Антоненко-Давидович Борис - краткая биография

Борис Антоненко-Давидович (1899-1984)
Борис Антоненко-Давидович (літературніпсевдоніми Богдан Вірний і Б.Антонович) народився 5 серпня 1899 року в передмістіміста Ромни - Засуллі (тепер Сумської обл.) в родині машиніста-залізничника ДмитраОлександровича Давидова і Юлії Максимівни Яновської ("Антоненко-Давидович"одночасно є псевдонімом і прізвищем його прадідів - реєстрових козаківАнтоненків). Закінчивши 1917 р. Охтирську гімназію, майбутній письменник вступаєна природничий відділ Харківського університету, але невдовзі переводиться наісторико-філологічний факультет Київського університету. Через матеріальнінестатки та безперервну зміну влади офіційно він так і не здобув вищої освіти, ійому довелося опановувати науку самотужки "в бібліотеках та з великої книгижиття". 1920-1921 рр. ще зовсім юному Б.Антоненку-Давидовичу випало завідуватиОхтирською повітовою наросвітою. В цей час, як свідчать його спогади, він "майжене бував у своєму "комісарському" кабінеті й більше крутився по школах,дитбудинках і садках, терся між селянами й ходив з рушницею в загоні ЧОНу протиМахна та місцевих повстанських ватаг, збирав продрозкладку й проводив вибори доРад". Проте поступово стан ейфорії змінювався глибокими роздумами над особистимиспостереженнями, пережитим і побаченим.
Не прийнявши НЕПу й не погоджуючисьіз практикою розв'язання національного питання, восени 1921 р. письменник виходитьіз КП(б)У і вступає до УКП. Восени 1923 року, переконавшись у марній діяльностіцієї партії та не бажаючи "помножувати дяківський хор у московській церкві зфіліалом в Україні", виходить з лав УКП й зосереджується на літературнійдіяльності. Якийсь час він був редактором (на посту секретаря редакції) найбільшпопулярного тоді ілюстрованого журналу "Глобус". На сторінках цього журналуБ.Антоненко-Давидович друкує перші літературні твори Олекси Влизька, ЮріяЯровського, Марка Вороного та ін.
Власні літературні твори починає публікуватиз 1923 року. У червневому номері журналу "Нова громада" за 1923 рік з'являєтьсяперше оповідання Б.Антоненка-Давидовича "Останні два". В "Червоному шляху" (№ 8)побачила світ його драма "Лицарі абсурду", а 1926 року - збірка оповідань"Запорошені силуети". Своє літературне "хрещення" письменник одержав улітературній організації "Ланка" (згодом - "Марс"), що відокремилось відстрокатого "Аспису" (асоціації письменників). Членами групи "Ланка" була невелика,але творчо дуже сильна група молодих "попутників": Б.Антоненко-Давидович,Г.Косинка, В.Підмогильний, Є.Плужник, Б.Тенета, Т.Осьмачка, Д.Фальківський таін.
1927 року в журналі "Життя й революція" (№№ 10-12) надруковано повістьБ.Антоненка-Давидовича "Смерть". Наступного року вийшла в світ окрема книжка ізневеличкою, але майстерно зробленою повістю "Тук-тук…" та двома оповіданнями. У"Смерті" письменник прагне дослідити й показати "незбагненну" більшовицьку силу йджерела її утвердження. Ця книжка стала значною подією в літературному процесі20-х і завдала письменникові багато прикрощів, які значною мірою спричинилися дойого двадцятирічних поневірянь. Понад шість десятиліть пролежала повість успецсховах і лише у 1989 р. знову побачила світ. Своє ставлення до гострих проблемписьменник виявляє через скрупульозний психологічний самоаналіз головногоперсонажу Костя Горбенка, який постійно перебуває в становищі дволикого Януса -думає і почуває одне, але партійний обов'язок та обставини (об'єктивні чиспричинені його ж діяльністю) змушують чинити всупереч його почуванням,переконанням і національним почуттям. Зрештою, дійшовши висновку, що нове життя,"купується кров'ю", "добувається смертю", і що "це новий негласний, суворий закон,якого не обійти", Кость вирішує стати "вольовим більшовиком", відкидає "к чортувсякі нерви й легкодухість". З нелюдською жорстокістю вбиває заручника… і стаєйому від того "одразу порожньо всередині, навіть, по-особливомулегко…"
Постать Костя Горбенка та його драматична доля допомагає авторудослідити процес витравлення національної свідомості й гідності з людини, показатипроцес деградації українського інтелігента в безбатченка-яничара, який, в ім'я"світлого майбутнього", змушений зневажити своє минуле, зріктися свого народу інавіть батька й матері. Деякі ортодоксальні критики, ототожнюючи роздуми персонажаз думками й позицією самого автора, докоряли йому в безоглядній симпатії доГорбенка, у "проповіді вбивства", називали "апостолом гітлеризму" тощо. Більшістьчитачів схвально сприйняли твір, який засвідчив, що в літературу прийшовсамобутній і талановитий письменник, суворий реаліст із досить гострим, сатиричнимпоглядом на життя, а його творам властиві іронічність, скепсис та іскристий гумору змалюванні дійсності.
Добре слово про повість "Смерть" висловив і наркомосвіти республіки М.Скрипник, якому вона припала до вподоби. 1929 рокуАнтоненко-Давидович випускає у світ збірки репортажів "Землею українською", в якихбагато місця приділено національному відродженню. Після цього на письменника знову"впали звинувачення за те, нібито він "хворіє" на перебільшений національний бзик,який у нього домінує над усім", буцімто автор "засліплений націонал-шовінізмом","неприкритим зоологічним націоналізмом" (А.Клоччя) тощо. Інший критик -А.Б.Коваленко - розпікає автора за національну обмеженість, адже він, мовляв,назвав свою книжку "Землею українською…"
Масові арешти творчої інтелігенції,сфальсифікований процес над СВУ, самогубство М.Хвильового та М.Скрипника глибоковразили Б.Антоненка-Давидовича й були сприйняті ним як свідомий і цілеспрямованийнаступ на українську літературу й культуру. Гнітило письменника й постійнешельмування, заборона друкувати роман-трилогію "Січ-мати", повернення звидавництва "Література і Мистецтво" роману "Борг" для докорінної переробки.Морально й матеріального його життя поступово стало нестерпним, і він був змушенийтимчасово виїхати з України до Алма-Ати, де почав працювати у Держкрайвидавіредактором художнього сектора.
Коли 1 грудня 1934 року в Смольному було вбитоС.М. Кірова, у "вождя народів" Й.Сталіна з'явився привід для переходу в рішучийнаступ проти інакомислячих та "ідейно ущербних": наступного дня в газетахопубліковано постанову про терористів-контрреволюціонерів, а за кілька днів потому з наказу Сталіна і Єжова на вулиці міст та сіл країни було виведенонаелектризовані юрмища з транспарантами спрямованими проти міфічних "ворогівнароду", "шкідників", "терористів" та "агентів міжнародного імперіалізму" зрішучим закликом: "На смерть Кірова вдаримо нещадним ударом по недобиткахкласового ворога!" Почалися жорстокі репресії. Вже 5 грудня 1934 року заарештованоЄ.Плужника. 17 грудня як "ворогів народу" і "терористів" було розстріляно друзівАнтоненка-Давидовича - Г.Косинку, Д.Фальківського, К.Буревія, О.Влизька… Цунамітерору докотилося й до Казахстану.
2 січня 1935 року Антоненка-Давидовичазаарештовано й під конвоєм відправлено до Києва. На допитах письменник тримавсямужньо. На вимогу слідчого НКВС Хаєта зізнатися в приналежності до терористичноїорганізації й видати своїх спільників в обмін на обіцянку зберегти письменниковійого "мерзенне" життя, Б. Антоненко-Давидович відповів: "Я не знаю, які у Вас єзасоби впливу на в'язнів під слідством. Та навіть коли б, припустимо, якимисьневідомими способами вам пощастило зламати мене і я виказав би Вам на себе й наінших оцю фантасмагорію, і коли б ви не тільки дарували мені моє "мерзенне", як викажете, життя, а навіть випустили на волю, то я повісився б на першому ж сучку.Тому що таким людям як я, можна жити з переламаним хребтом, але з переламанимморальним хребтом я жити не зміг би. На це ви зважте". Єжовські опричникизвинуватили письменника у "приналежності до контрреволюційної націоналістичноїорганізації" (УВО), яка нібито силою зброї "прагнула повалити Радвладу на Україніі готувала індивідуальний терор проти Компартії і Радянської держави". На підставіцієї фальшивки Б.Антоненка-Давидовича було засуджено на 10 років концтаборів.Письменник пройшов усі кола ГУЛАГівського пекла, а після того був відправлений надовічне заслання в село з промовистою назвою Малоросєйка Больше-Муртанськогорайону Красноярського краю.
Після повернення до Києва у 1957 р., окриленийсуспільно-політичною відлигою, Б.Антоненко-Давидович активно включається долітературного процесу. Уже наступного року він вирушає в мандри Україною. Враженнявід подорожей передає у збірках репортажів "Збруч" (1959) та "В сім'ї вольній,новій" (1960). Водночас допрацьовує привезений із заслання в чернетці роман "Заширмою", що публікується спочатку в журналі "Дніпро" (1961, № 12), а за рік післятого твір виходить окремою книжкою і стає помітним явищем української прози. Протеодразу після виходу роману письменника знову починають звинувачувати внеблагонадійності, і йому стає надзвичайно важко надрукувати будь-який твір.Невиданими залишаються таборові нотатки з "захалявного зшитку", що склалися узбірку "Сибірських новел" (видані після смерті автора у 1989 р.).
До самоїсмерті Б.Д.Антоненко-Давидовича, що настала 9 травня 1984 року, тривало принизливецькування та замовчування письменника, який був змушений животіти на скромнупенсію. В той же час за кордоном, зокрема, в Болгарії, Польщі, Англії, Канаді, СШАі навіть далекій Австралії його твори видаються окремими книжками, широковідзначаються ювілеї письменника. Нарешті через 5 років після його смерті вУкраїні виходить його книга художньої прози - "Смерть. Сибірські новели. Завищеніоцінки" - за яку йому посмертно в 1992 р. присуджено Державну премію ім. Т.Г.Шевченка.
_________________________
Твори Бориса Антоненка-Давидовича, щовийшли окремими виданнями:
В Україні: "Лицарі абсурду" (драма, 1924),"Запорошені силуети" (оповідання, повісті, нариси, 1925), "Тук-тук" (1926),"Смерть" (1928, 1929), "Справжній чоловік" (1929), "Шкапа", "Крижані мережки","Печатка", "Землею українською", "Синя волошка" (1930), "Люди й вугілля", "КрилаАртема Летючого" (1932, 1959), "Паротяг Ч-273" (1933), "Збруч" (1959), "В сім'ївольній, новій", "Золотий кораблик" (1960), "Слово матері" (1964), "За ширмою"(роман, 1963), "Про що і як" (збірка статей, 1962), "В літературі і кололітератури" (1964), "На довгій ниві" (1967), "Як ми говоримо" (1970), ""Смерть","Сибірські новели", "Завищені оцінки"" (1989).
За кордоном: "Смерть" (Лондон,"Українська видавнича спілка", 1954), "Землею українською" (Філадельфія, "Київ",1955), "За ширмою" (Мельборн, "Слово", 1972), "Як ми говоримо" (Балтимор,"Смолоскип", 1979; Нью-Йорк, "Науково-дослідне товариство українськоїтермінології", 1980), "Печатка" (Мельборн, "Ластівка", 1979), "Двісті листівБ.Антоненка-Давидовича" (Мельборн, "Ластівка" і "Слово", 1986).
Іншими мовами:російською - "Крылья Артема Летуна" (1963); польською - "Za parawanem" (1974);англійською - "Behіnd the Curtіan" (1980), "Duel" (1986).
 

Комментарии к биографии Антоненко-Давидович Борис

оставить комментарий