Українка Леся - краткая биография

ЛЕСЯ УКРАЇНКА
(1871 —1913)
      Лариса Петрівна Косач народилася 25лютого 1871 р. в м. Новограді-Волинському, тепер Житомирської області, в сім'їповітового службовця-юриста Петра Антоновича Косача та відомої українськоїписьменниці, громадської діячки Олени Пчілки, сестри МихайлаДрагоманова.
      Взимку 1881 р. в Луцьку нарічці Стир у сильний мороз Леся промочила ноги в крижаній воді. Спочатку родинадумала, що звичайна простуда і як наслідок — ревматизм швидко мине, але колипоказали хвору київському хірургу, він поставив невтішний діагноз: туберкульозкісток. Отже, з цього часу й розпочалася боротьба поетеси з хворобою, сильнимиболями. Боротьба, яка загартувала дух Лесі Українки. Через хворобу до школидівчина не ходила, та завдяки самоосвіті, феноменальним здібностям до мов,літератур, історії стала високо ерудованою у цих галузях знань. Леся, попристрашні болі в кістках, продовжувала грати на фортепіано, малювала, знала майжевсі основні європейські мови, а також старогрецьку й латинську — всього понаддесять мов, у 19 років написала для своєї молодшої сестри книжку «Стародавняісторія східних народів», видану в 1918 році як підручник для національноїшколи.
      Під впливом арешту тітки ОлениАнтонівни Косач, яка належала до київського гуртка «бунтарів», Леся пише в 1881 р.вірш «Надія», де звучать зовсім недитячіслова:
      Ні долі, ні волі у мене нема,
      Зосталася тільки надія одна:
      Надія вернутись ще раз наВкраїну...
      З 1882 р. постійним місцемпроживання родини стало с. Колодяжне поблизу м. Ковеля. Саме тут, на Волині,формується любов Лесі до краси природи, якою пізніше буде наскрізно просякнута всяи поетична творчість.
      У 1884 р. ульвівському журналі «Зоря» були опубліковані два вірші юної поетеси «Конвалія» і«Сафо», під якими вперше з'явився псевдонім — Леся Українка (його вона обрала підвпливом прикладу дядька Михайла Драгоманова, який користувався прибраним ім'ямУкраїнець).
      У 1886 р. у Львові окремоюкнигою вийшли два оповідання М. Гоголя «Запропаща грамота» і «Зачароване місце» вперекладі Лесі Українки.
      З того часу Лесяактивно друкується в журналах «Зоря», «Дзвінок», «Народ», «Житє іслово».
      У 1892 р. у Львові виходитьукраїнською мовою «Книга пісень» Г. Гейне, куди ввійшли 92 переклади його творів,здійснені Лесею Українкою, а наступного 1893 року виходить збірка поезій «Накрилах пісень». З цього року поетеса перебуває під таємним наглядом за постійнеспілкування з особами, які були в засланні або займались антиурядовоюдіяльністю.
      Влітку 1894 р. Леся Українкавідвідала дядька М. Драгоманова в Софії, познайомилася з емігрантами, зболгарськими культурними діячами, багато прочитала того, чого не могла мати вдома.У 1899 р. виходить збірка «Думи імрії».
      Важким випробуванням для поетесистали хвороба і смерть від туберкульозу Сергія Мержинського в 1901 p., їхнівзаємини відбиті в поезіях «Порвалася нескінчена розмова», «Твої листи завждипахнуть зов'ялими трояндами...», «Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти», «Я бачила,як ти хиливсь додолу». Над ліжком смертельно хворого Мержинського Леся за одну нічнаписала драматичну поему «Одержима».
      У1902р. вийшла її збірка «Відгуки».
      У 1903р. Леся Українка взяла участь у святі відкриття в Полтаві пам'ятника ІвануКотляревському, де зустрілася з багатьма діячами української культури. У цей часвона активно працює як драматург.
      25 липня1907 р. Леся Українка виходить заміж за фольклориста Климента Васильовича Квітку.Цього ж року в неї виявилися симптоми туберкульозу нирок. Поетеса усвідомлює, що зтакою хворобою жити їй залишається небагато, тому поспішає писати, мужньоперемагаючи фізичні болі.
      1 серпня 1913р.Леся Українка помирає в м. Сурамі в Грузії. її тіло перевезли до Києва й поховалина Байковому кладовищі. Похорон поетеси перетворився на велику народнудемонстрацію. Поліція заборонила промови, співи, жандарми зрізали на вінкахчервоні стрічки з написами.
      Становленнятворчої індивідуальності поетеси відбувалося інтенсивно. Оцінюючи першу книжкуЛесі Українки, Франко назвав її найважливішим здобутком нашої літератури тогороку. Вона виділялася на літературному полі громадянськими мотивами, оптимістичнимзвучанням, ритмічними пошуками. Новаторство Лесі Українки виявилося не тільки врозриві з анахронічними традиціями побутово-етнографічної драматургії, айвінтенсивному опрацюванні жанру драматичноїпоеми.
      Дуже важливе місце в творчостіпоетеси займає твір, написаний влітку 1911 р. за дванадцять днів. Авторка назвалайого драмою-феєрією, тобто драмою, в якій відбуваються незвичайні, неймовірніперетворення, в якій поряд з людьми діють постаті, створені їхньою уявою. У листідо Агатангела Кримського від 27 жовтня 1911 р. Леся Українка писала, що драма буластворена на честь «волинським лісам» і за жанром близька до п'єси німецькогодраматурга Г. Гаупшяна «Потоплений дзвін», названої авторомдрамою-казкою.
      У листі до матері 2 січня1912 р. Леся Українка зазначала, що «Лісова пісня» з'явилася в результаті спогадупро дитинство, проведене на Волині, коли її навіки зачарував образ лісовоїрусалки, марки. А прототипами реальних образів у драмі були волинські селяни,зокрема Лев Скулинський, чиї розповіді так любила слухати малаЛеся.
      Своєрідною є і композиція твору.Драма складається з прологу і трьох частин. Незвичним є те, що в пролозі ми ще небачимо ані Мавки, ані Лукаша. Пролог має зовсім іншу функцію: він готує нас дотого, що природа, міфічні персонажі є повноправними дійовими особами п'єси...
      У пролозі окреслюється місце дії драми— простора галявина в старезному лісі, яка переходить «в куп’я та очерети, а водному місці в яро-зелену драговину — то береги лісового озера, що утворилося злісового струмка». Ця картина відповідно до змін пір року також змінюється. Діяпрологу — провесна, коли починає оживати природа, і саме в цей час пробуджуютьсяпочуття Мавки і Лукаша, розкривається висока поетичність їхніх душ. Пора пізньоголіта в другій дії символізує наростання переживань Мавки, посилення її душевнихстраждань. Поетичний світ високої духовності стикається з меркантильним світом.Перед Лукашем постає складне питання вибору міждухшним світом (любов до Мавки) іземним, матеріальним (одруження з Килиною). Під впливом матері, її брутальнимтиском Лукаш втрачає щирість, привітність у стосунках з коханою. І що дужесимволічно: він навіть втрачає можливість грати на сопілці, чарівний звук якої впершій дії і пробудив кохання Мавки до нього. Мавка побачила в Лукашеві те, чогоне мав Перелесник чи Той, що греблі рве, з якими вона раніше була в щирій дружбі.Вона високо цінує здатність людини до творчості. Мавці нелегко зрозуміти прихованусутність людських взаємин, їй ще важче тоді, коли примушують завдавати болюприроді, часткою якої є вона сама. Саможертовність Мавки виявляється в сцені, коливона рипуче черкає серпом по своїй руці, щоб не жати жито, не руйнувати красиРусалки Польової.
      Відчуваючи серцемсум'яття Лукаша, визрівання його зради, Мавка прохає коханого не зневажати «душісвоєї цвіту», з якого народилося високе почуття: «Той цвіт від папороті чарівніший— він скарби творить, а не відкриває». Але всі прохання Мавки тільки дратуютьЛукаша. Звідси її болісне одкровення:
      Ні,любий, я тобі не дорікаю,
      а тільки смутно,що не можеш та
      своїм життям до себедорівпятись.
      Лукаш не може зрозуміти смислслів коханої, не може збагнути високості її почуття, як і багатства людської душі.Третя дія переносить нас у «хворе світання пізньої осені». Своїм нерозумнимвибором Лукаш втратив абсолютно все: і любов, і вміння відчувати красу, милуватисянею, І здатність до творчості. Тому дуже символічним є те, що Лісовик перетворивзрадливого коханця своєї дочки на вовкулаку (напіввовка, напівлюдину). Але вірнадуша Мавки продовжує його любити, вона не втратила здатність прощати. Мавказнайшла «теє слово чарівне, що й озвірілих в люде повертає», тим самим давшиЛукашеві ще один шанс — вона прагне допомогти тому, хто схибив, помилився.Зрештою, Мавка з'являється перед Лукашем в алегоричній постаті загубленої Долі,яка вказує Лукашеві на вербову сопілку як останній шанс спокутування вини. Взболених очах Лукаша з'являється щось дитяче, і тоді перед ний постає легка,прозора постать, яка «з обличчя нагадує Мавку». Вона заспокоює Лукаша, бо хоч віні «збавив її тіла», та душу дав. Останній монолог Мавки — сумний за формою, алеоптимістичний за змістом: це пісня про невмирущість духовного, про вічністькраси.
      Таким чином, драма-феєрія «Лісовапісня»— глибоко філософський твір про взаємодію добра і зла, про боротьбу людиниза вільне, красиве, духовно багате життя. Це гімн єднанню людини йприроди.
      Драматична поема Лесі Українки«Бояриня» пройшла дуже складний шлях до читача. Вона написана протягом 27—29квітня 1910 року в Хельвага поблизу Каїра, де поетеса перебувала на лікуванні.Надрукований цей твір був після смерті Лесі Українки в 1914 році, за часів СРСРбув суворо заборонений і знайшов свого читача тільки в 1989 році. Така складнадоля драматичної поеми неодмінно ставить перед нами запитання: чим же цей твір мігбути настільки небезпечним, щоб бути вилученим із літературного процесу на 75років? «Бояриня» — єдиний твір Лесі Українки, побудований на темах і проблемахнаціональної історії, за що поетесі доволі часто дорікали. Темою п'єси єзмалювання суспільно-політичної атмосфери України й Московщини XVIIстоліття.
      У першій дії «Боярині» Іван,брат головної героїні Оксани, закидає Степанові та Степановому батькові, що вонизрадили Україні, бо «понадились на соболі московські». Він твердо переконаний, щоклятва, яку Богдан Хмельницький разом з козаками склали московському царю, може ймає бути скасованою, бо цар з боярами першими порушили колишню угоду. Іваннаполягає, що його покоління має зі зброєю в руках повернути своїй країні колишнюславу. Батько Івана, Олекса Перебійний, і Степан вважають, що покращити ситуацію вУкраїні можна лише переговорами та поступками з боку царя, а зраджувати клятву,навіть у відповідь, для козака є неможливим. Саме ці протилежні думки і є основоюконфлікту драматичного твору.
      На початкутвору в розмові зі Степаном Оксана каже, що над усе цінує в Степанові те, що вінмає, на відміну від решти лицарів, руки «від кровічисті».
      Вирушаючи разом з чоловіком доМосковщини Оксана повна оптимізму. Але поступово ми спостерігаємо, як у Москві їїпогляди починають змінюватись. Героїню дивує і лякає політично-соціальний ладМосковщини, що базувався на доносах, шпигунстві й катуванні людей. Незрозумілимдля неї виявляється і обмеження прав жінки, яка не має права «з чоловіками прибеседі бути», і обов'язок гостинної хазяйки цілувати й частувати старих бояр, ізаборона молодим бачитись до весілля, і неможливість «співати по гаях», і навітьжіночий одяг Оксані видається дуже дивним. Проте навіть не різниця в побутіУкраїни та Московщини дивує і примушує страждати героїню. Вона болісно переживаєпостійне приниження свого чоловіка, який змушений догоджати боярам, остерігатисядоносів, витанцьовувати гопака перед царем, бути улесливим, хитрувати, при цьомудумаючи, що так він служить своїй Батьківщині. Степан у неї дуже обережний: вінхоче навіть спалити присланого Оксані від братчиці листа, бо це — небезпечно!Степанова обережність пояснюється тим, що він дуже боїться тортур. «Дибою» вінлякає і свою дружину. Оксана усвідомлює, що ця недостойна козака поведінка їїСтепана зумовлена політичною ситуацією, яка склалася в Україні, зокремадомаганнями гетьмана Петра Дорошенка звільнити Україну від надто деспотичної опікицарського уряду і бояр, та все одно копроміс Степана з власною совістю, попиранияним своєї людської гідності та честі боляче ранить її. А тут ще криваві чвари нарідній стороні, хоча вона готова сприйняти в ім'я визволення України спілкугетьмана Дорошенка з татарами, яка принесла стільки горя і сліз її народові.Степан нагадує Оксані, що вона завжди бояласявійни:
      Схаменися!
      Тиж так боялася розливу крові,
      а ся війнанайпаче братовбійна,
      що Дорошенка зняв наУкраїні,—
      то ж він татар на помічприєднав
       і платить їм ясиремхристиянським.
      
      Оксануплюндрування України, безперечно, лякає, але вона не бачить великої різниці міжтатарською неволею і московською:
      Ти хібане ходиш
       під ноги слатися своємупану,
       мов ханові? Скрізь палі, канчуки...
      холопів продають... Чим нетатари?
      
      Душевністраждання, а також розлука з рідною землею приводять Оксану до важкої хвороби(ностальгії), єдиним способом вилікуватись від якої, за словами лікаря, єнеобхідність відвідати рідний край. Але Степан зазначає, що до тих пір, поки вУкраїні «неспокійно», їх виїзд на батьківщину буде розцінений царем і боярами якзрада. Згодом він пропонує Оксані поїхати в Україну, але та гнівно йомувідповідає:
      А я дивую, ти з якимлицем
      збираєшся з'явитись наВкраїні!
       Сидів-сидів у запічкумосковськім,
       поки лилася кров, покизмагання
       велося за життя там на Вкраїні,—
      тепер, як «втихомирилось», тиїдеш
       того ясного сонця заживати,
      що не дістали рукизагребущі.
      
      Наприкінціпоеми вона знову повертається до колишньої розмови зі Степаном пронезаплямованість кров'ю його рук. Але тепер її точка зорузмінилася:
      От, здається, руки чисті,
      проте все мариться, що їх покрила
      не кров, а так... немов якась іржа...
      як на старих шаблях буває,знаєш?
      
      Оксанапорівнює себе й Степана із заіржавілою шаблею, що зрослася з такою ж заіржавілоюпіхвою. Цей образ дуже символічний: так, як шабля без дії дуже швидко іржавіє і неможе принести ніякої користі власнику, так і Оксана зі Степаном своєюбездіяльністю фактично зрадилиУкраїну.
      Леся Українка в своїй драміпроводить паралель між долею Оксани та долею України. І молода жінка, і її ріднийкрай змушені були скоритися поневолювачам, хоча й намагалися боротися доостаннього. Поетеса зображає трагедію народу, який не зміг залишитися вільним, ізакликає боротися й завжди обстоювати незалежність своєї країни. Виходячи з такоїідеї твору, стає цілком зрозумілим, чому за часів СРСР поема знаходилася підсуворою забороною. Адже цей твір пробуджував і пробуджує почуття національноїгідності й бажання в будь-який спосіб, навіть збройно, боронити ріднийкрай.
      Спадщина Лесі Українки належитьвсесвітній скарбниці художнього слова. її творчість неможливо належним чиномоцінити, настільки багатогранним є її талант: поет-лірик, автор ліро-епічних поем,драматург-новатор, перекладач, публіцист, критик, активний громадський діяч. їїнайкращі твори позначені намаганням поєднати «гармонію ідеалу з життєвою правдою»,що стало однією з істотних особливостей її" творчого методу, визначеного самоюпоетесою як новоромантизм. Дуже влучно сказала про Лесю Українку Л.Старицькі-Черняхівська: «Хто хоче знати життя її серця, хай читає їїтвори.»
      
      ОСНОВНІТВОРИ:
      Збірки поезій «На крилах пісень»,«Думи і мрії», «Відгуки», поема «Давня казка», драма-феєрія «Лісова пісня»,драматичні поеми «Бояриня»,«Одержима».

      ДОДАТКОВАЛІТЕРАТУРА:
      1. Міщенко Л. Леся Українка.—К., 1986.
      2. Жулинський М. Драматичнадоля драматичної поеми (про «Бояриню» Лесі Українки) //Прапор.— 1989,— № 9.
      3. Борисюк Т. «Лісова пісня» ЛесіУкраїнки і «Затоплений дзвін» Гергарта Гауптмана//Слово і час— 1990.— № 3.
      4. Драй-Хмара М. Бояриня//Леся Українка.Бояриня.—К., 1991.;
      5. Криловець А. Сімструн я торкаю (Із секретів поетичної творчості Лесі Українки) //Дивослово.—1995.—№ 7.

Комментарии к биографии Українка Леся

оставить комментарий