—1937)
      МиколаГурович Куліш народився 19 грудня 1892 р. у селі Чаплинці Дніпровського повітуТаврійської губернії (зараз — Херсонська область) в бідній селянській сім'ї.Закінчив церковно-парафіяльну школу. 1905 р. на зібрані односельцями грошіпродовжив навчання в Олешківському міському училищі, звідки Куліша неодноразововідраховували, як він писав в автобіографії, «за организацию кружков молодежи инепочтение к начальству». В Олешках юнак почав писати: спочатку вірші, фейлетони,епіграми, гострі статті, сатиричні поеми, які розміщав в учнівських часописах«Наша жизнь», «Колючка», «Стрела», «Веселое язычество». За часів навчання вОлешківському міському училищі Куліш створив учнівський драмгурток, в якому був ірежисером, і актором, і драматургом.
      У1908 р. Микола вступив до Олешківської прогімназії. Але заклад було закрито, томуКуліш поїхав на Кавказ, де склав екстерном екзамени на атестат зрілості. У 1913 р.написав російською мовою п'єсу, що не збереглася до нашого часу,— комедію «Нарыбной ловле», яка стала основою для створення комедії «Отак загинув Гуска». М.Куліш вступив на історико-філологічний факультет Одеського університету у 1914 р.,але з початком Першої світової війни був мобілізований на фронт, де зробиввійськову кар'єру, дослужившись до поручика. 1915—1917 pp. він провів напередовій. У 1917р. в армійській газеті надрукував свої вірші нагромадсько-політичні теми. Одним з перших серед офіцерів полку перейшов на бікреволюціонерів.
      У 1919р. М. Кулішсформував у Херсоні Дніпровський селянський полк, з яким воював проти Денікіна набоці Червоної армії. Враження від цього періоду відбились у драматичній поемі«Патетична соната». Завершивши у 1921р. військову службу військовим керівникомХерсонського та Дніпровського повітових військкоматів, М. Куліш перейшов нацивільну службу. Цього
      року він бувзаарештований і помилково звинувачений у хабарництві на посаді члена лікарськоївійськової комісії, але через кілька днів був звільнений з-під арешту. Після цьогозавідував Дніпропетровським відділом народної освіти, редагував газету. Протягом1921 —1922 pp. Він написав літературно-публіцистичний твір «По весям и селам», девідбив враження від побаченого в цей період, у 1922 р. переїхав до Одеси, депрацював інспектором шкіл. В Одесі Куліш став членом письменницької спілки «Гарт»,захопився ідеями літературного угрупування М. Хвильового «Урбіно», закінчив п'єсу«97», яка зробила його знаменитимдраматургом.
      З 1925р. письменник жив уХаркові, тут він плідно співпрацював з режисером театру «Березіль» Лесем Курбасом,був обраний другим (після М. Ялового) президентом ВАПЛІТЕ — найбільшої на той часлітературної організації, входив до складу редколегії провідного часопису України«Червоний шлях». За десятиліття творчої праці створив понад десять п'єс, якіпринесли йому світову славу: «97», «Мина Мазайло», «Народний Малахій», «Патетичнасоната», «Маклена Граса», а ще «Комуна в степах», «Прощай, село», «Вічний бунт»,«Хулій Хурина», «Зона», «Закут».
      Щобпобачити, що відбувається в суспільстві, у 1933р. драматург вирушив з Харкова дорідної Херсонщини. Через два тижні повернувся додому пригніченим від побаченого. У1934 р. на першому Всесоюзному з'їзді радянських письменників за п'єси «НароднийМалахій», «Мина Мазайло», «Патетична соната» М. Куліш був звинувачений убуржуазному націоналізмі. У1935 р. на похоронах друга І. Дніпровського він бувзаарештований. Драматурга звинуватили в участі в «контрреволюційній боротьбист-еькій організації», яка нібито ставила перед собою мету повалити радянську владув Україні.
      Микола Куліш розстріляний 3листопада 1937 р. на Соловках на відзначення 20-ї річниці більшовицькогожовтневого перевороту.
      На початку творчогожиття Куліш не ставив перед собою великих і масштабних цілей. Проте досягнайбільших вершин. Він був від природи щедро обдарованою особистістю: талановитимвійськовим, громадським діячем, редактором, публіцистом, діячем українськоїосвіти, соціальним педагогом, нарисовцем і прозаїком, полемістом, естетиком ітеоретиком художньої культури, літератури, організатором літературного процесу вУкраїні. Але насамперед Микола Куліш ;— драматург, творчість якого відкрила новінапрямки в розвитку світового драматичного мистецтва XX і XXIстоліть.
      Серед його драматичної спадщиниважливе місце посідає комедія «Мина Мазайло». Розчарування М. Куліша в радянськійдійсності посилювалося зростаючою гостротою національної проблеми. На зламі 20—30-х pp. уже було зрозуміло, що політика українізації згортається. Міщанствораділо цьому, ставало войовничо-самовдов'оленим. Наприкінці 1928 р. Куліш написавкомедію «Мина Мазайло», темою якої, за його ж словами, стало «міщанство іукраїнізація». Поява твору відразу ж стала подією літературно-мистецького йдуховного життя. Уже навесні, в березні та квітні 1929 року, комедію булопоставлено в багатьох театрах — у Дніпропетровському театрі ім. Т. Г. Шевченка,Кур-басівському «Березолі» (Харків), театрі імені Івана Франка, яким керував Г.Юра (Київ). Протягом року п'єсу «Мина Мазайло» було надруковано. Спочатку в одномуз найбільш самобутніх і «європеїстських» українських видань кінця 20-х років XXстоліття — гумористично-сатиричному альманасі «Літературний ярмарок» (шосте числоза 1929 рік), а пізніше, все у тому ж 1929р., п'єса вийшла в Харкові окремоюкнижкою.
      Після постановки й публікаціїкомедія швидко одержала визнання. Проблематика, художні реалії твору жвавообговорювалися у пресі, стали предметом дискусій, у процесі яких висловлювалосячимало високих і дуже високих оцінок. Так, масштабний естетик М. Хвильовийоцінював комедію «Мина Мазайло» як «епохальне» для української літератури художнєявище. А Остап Вишня говорив про п'єсу як про «надзвичайної краси річ», рівень жехудожньої довершеності Кулїшевої роботи у цій комедії вважав недосяжним не тількидля критики, але йдля колег-письменників, і відзначав: «Про автора неговоритимемо: це вище за нас».
      Комедія«Мина Мазайло» відрізняється оригінальним сюжетом, в якому переплетенокультурно-соціальний та родинно-інтимний аспекти, містить галерею виразниххарактерів з індивідуалізованим культурним і національним світоглядом (МинаМазайло, Мокій, Уля Розсохина, Баронова-Козино, тьотя Мотя, дядько Тарас),насичена дотепними, пародійними, карикатурними, фарсовими сценами. У творі активновикористано широкий діапазон живої і тому колоритної мови, що рельєфно відбиваєспецифіку духовних та національних цінностей основних персонажів. Образи Мини таМокія, тьоті Моті та дядька Тараса з моменту їхньої появи у творі одразу постаютьяк духовні антитези.
      З перших же рядківтвору ми дізнаємось про конфлікт у сім'ї Мазайлів: батько, службовець тресту«Донвугілля» Мина Мазайло, соромиться свого «малоросійського» походження, бачитьпричину всіх своїх негараздів і нездійснених мрій у своєму прізвищі, тому бажаєзмінити його на російське. Страждає Минаще
      й тому, що його син Мокій вдарився в«українські фантазії», розкопав навіть, що хтось із його предків був Квачем,— ацього Мині терпіти вже зовсім несила; дочка Рина з матір'ю прагнуть вплинути наМокія та підтримати Мину. Розрахунок у Рини простий: подруга Уля зіграє закохану —Мокій захопиться нею, а захопившись, він відійде від «своїх українських фантазій»,тоді батько оформить собйй родині нове прізвище — вони не будуть соромитисястарого, українського прізвища, і конфліктну ситуацію в родині буде знято.Переполох, який учинився в родині Мини Мазайла у зв'язку з тим, що Мокія відвідав,як каже його батько, «дур український», втягує у свій вир дедалі більшедискутантів. З'являється щирий українець дядько Тарас зі своїми категоричнимисудженнями і дискутує з Мокієм, який для нього — «радянський українець», іособливо — з Мотроною Розторгуєвою, яка спеціально приїхала з Курська, щоб«урятувати» свого племінника Мокія від «українських фантазій». Тьотя Мотя зКурська змальована Кулішем блискуче: перед нами — живе втілення великодержавноїпихи. Прикмети її українофобства (від зневажливо-зверхнього тону до демагогічноїаргументації, наприклад, чого вартий хоча б такий аргумент: «этого не може бути,потому шо этого не може буть нікада») так точно схоплені М. Кулішем, що й нині,слухаючи недоброзичливих до української незалежності людей, раз по раз упізнаєш уїхніх словах і манерах... синдром тієї самої Кулішевої тьоті Моті зКурська.
      Отже, як бачимо, велику увагу втворі привертають репліки й діалоги персонажів, наприклад, коли Уля розігрує зсебе завзяту українофілку. Вони дають підстави узагальнювати, що «Мина Мазайло» —філологічно вишукана п'єса, в якій не тільки подається жива й колоритна розмовнамова, але й відкривається невичерпне багатство української лексики та мовноїмелодійності. Цілком вмотивованим постає той нюанс, що краса й мелодійністьукраїнського слова розкривається у п'єсі Мокієм, який глибоко відчуває поетичністьрідної мови, її розмаїту інтонаційну палітру. Репліки Мокія є своєрідноюмікролекцією для читачів про відтінки й нюанси національного слововжитку. Тому цюкомедію свого часу хтось із критиків слідом за самим Кулішем і назвав«філологічним водевілем» — малося на увазі, що суперечки її персонажів точатьсяпереважно навколо української мови, адже українізація, що велася з 1923 p., якрентгенівське проміння, висвітлила дражливість питання про те, наскількиукраїнське -суспільство готове бутиУкраїною.
      Новаторство М. Куліша-драматургавиявляється ще й у тому, що події твору розвиваються за принципом «навпаки»:наприклад, поведінка Улі перестає бути грою і переростає у глибокі інтимніпочуття, бо ідеї Мокія виявилися значно більш дієвими, ніж передбачала Рина.Комічність ситуації посилюється тим, ідо Рина не відчуває цих змін і хоче вірити,що закохався тільки Mокій. За;логікою комізму,, її. нетерпіння щодо якнайшвидшоговтілення свого плану тільки зростає, і вонаі, звертаючись ДО подруги, прохає її;:«Мені' здається, що він закохався:.. Принаймні, закохується. Тільки ти, бога ради,поспіши, Улюню, прискор цей процес, розумієш? Треба щоб він взагалі: неукраїнською мовою мріяв,, а тобою, золотко, твоїми очима, губами, бюстом тощо...Ну зроби так, Улю, ну що, тобі стоїть?». Або несподіваність розв'язки, коля післядовгоочікуваної зміни прізвища Мокій звільняється з роботи. Як ми бачимо у фіналісцену побудовано, і це один із найулюбленішихприйомів
      М. Куліша, за принципомконтрасту: прихильніш*зміни прізвища чекають на одну інформацію, що її: прочитаєГуба, а він вичитує ту, на яку вони не розраховують. Утворюється несподівана йшокова)для; певної; групи персонажів ситуація. Мовчання Мин» Мазайла перегукуєтьсяз «німою сценою» із Гоголевого «Ревізора», що підкреслює і в'їдлива реплікадядька; Тараса. Мотив зміни прізвища, розпочатий у першій: єцєні: комедії,проходить крізь усе 4 сюжетне поле й майстерно завершується: в останній сцені:п'єси. Трансформація гри пов'язана в комедії «Мина Мазайло» а трансформацієюінтонацій. На початку та в: кульмінаційні моменти розгортання колізії «Рина — Уля=— Мокій» драматург активно використовує комічно-лукаві тони; й інтонаційнівідтінки. У завершальні епізоди цієї лінії Куліш; уводить інтонації мінор-ності.Із жартівливого розиграшу митець поступово створив ніжну й елегійну історію простосунки й: почуття двох молодих людей. Елемент гри персонажів виконує важливуроль у структурно-композиційному каркасі: комедії. Він є чинником сюжетноїперспективи, дозволяє змінювати й регулювати інтонаційно-ритмічну напругу,висвітлювати духовні; контури персонажів:, змальовувати дійових осіб унепередбаченому й несподіваному розвитку, загострювати конфліктну динаміку. Гравиступає одним: з основних, художніх прийомів:, на яких побудовано різноманітніаспекти Кулішевої комедії: «Мина Мазайло». А фінал інтимної фабули в п'єсі має щей філософський підтекст: любов: може розпочатися з гри, проте гра навряд;чи станевищою за кохання. Нахил до філософічності — ще одна відмінна якість КулішевогО'драматургічного мислення, що з особливого виразністю відчувається у «НародномуМалахієві», «Патетичній; сонаті», «Вічному бунті», «Маклені ІГрасі». Бутихудожником для; Миколи Куліша означало бути творцем: духовних доль, особистіснихпочуттів, інтелектуальних сюжетів та: інтонаційнихколізій.
      Отже, «Мина Мазайло» — цекомедія, де висвітлюються різні аспекти такого явища, як українізація. Але це єлише найпершим, найочевиднішим враженням від п'єси, враженням, побудованим за«принципом айсбергу», бо «Мина Мазайло» — це ще й філософський твір протрагікомедійність життя, про комедійний трагізм людських доль, про широкий спектрбезпосередніх і непростих людських характерів, про вічну силу кохання. Мав раціюЛесь Танюк, коли зазначав: «Глядач прочитував Кулішевий гротеск як політичнусатиру на міщанство в цілому, на філістерство (тобто обивательську відсталість) якна духовне явище, як уїдливу критику будь-якої національної упередженості йзверхності — від «хатнього» українського націоналізму до великоросійськогошовінізму». Автор поставив у п'єсі важливе для України питання: бути чи не бутиукраїнській нації? Тому немає нічого дивного, що для тогочасної влади цей твірвиявився небезпечним, і як наслідок — він був заборонений, а сам драматург —звинувачений у буржуазному націоналізмі істрачений.
      
      ОСНОВНІТВОРИРИ:
      Драма «97», трагікомедій «Отакзагинув Гуска», «Мина Мазайло»; «Народний Малахій», «Патетична соната», «МакленаГраса».

      ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:
      1. Застеба М. Про Миколу Куліша і п'єсу«97» // Українська мова і література в школі. — 1993. — №7.
      2. Кузякіна М. Ув'язнений за сувороюізоляцією... // Київ. — 1993. — № 7.
      3.Семенюк С.Ф. Микола Куліш і становлення української драматургії радянської доби, —%., 1991.
      4. Толобородько Я. МиколаКуліш: сучасний погляд. — X., 2004.
      5.Микола Куліш //Усе для школи. Українська література: програмні тексти, ілюстрації,пояснення, завдання, тексти: 11 кл. — К., Львів, 2001.

Комментарии к биографии Куліш Микола

оставить комментарий