Глібов Леонід - краткая биография

ЛЕОНІДГЛІБОВ
(1827—1893)
      Літературніпсевдоніми — Простодушний, Непостоянный Сотрудник, КапитанБотвиван.
      Леонід Іванович Глібов народився5 березня 1827р. у селі Веселий Поділ на Полтавщині в родині управителяпоміщицьким маєтком. Дитинство його минало в селі Горби Кременчуцького повіту,куди переїхав батько разом зі своїм паном. Проживаючи неподалік від панськогомаєтку, малий Леонід бігав туди гратися й іноді ставав свідком жорстоких розправпана над кріпаками, часто заступався за них — і на все життя зненавидів насилля йдеспотизм. Початкову освіту Леонід здобув удома: на сьомому році читати навчиламати, писати — пан Родзянко, місцевий священик — арифметики, латинської і грецькоїмов і, звичайно ж, Закону Божого. У 1840 р. Леоніда відвезли до Полтавськоїгімназії. Відірваний від родини, він сумував за батьками, рідною домівкою. Тугавиливалася в поезії. Так народився перший твір — вірш «Сон». У 1847р. у Полтавівийшла перша збірка поетичних творів під назвою «Стихотворения Леонида Глебова».Радість гімназиста-шестикласника була короткою: розлючений інспектор гімназії незміг пробачити хлопцеві, що той посмів друкуватися без його дозволу. НевдовзіЛеонід захворів і повернувся до батьків. Гімназія залишиласянезакінченою.
      Улітку 1848р. Л. Глібовперебував в рідній Хорольщині. Саме в цей час до рук йому потрапили дві книжки —«Кобзар» Тараса Шевченка та «Приказки» Є. Гребінки. Вражений прочитаним, він почавписати українською мовою. Цього ж літа в його зошиті з'являються байки «Вовк іЮт», «Лебідь, Щука і Рак», «Зозуля й. Півень», які були надруковані аж у 1853році.
      У 1849 р. Леонід вступив доНіжинського ліцею вищих наук. Тут були добрі традиції та мудрі високоосвіченівчителі. Однак нещасливий випадок змусив Глібова перервати навчання:його
      батько, переїжджаючи через Дніпро,провалився під лід, застудився й раптово помер. Невдовзі померла й мати. Закінчивліцей Леонід Глібов уже одруженим чоловіком і знаним байкарем у1855р.
      Потім він учителював: викладавісторію та географію у дворянському, училищі містечка Чорний Острів на Поділлі,згодом переїхав до Чернігова, де дістав посаду вчителя географії в чоловічійгімназії. Леонід Глібов був талановитим педагогом, захопленим своїми предметами,делікатною, висококультурною людиною. Він цікаво вів уроки, ніколи не карав своїхучнів.
      З 1861 р. він почав видавати газету«Черниговский листок»: йому доводилося бути і редактором, і автором, і коректором.Глі-бов-редактор порушував у газеті важливі проблеми того часу, зокрема жіночоїосвіти, викладання рідною мовою тощо. Свої дописи вміщував під псевдонімомПростодушний. «Черниговский листок» проіснував до 1863 p., коли Валуєвськимциркуляром було заборонено українськумову.
      Спеціальним указом Валуева булозаборонено «Черниговский листок» у 1863р. Письменник залишився безробітним, за нимбуло встановлено суворий нагляд поліції, який тривав понад п'ятнадцять літ. І самецього року вийшла його збірка «Байки Леоніда Глібова». Наказом попечителяКиївського округу 500 примірників видання було спалено на книжковому складі як«вредное издание, которое не должно иметь места в народном училище». У цей же часГлібов пережив смерть улюбленої доньки Ліди. Сам захворів так, що ніхто й несподівався на одужання, а коли одужав, майже втратив зір. Безробітний і хворий,він поїхав у Ніжин до батьків дружини, де мешкав два роки. Незабаром, Глібоваспіткало ще одне горе — померла його дружина. І після всіх цих бід поет надовгозамовк,
      У 1867р. Леонід Глібов отримавпосаду завідувача Чернігівської земської друкарні, яку обіймав до кінця свогожиття. Протягом 60—70 pp. він писав мало, загалом прозово-поетичні фейлетониросійською мовою під псевдонімом «Непостоянный Сотрудник» та гумористичні вірші запідписом «Капітан Ботви-ван», став душею літературно-мистецького життя Чернігова.Його щотижневі «четверги» охоче відвідували приятелі та шанувальники, літератори йактори. Він виявляв великий інтерес до театрального мистецтва, брав діяльну участьу роботі аматорського театру.
      Літературнадіяльність Леоніда Глібова активізувалась наприкінці 80-хрр.: налагодились зв'язкиз дитячим журналам «Дзвінок», де він публікував свої вірші, загадки, байки йжарти. У 1891р. у Чернігові відбулося урочисте вшануванняГлібова
      
      •знагоди 50-річчя його літературної діяльності. Листи, телеграми, вітання, ювілейнісвята на честь митця свідчили про високе визнання його поетичного таланту. Цевшанування надихнуло поета: він написав новібайки.
      У 1893 р. стан здоров'я Глібовазначно погіршився. Зі спогадів друзів відомо, що з початку цього року він уже невиходив з дому, друкарнею керував через сина Олександра, твори ж продовжувавписати під лінійку з лупою. За п'ять днів до смерті поет продиктував близькомуприятелеві останню байку «Огонь і Гай», якій судилося стати своєрідним заповітомбайкаря.
      Леонід Глібов помер 10 листопада1893р. Похований у Чернігові поблизу Троїцькогомонастиря.
      Завдяки Л. Глібову, одному знайкращих представників різночинної демократичної інтелігенції, українська байкадосягла найвищого розвитку. З його ім'ям пов'язане остаточне утвердження вукраїнському письменстві жанру реалістичноїбайки.
      Вихований на кращих зразкахросійської і української літератур, Глібов виступив не тільки талановитимпродовжувачем байкарських традицій своїх попередників. Він бувхудожником-новатором, який відкрив справді нову сторінку історії розвитку цьогожанру в українській літературі. Не випадково І. Франко назвав Л. Глібова«найкращим українським байкописом», а його байки вважав «головним титулом заслугисього талановитого поета».
      Перші байкиГлібова (50-ті роки) були, по суті, перекладами творів І. Крилова. А на початку60-х років Глібов уже писав й оригінальні твори — «Вовк і Вівчарі», «Вовк таЯгня», «Лящі» та ін. Деякі він, використовуючи сюжет байок Крилова, докоріннопереробляв, змінював ситуації, вводив ліричні відступи (що стало однією зособливостей Глібова-байкаря), пейзажні зарисовки, по-новому формулював мораль, вінших — творчо використовував лише криловську тему, окремі мотиви, образи тощо. Утворах цього періоду Глібов узагальнено зображував типові явища дореформеноїкріпосницької дійсності. Сатиричне вістря його байок спрямовувалось протинасильства й деспотизму поміщиків, проти несправедливості й беззаконня («Вовк іКіт», «Вовк і Вівчарі», «Вовк та Ягня», «Лящі» та ін.). У кращій із них — «Вовк таЯгня» — в яскравих алегоричних образах розкрито взаємини між поміщиками йкріпаками. Лейтмотив байки сформульований увступі:
      На світі вже давно ведеться, Щонижчий перед вищим гнеться. А більший меншого кусає та ще й б'є — Затим що силає...
      Написана за фабулою відомогоКриловського твору «Волк и Ягненок», байка Глібова в умовах посилення поміщицькогогніту набувала більшої антикріпосницької загостреності, дієвості. ХарактеризуючиВовка як соціального хижака, Глібов наділяв його й відповідними визначеннями:«страшенний», «здоровенний»,— а безправність Ягняти підкреслював емоціональнимиепітетами: «сердешне», «бідне». З цією ж метою — глибше відтінити гірке становищелюдини — в заключній частині твору, після того як Вовк «Ягнятко задавив», доданохарактерний ліричний акорд:
      Нащо йому протеє знати.
      Що, може, плаче біднамати
      Та побивається, як рибонька облід:
      Він Вовк, він пан... йому неслід...
      Ліризм — особлива індивідуальнариса Глібова-байкаря. Ліричні мотиви зустрічалися також у Крилова і Гребінки(«Утята та Степ»). Проте тільки у Глібова ліризм набирав характеру тенденції, вінспрямований передусім на поглиблення основного смислу байки. Глібов показав у рядібайок, що за нових соціально-економічних умов, після реформи 1861 p., огидні явищафеодально-кріпосницького суспільства були ще досить живучі. Залишились ті саміхижаки-поміщики. Але тепер пани грабують селян «по-новому», з «позицій»запроваджених земств («Громада», «Вед-мідь-пасічник», «Вовк та Зозуля», «Собака йКінь» та ін.). Нищівну характеристику дає Глібов у байках «Щука», «Пан на всюгубу», «Лисиця і Ховрах» тогочасному судочинству, де він показав продажність іпідступність суду.
      У кращій частині свогодоробку Л. Глібов виявив себе уважним художником, знавцем суспільних явищ сучасноїйому дійсності, зумів засобами поетичного слова передати значні зміни, щовідбувалися в соціально-економічному житті країни напередодні та після реформи,зокрема класове розшарування на селі, занепад поміщицьких господарств. Яскравукартину банкрутства кріпосників, приреченості дворянства відтворив він у байці«Мірошник», де вістря своєї сатири спрямував проти недбайливих панів, які в умовахзанепаду кріпосницької системи терплять повне банкрутство. Мораль байки — осуд нетільки одного Хоми, а всієї тогочасної розтлінної системи, за якої пани «без діласотні всюди сують. А за недогарок вони людей і лають, і мордують». У цих словахвелика правда тогочасного життя та й нинішнього, бо скільки безгосподарних імущихправитимуть країною, стільки не вибратись їй з руїни. З нещадною іронієюписьменник сказав про них: «Та й диво, що у їх хазяйство піде все насміх!»
      У байках, написаних протягом70—90-х років, Глібов поряд зі старими темами порушував і нові. Поглиблювалосьйого світобачення, урізноманітнювалась галерея образів, засоби реалістичногозображення дійсності, зміцнювався зв'язок з народною творчістю. Байкарськийдоробок Глібова цього періоду органічно вливався в загальне річище розвиткуукраїнської літератури. Байкар розкривав жорстокість урядовців, тупістьтитулованих царських чиновників, поміщиків-самодурів («Лев на облаві», «Жаби»,«Кундель» та ін.), гостро висміював владу «золотого мішка» («Скоробагатько»,«Сила»), суспільний індиферентизм консерваторів і ретроградів («МальованийСтовп»). Засуджуючи соціальну несправедливість, поет продовжував утверджуватичесність і працьовитість простих людей, їхню моральну вищість надексплуататорами.
      Незаперечні заслугиГлібова в розвитку поетики байки. Він сміливо розсунув її жанрові межі,урізноманітнив форми, вперше в українській літературі збагатив байку рисами пісній балади, демонструючи широкі, невичерпні можливості цього найтради-ційнішоголітературного жанру.
      Байка «Цуцик»відноситься до другого періоду творчості Глібова, в якому порушувалися переважноморально-етичні проблеми. Перо сатирика байкар спрямував на висміюванняпаразитизму, лакейства, лицемірства, прислужництва, егоїзму. Байка «Цуцик» —кращий твір цього періоду. Вона побудована на діалозі двох собак — Бровка таЦуцика.
      Цуцик — кімнатна собачка. Нероба,прислужник, він з гордістю вихваляється перед Бровком своїми лакейськимиздібностями, умінням вислужуватися. Сите благополуччя отруїло Цуцика чадомпогорди, він тепер зверху, спесиво дивиться на всіх, бо дуже запанів, байдужий достраждань свого колишнього друга. Бровко — дворовий пес. Він стереже добро хазяїнавдень і вночі, за це змушений терпіти знущання, їсти що прийдеться, спати підпарканом. Він усвідомлює своє рабське становище, якому не може зарадити, але зогидою ставиться до панського лакея. Бровко справедливо називає своє життя«собачим», бо воно повне приниження, голодування, побоїв та тяжкої праці, але цене вбиває в ньому гідності. Перед Цуциком він не запобігає, не лащиться до нього,а навпаки, сміливо нагадує, що той колись був звичайнісінькимщеням.
      В алегоричному образі Цуцика авторзасудив зрадництво, паразитизм, моральну ницість, плазування панських«цуциків»,«які заради легкого життя втрачають людську гідність і людську подобу,їм він протиставив Бровка, в алегоричному образі якого втілено риси чесного,щирого, працьовитого трудівника, звисоким
      почуттям людської гідності, у душіякого визріває протест проти нікчемних і підлих цуциків. Але якщо подивитись напроблематику цієї байки під кутом нашої дійсності то не можна не помітити, що, иажаль., такі «цуцики» мають місце і в нашому «некріпзць-кому»суспільстві.
      Інтерес до. жанру байки незник в українській літературі й наприкінці XIX — на початку XX ст. ДіяльністьГлібова- байкаря викликала цілу плеяду послідовників і наслідувачів — Т.Зіньків-ський, М. Кузьменко, Олена Пчілка, Я. Жарко та іи. Але у більшості з нихбайка втратила виразну сатиричну і соціальну гостроту, якими відзначалися твори Л.Глібова, і нерідко набувала, особливо в Олёда Пчілки, розважального, так бимовити, «дитячого»характеру.
      
      ОСНОВНІТВОРИ:
      Байки «Жаба й Віл», «Мірошник»,«Щука», «Громада», «Цуцик», «Вовк та Ягня», «Муха й Бджола», «Жаба і Віл», ліричнітвори «Журба», «Думка», «У степу» («Як за лісом, запралісом...»).
      
      ДОДАТКОВАЛІТЕРАТУРА:
      1. Бондар М. Леонід Глібов:негативи, позитиви, маски // Слово і час. — 1997. — №1.
      2. Деркач Б. Леонід Глібов: Життя ітворчість. —К., 1982.
      3. Пільгук І.Леонід Глібов (До 150-річчя з дня народження). —К.,1977.
      4. Деркач Б., Косяченко В. Жанрбайки в українській літературі // Українська байка. — К., 1983.

Комментарии к биографии Глібов Леонід

оставить комментарий