Багряний Іван - краткая биография

ІВАН БАГРЯНИЙ
(1906—1963)
      Іншіпсевдоніми — Полярний, Дон Кочерга таінші.
      Справжнє ім'я — Іван ПавловичЛозов'яга (Лозов'ягін).
      Іван Багрянийнародився 2 жовтня 1906 р. в с. Куземин на Полтавщині (тепер Сумська область) уродині робітника-муляра.
      У 1912—1916 pp.хлопець навчався в церковно-парафіяльній школі в Охтирці, згодом у вищійпочатковій школі та у Краснопільській художньо-керамічнійшколі.
      У 1920 році він став свідкомжорстокої розправи чекістів із його дядьком і 92-річним дідом на пасіці (кололибагнетами, стріляли з револьверів), їх смерть страшенно вразила хлопця. До того жіншого дядька вислали на Соловки, звідки він не повернувся. Усе це народжувалопротест у душі Івана.
      У 1922—1926 pp. вінвикладав малювання, працював на шахтах Донбасу, а у 1924 р. вступив до Охтирськоїфілії організації селянських письменників «Плуг». Учителював, заробляючи напрожиток. Писав вірші. Побував у Криму, на Кубані, в Кам'янці-Подільському, дередагував місцеву газету.
      Протягом1926—1930 pp. Іван навчався в Київському художньому інституті, але диплома неотримав, бо виявив себе «політично неблагонадійним». По-перше, «сумнівна»ідеологічна позиція прочитувалася між рядками його віршів, опублікованих ужурналах «Глобус», «Життя й революція», «Червоний шлях», «Плужанин». По-друге, вінвходив до попутницької організації МАРС, до якої належали Г. Косинка, Є. Плужник,В. Підмогиль-ний, Б. Тенета, Б. Антоненко-Давидович, Т. Осьмачка, Д.Фаль-ківський. А також товаришував із М. Хвильовим, М. Кулішем, Остапом Вишнею, М.Яловим.
      У 1928р. І. Багряний написав роману віршах «Скелька», де використав почуту в дитинстві легенду про те, як у XVIIIст. селяни села Скелька (що на Полтавщині), протестуючи проти засилля московськихченців, спалили чоловічий монастир. Наступного року з'явилася друком збірка поезійІ. Багряного «До меж заказаних», яка вже в самій назві містила активний протест,не кажучи про зміст усередині, що був своєрідною прискіпливою оцінкоюпореволюційної дійсності. Наступні книжки «В поті чола» і «Комета» потрапляютьтільки до портфеля НКВС. Того ж року він написав поему «Аве Марія», де в присвятірозмістив таке звернення: «Вічним бунтарям і протестантам, всім, хто родився рабомі не хоче бути ним, всім скривдженим, зборканим і своїй бідній матері крик свогосерця присвячує автор». Цікаво, що книжка вийшла в світ без усякого цензурногодозволу на те, до того ж з вказівкою неіснуючого видавництва «САМ». Поки справжнінаглядачі зорієнтувалися й наказали зняти книжки з продажу, кількасот примірниківвстигли розкупити. Зрозуміло, що подібний твір не міг залишитись непоміченимвладою.
      У 1930р. харківське видавництво«Книгоспілка» видало роман у віршах «Скелька». Волелюбний пафос твору привернувувагу офіційної критики — «Скельку» було конфісковано. Наступного року з'явиласьстаття О. Правдкжа «Куркульським шляхом», яка свідчила про наміри влади щодобунтівливого, ідеологічно невпокореного І. Багряного. Після цієї статті твориписьменника були вилучені з бібліотек і книжковихкрамниць.
      У 1932 р. І. Багряний бувзаарештований у Харкові в присутності колег В. Поліщука і О. Слісаренка «заполітичний самостійницький український ухил в літературі й політиці...»,засуджений на п'ять років концтаборів БАМЛАГу (Байкало-амурскийлагерь).
      У 1936 р. І. Багряний утік,переховувався між українцями Зеленого Клину на Далекому Сході (враження від цьогоперіоду життя відбито в романі «Тигролови»). Через два роки письменник повернувсядодому, був повторно заарештований, сидів у Харківській в'язниці 2 роки й 7місяців (пережите в ув'язненні він пізніше описав у романі «СадГетсиманський»).
      У 1940 р. з відбитимилегенями й нирками був звільнений під нагляд. Знову оселився в Охтирці, працювавдекоратором у місцевому театрі, редагував газету «Голос Охтирщини», після початкувійни потрапив до народного ополчення, працював у ОУН: малював листівки, плакати,складав пісні, виступав перед воїнамиУПА.
      Згідно з німецьким курсом щодоукраїнської національної інтелігенції у 1942р. мав бути розстріляний, алевипадково врятувався.
      У 1944 р. І.Багряний розійшовся в поглядах з керівництвом УПА і сам, без родини, емігрував доСловаччини, а згодом до Німеччини. Новий Ульм стає місцем його постійногоперебування в еміграції. Завдяки Івану Багряному це місто стало центромукраїнського культурного відродження, демократично-визвольного руху. Він у 1945р.заснував газету «Українські вісті». При ній почали діяти кілька видавництв,зокрема «Україна», «Прометей», у яких з'являються заборонені в СРСР книжкиукраїнських письменників, переклади зарубіжної літератури українською мовою, взявучасть у створенні МУРу (Мистецький Український Рух), який згодом у СШАперетворився на об'єднання українських письменників «Слово» з центром уНью-Йорку.
      У 1946 р. письменник перейшовна легальне становище.
      Памфлетом «Чому яне хочу вертати до СРСР?» (1946р.) І. Багряний привернув увагу світовоїгромадськості вражаючою правдою про істинне становище людини в СРСР, урятувавшицим від репатріації не одного нещасного. У 1948 р. він заснував УкраїнськуРеволюційну Демократичну партію (УРДП), очолив Українську національну раду,заснував ОДУМ (Об'єднання демократичної українськоїмолоді).
      За кордоном побачили світ романи«Тигролови» (1944, «Звіролови» — 1946), «СадГетсиманський» (1950), «Огненне коло»(1953), «Буйний вітер» (1957), «Людина біжить над прірвою» (1965), п'єси(«Генерал», «Морітурі», «Розгром»), поема «Антон Біда — герой труда», збірка«Золотий бумеранг», твори длядітей.
      Письменник помер 25 серпня 1963 р.у санаторії Блазіен у Шварцвальді (ЗахіднаНімеччина).
      Івана Багряного посмертнореабілітовано у 1991р., відтоді почала перевидаватися його творчаспадщина.
      Письменник залишив чималийдоробок у різних жанрах, але найбільшу популярність здобув своїми романами. Першимвеликим твором були «Тигролови» (1944; 1946 перевидані під назвою «Звіролови»),перекладені німецькою та видані в місті Кельні трьома накладами. Цю книжку високооцінив В. Винниченко, прорікаючи велике творче майбутнє їїавторові.
      В основу «Тигроловів» покладеноподії, що сталися під час відбування автором заслання на Далекому Сході. Йогогерой Григорій Многогрішний увібрав у себе чимало багрянівських рис характеру: вінне скорився, не змирився з насильницьки нав'яза- ним йому статусом в'язня жахливоїсистеми й залишився Людиною. Сюжетна канва роману вибудована на історії«полювання» майора НКВС Медвииа — цього новітнього тигролова — на гордого, неприрученого тоталітарною системою молодого хлопця з України, який у тайзі знайшовземляків, друзів, кохання... Григорій Многогрішний переміг. Передусім тому, що невизнав себе нулем в історії, не озвірів, не перейнявся озлобленням і ненавистю долюдей, зберіг у собі людяність, доброту, здатність співчувати, співпереживати івірити, що людина може й повинна кинути виклик страшній системі йвистояти.
      Безперечно, це романтичний твір,з елементами пригодницького жанру (тому закономірна його популярність середнімецької молоді). Сюжет захоплюючий і динамічний, читач постійно перебуває вемоційному напруженні. І все ж «Тигролови» виходять за межі звичайної «масової»літератури. Насамперед — ідейним спрямуванням (у літературі «масовій», як у старійказці, добро теж завжди перемагає), але в творі Багряного всепоглинаюча ідеяперемоги добра над злом втілюється через художні -образи, ліричні відступи,промовисту символіку. Згадаймо той стрімкий потяг-експрес, що мчить на ДалекийСхід. Як мчить і саме життя XX ст. У ньому розважаються й милуються краєвидамипредставники пануючої влади і терзаються роздумами про своє майбутнє звичайнілюди, яких перетворено на зеків, безправних «остів». Серед останніх і ГригорійМногогрішний. Він тікає з поїзда, як із жорстокої, занедбаної Богом та людьмиреальності, потрапляє на розкішний острівець у тайзі, що зветься Зеленим Клином,наче у мрію-казку. Символічний підтекст цієї назви. Тут живуть українці, колишнівтікачі й вигнанці,-які були колись ро,зкуркуленг радянською владою. Тут вонистворили свій український світ, наповнений моральною чистотою і гармонією.Атмосфера в родині старого Сірка, яка прийняла й порятувала Григорія, тепла,домашня, як і довколишня мати-природа. На тлі цієї розкішної багатовікової природирозквітає кохання Григорія до доньки Сірка Наталки. Без такої тремтливої любовноїколізії немислимий жоден романтичнийтвір.
      Але сюжет далекий від мрійливоїсентиментальності, навпаки — він напружений, динамічний. Сірки мають незвичне йнебезпечне заняття — виловлюють у тайзі тигрів — гордих, незалежних і сильнихзвірів. Звернімо увагу: ці люди звірів не убивають, а лише ловлять. У двобої зтиграми вони є рівновеликими, такими ж гордими та незалежними. Українціпротистоять силам зла, яке уособлено в образі майора НКВС Медвина, протистоять іперемагають. Медвин женеться за Григорієм, підступно вистежуючи його в тайзі,готовий у слушний момент вбити. Але в цьому двобої перемагає Григорій. І це цілкомзакономірно: письменник щиро вірить, що переможе тількидобро.
      Таким же мужнім і несхитнимпоказано іншого героя — Андрія Чумака в романі «Сад Гетсиманський». В. Винниченконазвав його «великим, вопіющим і страшним документом» радянської дійсності, сприявйого друкові у Франції. У цілому цей твір також має романтичного спрямування, хочі переважають там детальні реалістичні картини перебування Андрія в слідчомуізоляторі, у в'язниці. Заслуга І. Багряного насамперед у тому, що він першимрозповів світові про страшні катівні НКВС у «квітуючій Країні Рад» (це через 20років повторить О. Солженіцин своїм романом «Архіпелаг ГУЛАГ»). Правдиві описитюремного ув'язнення головного героя засновані на особистому авторському досвіді.Отож, на майже документальній основі досить вправно вибудовується розгалуженийкаркас витвореного уявою і фантазією митця апокаліптичного світу безправ'я,нелюдських знущань і принижень. Цей зовнішній світ контрастно протиставляєтьсядуховно наповненому, глибокому внутрішньому світові Андрія Чумака. Показуючипереживання, душевні муки, страждання свого головного героя, І. Багрянийпсихологічно переконливо демонструє стійкий опір добра злу, виходячи при цьому зтрадицій саме української класичної літератури, яка завжди розкривала душу народу,його ментальність, мораль. Він також безпосередньо використовує засоби фольклорноїпоетики. Скажімо, пісенний зачин роману — до матері приїхали всі діти, щоб почутизаповіт померлого батька, старого коваля. Цей заповіт — у традиції споконвічноїнародної моралі: триматися один одного, рятувати того, хто потрапляє в біду. А вбіді зараз найменший брат — репресований Андрій. Як це відповідало душевному станусамого автора! Навіть більше, заповіт старого Чумака звучить досить символічно,наче заклик, прохання до всіх майбутніхнащадків.
      Символічною є -назва твору. Забіблійною легендою, Гетси-манський сад — місце передсмертних мук, молитов ІсусаХриста, місце зради. Там гарно й затишно, ростуть солодкі маслини. Такий саддушевної опори є разючим контрастом до тієї дійсності, в якій змушений страждатиАндрій Чумак, якій він мусить мужньопротистояти.
      Обставини незвичайні,ситуації напружені, в душах героїв багато сум'яття, розпачу, зневіри, протевсупереч усьому Андрій перемагає, витримує тортури й допити, знаходить у собі силизберегти людську гідність. Андрія та інших дітей коваля не розчавлює тоталітарнийпрес — ситуація скоріше бажана, аніж дійсна. В ній передано непереможну віруавтора в незнищенність свого народу. Така оптимістична кінцівка і така провіднаідея «Саду Гетсиманського». Окрім основної проблеми, у цьому творі Іван Багрянийтакож художньо досліджує інші: любові й ненависті, вірності та зради, батьків ідітей, віри та безнадії, збереження роду, родини. Всі вони показані традиційно длянародного сприймання — з позиції пріоритету гуманізму й добра наземлі.
      Роман містить чимало публіцистичнихвідступів, роздумів, які підкреслюють провідну ідею, авторську позицію. Вонизнижують художню вартість твору, але є прикметною рисою індивідуального стилюписьменника.
      Творчість Івана Багряногодовела, що сповнене небезпек, пригод, трагедій, зрад життя письменника не знищилов ньому віри в перемогу добра над злом. І радісно, що, хоч і з великимзапізненням, його народ має можливість читати твори, дізнаватися з них про гіркісторінки української історії, щоб уже ніколи не допустити їхповторення.
      
      ОСНОВНІТВОРИ:
      Романи «Тигролови» («Звіролови»),«Сад Гетсиманський», «Огненне коло», «Людина біжить над прірвою», стаття-памфлет«Чому я не хочу вертати до СРСР?», поема «АвеМарія».
      
      ДОДАТКОВАЛІТЕРАТУРА:
      1. Багряний І. Під знакомскорпіона. З творчої спадщини письменника. Поезія, проза, публіцистика. — К.,1994.
      2. Череватенко Л. «Ходи тільки полінії найбільшого опору — і ти пізнаєш світ» //Дніпро. — 1990. — ЛЪ 12.
      3. Шугай О. Іван Багряний, або Черезтерни Гетсиманського саду. — К-:, 1996.
      4. Клочек Г. Романи І. Багряного«Тигролови» і «Сад Гетсиманський». Навчальний посібник. — Кіровоград, 1998.

Комментарии к биографии Багряний Іван

оставить комментарий