Хвильовий Микола - краткая биография

Микола Хвильовий (1893-1933)
"Істинно: Хвильовий. Сам хвилюється, і нас усіххвилює, п'янить і непокоїть, дратує, знесилює і полонить. Аскет і фанатик,жорстокий до себе і до інших, хворобливо вразливий і гордий, недоторканий, ісуворий, а часом ніжний і сором'язливий, химерник і характерник, залюблений услово, у форму, мрійник".
В. Коряк
Неперевершений майстер малої прозовоїформи М. Хвильовий витворив у нашому письменстві власний стиль, своєріднийрізновид лірико-романтичної, імпресіоністичної новели. Він був організатором іголовним ідейним речником українського відродження, був лідером цілоголітературного покоління.
Народився Микола Григорович Хвильовий (справжнєпрізвище М.Г. Фітільов) 13 грудня 1893 року в селищі Тростянець на Харківщині(тепер райцентр Сумської області), в родині вчителів. Мав брата Олександра татрьох сестер. 1904 року батьки розлучилися і Микола залишився з матір'ю -Єлизаветою Тарасенко - донькою Івана Тарасенка, бухгалтера маєтків Кенінга -власника великих копалень.
Микола закінчив початкову школу в селі Калантаєві,продовжив навчання в Богодухівській гімназії, екстерном склав екзамени й отримавгімназійний диплом. Працював на різних посадах по селах. Босякував.
З 1916року Хвильовий - на фронтах Першої світової. Війна зробила з нього більшовика. Начолі повстанського загону, який він організовує наприкінці 1918 року, Хвильовийвоює з гетьманцями, петлюрівцями, дроздовцями. 1919 року вступає до комуністичноїпартії. З 1921 року працює слюсарем на заводі в Харкові й пише вірші. В колі йогодрузів цього періоду Володимир Сосюра та Майк Йогансен. Друкується в газетах іжурналах першої столиці, в альманахах "Штабель", "На сполох".
Самобутній голосавтора поетичних збірок "Молодість" і "Досвітні симфонії" не губиться в поетичномурозмаїтті перших пореволюційних років. Та Хвильового вабить проза і до поезії вподальшому він звертається лише епізодично.
У 1923 р. вийшла його прозовазбірка "Сині етюди". Найавторитетніші критики того часу зустріли її захоплено,вважаючи, що вона - значне й цілком новаторське явище в українській літературі.Дорошкевич пише, що "Сині етюди" "придбала авторові славу першорядногописьменника". Професор В.Петров говорить, що "Сині етюди" - це фактично початокнової української прози".
Наступна книга новел Хвильового "Осінь" (Харків,"Червоний шлях", 1924 р.) закріпила "школу Хвильового" і стиль, названийписьменником "романтикою вітаїзму". Цю книгу можна вважати вершиною творчостіХвильового. Вона зміцнила авторитет письменника і разом із "Синіми етюдами" вросійських перекладах розійшлась по Україні й закордонню.
Ця книга викликаларізко негативну реакцію Москви. За командою з російського центру місцеві ревнителірежиму виступили з різкими нападками на письменника. Мовляв, маскуючи своїсправжні погляди під лояльність до комуністичних ідей такими оповіданнями як "Я(Романтика)" Хвильовий завдає непоправної шкоди ленінізму, поширює ідеї Ломброзопро революціонерів як дегенератів та ідеї Ле Бона про дегенеративність характерумасових рухів. Після цієї атаки письменникові вже не вдавалося друкувати своїхтворів у повному обсязі. Його романи "Вальдшнепи" та "Іроїда" були конфіскованівже після публікації перших частин. 1925-26 рр. Хвильовий різко виступив проти цихнападок, і це зробило його постать ще більш відомим і підняло його моральнийавторитет.
Перша відповідь була організаційною: у грудні 1925 - січні 1926року було створено "Вільну Академію Пролетарської літератури" (ВАПЛІТЕ). Приймаючиофіційні вимоги комуністичної партії, в питаннях літературної політики ВАПЛІТЕзаймало незалежну позицію і стояло на засадах творення нової українськоїлітератури кваліфікованими митцями, що ставили перед собою вимогу вдосконалення,засвоєння найкращих здобутків західноєвропейської культури. ВАПЛІТЕ цілкомвідкидала "масовізм" "пролетарських організацій". Лідером організації бувХвильовий. Президентами - М. Яловий (Ю. Шпал, пізніше М. Куліш), секретарем - А.Любченко.
Друга відповідь була ідейною. Він публікує окремими книжками чотирисерії памфлетів (щоправда, четверта - "Україна чи Малоросія?" - не була допущенадо друку). Проте перші - "Камо Грядеши" (Харків "Книгоспілка", 1925), "Думки протитечії" (Харків, ДВУ, 1926), "Апологети писаризму", "До потреби культурноїреволюції" (Культура і побут, 1926, ч.ч. 9-13) - таки вдалося опублікувати. У цихесеях Хвильовий піднімає багато проблемних питань, крізь які червоною ниткоюпроходять три головні тези:
1) Кінець малоросійському епігонству іпровінційності, українське мистецтво прилучається до світового, і, в першу чергу,до західноєвропейського мистецтва;
2) Кінець російської гегемонії на Україні;Росія мусить відійти в свої етнографічні межі; Росія самостійна? - Самостійна. Нутак і Україна самостійна;
3) Українське мистецтво має власну велику місію,воно започатковує нове велике культурне коло, що йому Хвильовий дав умовну назву"азіатський ренесанс".
Памфлети Хвильового висловили загальний настрій нації:першим підтримав Хвильового лідер групи неокласиків Микола Зеров. Приєдналась доголовних тез Хвильового й Українська Академія Наук: на влаштованому нею диспуті зприводу появи "Камо Грядеши" чільний співробітник Академії Михайло Могилянськийвисловив загальний настрій, сказавши: "Враження від статей Хвильового подібне дотого, ніби в кімнаті, де було так душно, що важко дихати, відчинили вікна, йлегені раптом відчули свіже повітря".
Вплив цих статей вийшов далеко за межігуманітарно-культурної сфери. Так, Михайло Волобуєв, наслідуючи Хвильового, задопомогою статистичних даних показав, що комуністична Москва продовжує на Україністару царсько-російську колоніально-експлуататорську політику, і на підставі цьогообґрунтував потребу окремого розвитку української економіки.
Член ЦК КП(б)УОлександр Шумський також став на оборону Хвильового від нападок ЦК, вимагавзамінити у ЦК КП(б)У та уряді УРСР українськими комуністами присланих з Москвинаглядачів і сприяти дерусифікації пролетаріату. Москва не сподівалася такогоопору.
У листі "До тов. Кагановича та інших членів ПБ ЦК КП(б)У" від 26 квітня1926 року І.Сталін виправдовував панування росіян в Радянській Україні тим, що"українські марксистські кадри тепер недостатні". Тому... треба бити насампередукраїнських марксистів-комуністів на чолі з Хвильовим. Далі Сталін говорить проте, що керівництво Москви, мовляв, визнає весь світ: "В той час якзахідноєвропейські пролетарські класи і їхні комуністичні партії повні любові доМоскви, цитаделі міжнародного революційного руху, в той час, колизахідноєвропейський пролетаріат із захопленням дивиться на прапор, що повіває надМосквою, український комуніст Хвильовий не має нічого сказати на користь Москви,як тільки закликати українських діячів тікати якомога швидше від Москви".
Гасла Хвильового "геть від Москви", "курс на Європу" стали тим більшнебезпечними, бо поширювались і в інших національних республіках.
1927 р. наз'їзді КП(б)У Л. Каганович таврує Хвильового як прихильника реставрації буржуазноївлади. Відтоді в літературний побут міцно ввійшов термін "хвильовізм", що внайбільш крайньому значенні ототожнювався з фашизмом.
Програвши битву ідей,Москва вирішує показати за ким груба фізична сила.
Вже незабаром у пресіпоширюється теза про те, що роман "Вальдшнепи" і статтю "Україна чи Малоросія?"треба кваліфікувати не як ухил, а як відверту зраду. Хвильового проголошуютьзрадником саме тоді, коли він перебуває за кордоном (зима 1927-28).
Хвильовийвирішує написати покаянного листа і "здатися на милість партії", аніж скористатисяможливістю врятуватися еміграцією. В той же час Сталін робить спробу вивищитиХвильового і декого з інших українських письменників обіцянками різних поступокдля української літератури з тим, аби розсварити з рештою українських сил.
Немає сумніву, що в той час, коли Москва давала деяким українськимписьменникам обіцянки, в суворій таємниці готувався план нищення мільйонівукраїнців і переважної більшості творчої української інтелігенції. І хочаХвильовий ще продовжував випускати журнал "Літературний Ярмарок" (12 книжок),опублікувати серію гострих сатир на деяких партійних чиновників, - "ІванІванович", "Ревізор" -він вже відчував невідворотність кінця.
1933 рік.Наприкінці квітня Хвильовий повернувся з поїздки до села, де він, за його власниміронічним висловом, вивчав "новий кардинальний процес соціалістичного будівництва- голод!".
Хвильовий - комуніст, який свято вірив у істинність комуністичнихідей, чимдалі більше переконувався у тому, що Сталін та його оточення "будуютькомунізм" за рахунок зубожіння й гніту, повної заборони мислення, засобами терору,голоду, страху, не зупиняючись перед прямим фізичним знищенням незгодних.
Одразу по поверненні він довідався про арешт найближчого товариша, ініціаторастворення ВАПЛІТЕ Михайла Ялового. Це був крах. Хвильовий зрозумів, що: "Почалось.Перший Яловий! Другий він! за ним прийде черга на інших". Нема сумніву що йдетьсяпро розгром ВАПЛІТЕ. В одну мить перед Хвильовим постала вся безрадіснаперспектива майбутнього. Це кінець! Відразу прокинулася в ньому свідомість власноївідповідальності. Він мусить зробити все, щоб урятувати Ялового й інших. Почалисяважкі, метушливі, безглузді дні. Видзвонювання по телефону, мовчазне сидіння вочікуванні відгуку. Бігання по відповідальних працівниках. Звернення до ЦК. Іжодних наслідків. Вони не зважають на його заяви про невинність Ялового: "Москвасльозам не вірить". А крові? Може "вони" нарешті повірять, коли він принесе "їм"кров'ю своєю стверджений відчай.
Хвильового опанувала думка принести себе вжертву за Ялового, власною загибеллю врятувати тих, що стоять на черзі! Тієї ночі,коли він обмірковував усе, зважував і вирішував, він не лягав спати. До самогоранку просидів за робочим столом. Написав останнього листа. І коли під вікномзадзвеніли перші трамваї, він підвівся і вийшов до загальної кімнати.
Дружинане спала. Донька Люба збиралася до школи, а старенька мати лагодила снідати. Вінпривітався, як завжди, з поцілунком і жартами. Повідомив, що сьогодні вінзапросить до себе друзів, отже треба приготувати чай. Потім підійшов до телефона істав дзвонити до друзів, запрошувати на чай. Просив прийти сьогодні послухати йогоновий твір, який він написав порядком соцзмагання з Епіком.
За годину уХвильового вже був Олесь Досвітній і Микола Куліш. Сходилися й інші письменники.Всі звернули увагу на те, що у господаря піднесений настрій. Хвильовий був схожийна людину, яка "трошки випила". За чаєм розійшовся ще більше, узяв гітару і зпочуттям проспівав кілька улюблених пісень. Усі були в захопленні. Але всі знетерпінням чекали початку читання нового твору. Хтось нагадав про це Хвильовому.
- Ах, так! - схопився, Хвильовий, - сьогодні я вас справді здивую. Мені такважко було писати цей твір. Але я зрозумів, яким мусить бути письменник всталінську епоху. І тому в мене з'явилося таке натхнення до цього твору. Може,сьогодні навчу я і вас, як треба писати в наш час.
З цими словами він швидкозник за дверима свого кабінету. Кілька хвилин чекали друзі в повній тиші, докивийде Хвильовий з новим твором. Раптом в кабінеті письменника пролунав короткий,як тріск, револьверний постріл. У ту ж мить кинулися друзі до кабінету. За столом,відкинувши голову на спинку крісла сидів Хвильовий. В опущеній руці тримав вінстиснений наган. Довкола крісла, як сніг, лежали білі клаптики подертого роману"Комсомольці". На них червоніли бризки крові.
На столі сліпою плямою білівпрямокутник паперу, передсмертний лист, в якому Хвильовий писав: "Арешт Яловогопереконав мене, що починається переслідування українських письменників. Кров'юмоєю можу засвідчити, що Яловий ні в чому не винний". "Арешт Ялового - це розстрілцілої генерації. За що? За те, що ми були найщирішими комуністами? Нічого нерозумію, за генерацію Ялового відповідаю перш за все я, Микола Хвильовий. "Отже",як говорить Семенко... Ясно! Сьогодні прекрасний сонячний день. Як я люблю життя -ви й не уявляєте. Сьогодні 13. Пам'ятаєте, як я був закоханий у це число? Страшноболяче. Хай живе комунізм! Хай живе соціалістичне будівництво! Хай живекомуністична партія!
Р.S. Все, в тому числі й авторські права, передаю ЛюбіУманцевій. Дуже прошу товаришів допомогти їй та моїй матері.
13.V.1933 рокуМикола Хвильовий
Золотий мій Любисток, пробач мене, моя голубонька сизокрила,за все. Свій нескінченний роман, між іншим, вчора я знищив не тому, що не хотів,щоб він був надрукований, а тому, що треба було себе переконати: знищив - значить,уже знайшов у собі силу волі зробити те, що сьогодні роблю. Прощай, мій золотийЛюбисток.
Твій батько. М. Хвильовий
Твори: Новели, оповідання... (К.,1995); Твори у 2 т. (К., 1991); Твори в 5 т. (Нью-Йорк, 1986).

Комментарии к биографии Хвильовий Микола

оставить комментарий