Коцюбинський Михайло - краткая биография

МИХАЙЛОКОЦЮБИНСЬКИЙ
(1864—1913)
      МихайлоМихайлович Коцюбинський! народився 17 вересня 1864 р. у сім’ї дрібного урядовця умісті Вінниці.
      У дитинстві Михайлопробував складати українські пісні на взірець народних, написав російською мовоювелику повість з фінського життя. У 1875—1876 pp. він навчався у народному училищів м. Барі, потім у Шаргородеькому духовному училищі. Захоплювався читанням творівукраїнських, російських і зарубіжних класиків, вивчав філософські твори Феєрбаха іФур'є. Протягом 1881 — 1882 pp. жив у Кам'янці-Подільському, де зблизився з групоюмолодих семінаристів,ентузіастів-народників.
      Повернувшись доВінниці, Михайло заробляв приватними уроками, заснував нелегальний гурток молоді,учасники якого читали заборонені твори Чернишевеькогр, Добролюбова,Салтикова-Щедріна, Некрасова. Поліція обшукала квартиру Коцюбинського і занеслайого ім'я у списки «неблагонадійних».
      У1884 р. Коцюбинський написав оповідання «Андрій Соловійко, або Вченіе світ, аневченіе тьма». Наступного року поліція вдруге обшукала квартиру Коцюбинського.Знайшли два: примірники забороненого «Каталога книг для систематичного чтения №саморазвития». Цього року він написав оповіданн» «21 -го грудня, на ввєденіе»,працював приватним учителем у родині священика в селі Михайлівка Ямпільськогоповіту. Помер* його батько.
      У 1887р. віннаписав вірші «Як раннім: морозом; побитії квіти:..», «Як променем щастя...»,«Марусі Н.» та ІНІ. Займався, гае-рекладами а польської мови, був обраний гласнимдо Вінницької міської думи на чотирироки.
      У 1890 р; уперше в львівськомужурналі «Дзвінок» надрукований вірш Коцюбинського «Наша хатка». Він перекладавукраїнською мовою твори Достоєвського, Міцкевича, Ожешко. Написав статтю «Життяукраїнців по малих містах. З українськогоПоділля».
      У 1891 р. склав іспити приВінницькому реальному училищі й одержав посвідчення народного вчителя. Вчителюваву с. Ло-патинцях на Вінничині. Написав оповідання «Харитя», «Ялинка»,«П'ятизлотник», повість «На віру», статтю «ЯківКухаренко».
      Протягом 1892—1895 pp.письменник працював у Молдавії чВ комісії по боротьбі з філоксерою. Вивчав життябессарабських молдаван. Написав твори «Ціпов'яз», «Маленький грішник», «Хо», «Длязагального добра», «На кр_илах пісні». Згодом переїхав на роботу в кримськуфілоксерну комісію. Знайомився з життям кримських татар. Одружився з Вірою Дейшею.Написав оповідання «Пе коптьор».
      У 1897р.Коцюбинський працював уЖитомирі в газеті «Волынь», редагував розділ «Хроника»,надрукував кілька статей під рубрикою «Свет и тени русской жизни». Наступного рокувін переїхав до Чернігова. Одержав посаду діловода в Чернігівській земськійуправі. Написав оповідання «Відьма». У 1899р. львівське видавництво«Українсько-руської видавничої спілки» надрукувало першу-збірку оповідань М.Коцюбинського «В путах шайтана», у 1900р. він перейшов на посаду статистика вЧернігівському земстві. Зблизився із соціал-демократами. Вийшла збірка оповідань«По-людському».
      У 1901р. письменникнаписав оповідання «Лялечка», а 1902р. став членом Чернігівської архівної комісії,написав новели «На камені», «Цвіт яблуні». Оповідання «Fata morgana», що сталопершою частиною однойменної повісті, та збірка оповідань «Поєдинок», були написанів 1903р. У 1904р. письменник вийшов з членів Чернігівської архівної комісії.Написав оповідання «У грішний світ», «Підмінаретами».
      На зборах Чернігівськоїгромадської бібліотеки у 1905 р. Коцюбинський виступив з промовою проти утисківцензури. Виїхав того ж року за кордон на лікування. Відвідав Німеччину, Італію,Австрію, Швейцарію. У 1906 р. письменник був обраний головою чернігівськоготовариства «Просвіта». Написав новели «Сміх», «Він іде!» Протягом 1907—1908 pp.були написані новели «Невідомий», «Persona grata», «В дорозі», «Intermezzo», «Якми їздили до Криниці», реферат «Іван Франко». Під час лікування на острові Капрі у1909 р. Коцюбинський познайомився і здружився з М. Горьким, написав новелу«Дебют». У 1910р. письменник закінчив роботу над другою частиною повісті «Fatamorgana», написав оповідання «Що записано в книгу життя». Вдруге виїхав лікуватисяна Капрі. Зустрівся з М. Горьким. З його ініціативи видавництво «Знание»надрукувало російською мовою перший том «Рассказов» М.Коцюбинського.
      У 1911 р. письменникорганізував літературні «суботи» з чернігівською творчою молоддю. Виїхав наБуковину в с Криворів-ню, де збирав матеріал для повісті «Тіні забутих предків».«Товариство прихильників української науки» призначило Коцюбинському довічнупенсію, він залишив роботу в земстві. У Львові вийшов четвертий том творівписьменника — збірка «Дебют». У 1912р. на Капрі письменник написав оповідання«Подарунок на іменини», «Коні не винні». У березні повернувся в Україну. ВідвідавКриворівню, написав останні твори «Хвала життю», «На острові». Лікувався вКиєві.
      Михайло Коцюбинський помер 25квітня 1913р. Похований у Чернігові на Болдиній горі, в гаю Троїцькогомонастиря"над Десною.
      У літературі М. М.Коцюбинський дебютував віршем «Наша хатка», але першими звернули на себе увагуйого оповідання про. дітей та для дітей — «Харитя», «Ялинка», «Маленький грішник»,повість «На віру». Коцюбинський стояв на шляху мистецьких пошуків, розширенняжанрово-тематичної системи та ідейно-художніх розв'язок. Це помітно у творахкримсько-молдавської тематичної групи («На камені», «В путах шайтана», «Длязагального добра», «Під мінаретами»). Від захоплення етнографізмом, черезпоглиблене психологічне трактування образів («Цвіт яблуні») іхудожньо-психологічний аналіз («Intermezzo»), він приходить до неоромантизму в«Тінях забутих предків» і потужної стильової течії —імпресіонізму.
      Перу М. Коцюбинськогоналежать довершені, філігранно опрацьовані твори, що складають національну класикуй збагачують світову літературу: «Fata morgana», «Тіні забутих предків», «Вініде», «Сміх», «Подарунок на іменини» таінші.
      Шедевром стала новела М.Коцюбинського «Intermezzo». Твір розпочинається посвятою: «Присвячую Кононівськимполям» та переліком незвичайних дійових осіб: Моя утома, Ниви у червні, Сонце, Трибілих вівчарки, Зозуля, Жайворонки, Залізна рука города. Людське горе. Однак«Intermezzo» залишається не драматичним, а епічним твором. За жанром «Intermezzo»— лірико-психологічна поема в прозі, написана в імпресіоністичній манері. Слово«імпресіонізм» походить від французького impression — враження. Імпресіонізм якмистецький напрям виник у французькому живописі і був характерний тим, щовідтворював не саму дійсність, а те, як вона впливає на людину, її емоції,душевний стан (наприклад, творчість художників К. Моне, О. Ренуара, Е. Дега).Головним своїм завданням імпресіоністи вважали зображальність, намагаючись недеталізувати дійсність, а відображувати її в загальних рисах і контурах. Підвпливом живопису імпресіонізм поширився і на інші види мистецтва: скульптуру(О.-Роден), музику (К. Дебюссї, М. Равель), літературу. Першими представникамиімпресіонізму в світовій літературі були брати Гонкури, Гі де Мопассан, А. Чехов,І. Бунін та ін. Наприкінці XIX ст. риси імпресіонізму проникають в українськулітературу, яка дедалі більше тяжіє до психологізму, до художніх прийомів, щонайглибша передають людські настрої і стани. В українській літературіімпресіоністичне письмо властиве творам В. Стефаника, О. Кобилянсвкої, Г. Косинки,окремим — М. Хвильового, В. Винниченка, А. Головка. Його ознаки — заглиблення увнутрішній світ людини, відтворення яскравими зоровими і слуховими образами,промовистими художніми деталями найтонших змін у настроях і в природі.Імпресіоністичне письмо вимагає від митця неабиякого таланту, особливоїчутливості, вміння писати образно, переконливо й лаконічно. Таким майстром і ставКоцюбинський: «Ніхто ніколи ні до Коцюбинського, ні після нього не створювавпластикою слова такого виключного враження, і саме в тому нам бачиться немеркнучавелич його художніх тканин». (В.Шевчук.)
      Новела «Intermezzo», на першийпогляд, складна й незрозуміла, адже сюжет твору зводиться до розповіді про героя,який втомився, 'виїхав на природу, поспостерігав за сонцем, нивами, жайворонком,собаками, зустрів людину, чомусь страшенно зрадів і знову повернувся до міста.Зрозуміло, що такий сюжет твору потребує «ключа», який би розшифрував глибокийпідтекст новели.
      Ядро образного конфлікту«Intermezzo» становлять два ключових образи — «моя утома» і «сонце». Поступовезникнення в ліричного героя втоми й проникнення в його душу сонця — такий змісттвору. Образи твору символізують складну боротьбу в душі ліричного героя,допомагають зрозуміти, як поступово зникає роздвоєння його особистості, якповертаються до нього душевна рівновага, готовність до виконання свогогромадянського обов'язку (наприклад, «Білі мішки» — це образ повішених, яким передстратою накидали на голову мішки; «Зозуля» — народний образ-символ, що втілюєнадію на життя; образи трьох вівчарок — теж символічні: самозакохана Пава —дворянство, Трепов — жандармерія (кличкою цього пса стало прізвище міністравнутрішніх справ Трепова, який підписував смертні вироки повстанцям), «дурнийОверко» — принижене й темне селянство, якому досить дати хоч трохи волі — і вононе кинеться вже ні на кого; Жайворонок — символ творчої наснаги, а Сонце — символвічності, життя, світла).
      Безперечно, ценовела з глибоким психологічно-філософським змістом. Це твір, який водночассприймається дас своєрід ний естетичний маніфест письменника про завдання митця впереломні часи. Проведенню заповітних думок автора сприяла форма оповіді відпершої особи. Відомо, що тема твору завжди коріниться в його назві, тому необхіднозгадати, що intermezzo (від лат. — проміжний, середній)— невелика інструментальнап'єса довільної будови,, виконувана між діями, драматичного чи оперного твору.Коцюбинський, же вклав сюди, глибокий філософський смисл. Образом intermezzoновеліст вказував на перепочинок утомленогомитця..
      Під чає читання новели, написаноївід першої особи, може виникнути бажання сказати, що ліричний герой твору — це самКоцюбинський:. Але це не зовсім так, бо багато відчуттів, описаних у новелі,знайомі; кожному письменникові, хоча не можна не помітити, що твір дійсно маєавтобіографічну основу. Автора з його слабким здоров'ям виснажило фізичне йнервове перенапруження (виконуючи службові обов'язки, він інтенсивно займавсятворчістю). Влітку 1908р. Коцюбинський відпочивав у садибі відомого українськогогромадського діяча Є, Чикаленка. в селі Кононівка поблизу м. Яготина, теперКиївської, області. Перебування в Кононівці збагатило письменника численнимивраженнями, що й знайшло відбиття в новелі «Intermezzo», написаній того ж року.Митець, головний герой творуі втомившись від «незліченних «треба» і «безконечних«мусиш», від болю і горя, від злості й мерзенних вчинків людей, від жаху та брудуїх
      , існування, виривається з лабет «сьогомногоголового звіра», тому що вже не може нічого створити для людей^ бо вже звикдо людського горя; (про це свідчить згадка,- що він чергову звістку про трагедію'Людини заїдає «стиглою сливою»): У цій перевтомі' ми не сумніваємося, адже намитця впродовж років чигали численні випробування. Не випадково герой зізнається взаздрості планетам, які «мають свої орбіти, і ніщо не стоїть їм на їхній дорозі».Жадаючи спокою й самотності як найкращого відпочинку, він звільняється з залізнихобіймів міста, з його гамору, метушні й опиняється в майже повномубезлюдді.
      Перше враження митця відтоді, якбричка вкотилася на зелене подвір'я садиби і пролунало кування зозулі, пов'язане звідчуттям так довго очікуваної тиші, що: «виповнювала весь двір, таїлась вдеревах, залягла по глибоких блакитних просторах». Так було скрізь тихо, щогероєві стало соромно за «калатання класного серця». Однак незабаром, як тількивін зайшов: на відпочинок до темної кімнати, в уяві; героя почади з'являтисялюди:, від яких вія прагнув сховатися. «А люди йдуть. За одним; другий і третій ітак без кінця. Вороги й друзі, близькі й сторонні: — і всі кричать у мої вухакриком: свого життя або своєї смерті, і всі лишають на душі моїй сліди своїхпідошов». Герой болісно вигукує: «Затулю вуха, замкну свою душу і буду кричати:тут вхід не вільний!» Ця лірично-інтимна сповідь передає збентеженість, сум'яттяйого вкрай схвильованої душі, нервове напруження, що виявляється в різких словахпро людей, у звинуваченні їх за власну перевтому. Нервова дразливість митцязрозуміла: люди не раз кидали в його серце, «як до власного сховку, свої надії,гнів і страждання або криваву жорстокість звіра». У цьому ми переконувалися,знайомлячись з попередніми творами Коцюбинського. Певна річ, герой цієї новелинамагається забути людей, поринувши у світ степовоїприроди.
      Так, логіка розвитку образуоповідача зумовила своєрідність побудови твору. Композиційно центральне місце вновелі відведене мальовничо виписаним картинам перебування героя серед природи.Дні його intermezzo минають серед степових нив, серед долини, налитої зеленимихлібами, серед трав і первозданної тиші. «Я тепер маю окремий світ, він начеперлова скойка: стулились краями дві половини: одна зелена, друга блакитна — йзамкнули у собі сонце, немов перлину»,— говорить митець і додає, що тепер можна ійого вважати планетою, бо на небі сонце, а серед нив тількивін.
      Читаєш і перечитуєш поетичні пейзажі,виписані в новелі, намагаєшся зіставляти їх з тими реальними нивами, що чаруютьзір, і переконуєшся в здатності мистецтва створювати свою, не менш достовірну, ніжреально існуюча, дійсність. Описи червневих нив повні життя, динаміки, руху. Ідосягнув цього Коцюбинський завдяки вмінню не тільки спостерігати красу природи, ай поетично узагальнювати бачене и почуте. Образи зорові, створювані за законамималярства, зливаються у нього з образами звуковими, слуховими, що єднають словеснеписьмо з музикою, і так створюється та чарівна гармонія, котра дає підставивважати автора новели одним з найкращих пейзажистів у всесвітній літературі (недаремно Коцюбинського називали «Великим Сонцепоклонником»). У цих пейзажах людинай природа нерозривно пов'язані. Оповідач відчуває «соболину шерсть ячменів, шовкколосистої хвилі». Йому вітер набиває вуха «шматками згуків, покошланим шумом».Асам літній вітер такий «гарячий» і «нетерплячий», що «аж киплять від нього срібновологі вівса». Доводиться знову згадувати імпресіоністичну літературну техніку,яка дала Коцюбинському змогу збагатити реалістичне художнє письмо відбиттямбезперервного руху життя, його постійних змін і перетворень. У новелі пшениця непросто хвилюється, а біжить за вітром, «немов табун лисиць, й блищать на сонціхвилясті хребти», «прибій колосистого моря» переливається через героя і летить«кудись у безвість».
      Дійові особи — Ниви учервні, Сонце, Зозуля, Жайворонки — постають тими алегоризованими,персоніфікованими силами природи, які сприяють фізичному й моральному оздоровленнюмитця, очищають його від хворобливої дратівливості, повертають властиві йомугуманістичні якості. Тільки серед нив герой відчув себе землянином, відчув, що всяпланета належить людині: «Всю її, велику, розкішну, створену вже — всю я вміщаю всобі». І знову тут глибоке спостереження і водночас узагальнення письменника:людина, пізнавши землю, увібравши її в себе, дістає можливість творити її «наново,вдруге», і тоді митець усвідомлює, що має на неї «ще більшеправа».
      Коцюбинський ніби ілюструєможливість митця творити цю другу, художню дійсність. Так, серед звуків поля, якітепер не дратують його, а приносять насолоду, митець вирізняє пісню жайворонка,яка будить «жадобу», яку чим більше слухаєш, тим дужче хочеться чути. Новелістстворює неповторний образ пісні, яку творила сіра маленька пташка: «Тріпалакрильми на місці напружено, часто і важко тягнула вгору невидиму струну від земліаж до неба. Струна тремтіла й гучала. Тоді, скінчивши, падала тихо униз, натягаладругу з неба на землю. Єднала небо з землею в голосну арфу і грала на струнахсимфонію поля», І ми відчуваємо, що образ Жайворонка —г це символ творчої наснагидля митця. Зозуля, Ниви у червні, Сонце, Жайворонок допомогли митцеві зрозуміти,що ті люди, від яких він тікав раніше, ще не зовсім пропащі, що вони також можутьбути виліковані. «І благословен я був між золотим сонцем й зеленою землею,Благословен був спокій моєї душі. З-під старої сторінки життя визирала нова ічиста — і невже я хотів би знати, що там записано буде? Не затремтів би більшеперед тінню людини і не жахнувсь від думки, що, може, горе людське десь причаїлосьі чигає на мене».
      У риторичних запитанняхгероя, звернених до себе самого, відчувається стверджувальна, позитивна відповідь.Та останнім імпульсом в одужанні митця стає його зустріч з селянином. Цекульмінаційний момент твору, бо під час зустрічі з людиною стане зрозумілим,- чиодужав сам митець, чи повернулась до нього властивість співчувати Людині, чия долясимволізувала безвихідь села, дівчат «у хмарі пилу, що вертають з чужої роботи»,блідих жінок, які «схилились, як тіні, над коноплями», нещасних дітей «всуміш зголодними псами». Все це й раніше мелькало перед його очима, але мовби його доцієї зустрічі з «мужиком» і не бачив. А тепер, селянин став для героя «начепаличка дирижера, що викликає раптом з мертвої тиші цілу хуртовину згуків». Митецьзнову не тільки виразно відчув страждання народу, а й зрозумів небезпечність своєї«хвороби».
      Драматична напруженість розмовиоповідача з селянином, що підкреслюється схвильованою повторюваністю слів «Говори,говори...», завершується виваженим вибором митця: «Йду поміж люди. Душа готова,струни тугі, наладжені, вона вже грає...». Саме у фіналі, як і на початку твору,з'являється образ «залізної руки города». Тоді герой дратувався, чи відпуститьмісто його на свободу, чи розтулить його рука «свої залізні пальці». Тепер містознову простягає свою залізну руку, і герой покірноскоряється.
      Так переконливо розкриваєтьсятема митця і людини, з демократичних позицій намічене розв'язання проблеми місцямитця в суспільному житті. Наголошується думка, що в природі людина мусить шукатиперепочинку, душевної гармонії. Природа — це останній шанс для тих, хто втративвіру у власні сили, віру вжиття.
      
      ОСНОВНІТВОРИ:
      «Харитя», «Ялинка», «Маленькийгрішник», «Intermezzo», «Цвіт яблуні», «Сміх», «Persona grata», «Дорогою ціною»,«На камені», «Сон», «Дебют», «Fata morgana», «Тіні забутихпредків».
      
ДОДАТКОВАЛІТЕРАТУРА:
      1. Кузнецов Ю., Орлик П.Слідами феї Моргани: Вивчення творчості М. М. Коцюбинського в школі. — К., 1990.
      2. Агеєва В. Українська імпресіоністичнапроза. М. Коцюбинський, Г. Косинка, А. Головко. — К., 1994.
      3. Федоренко Є. Пошуки М. Коцюбинського —стиліста//Українське слово. Кн. Л. — К., 1994.
      4. Черненко О. Михайло Коцюбинський —імпресіоніст. — Мюнхен, 1977.

Комментарии к биографии Коцюбинський Михайло

оставить комментарий