Голобородько Василь - краткая биография

ГОЛОБОРОДЬКО ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ
1945 (7.04)
Любов до свого народу,батьківщини  проявляється у поетів по-різному. Виражається вона не тільки усхилянні перед героїчним минулим та чеснотами України. Часто поети гострим словомтаврували недоліки свого краю, недалекоглядність народних мас, бажаючи добра усім.Так, Леся Українка не побоялася назвати свій народ покірним рабом за те, що він«На себе самохіть кладе кайдани» (вірш «Слов'янин — раб»). А наш земляк М.Чернявський називав українців словами «хлоп»,   «сліпі раби сліпої сили» за те, щоцей хлоп   в   революцію “все нищив і ганьбив. На смерть закон і глузд убив”(«Помста сліпців», 1918 р.). Здавалося б, що закладена в нашій літературі традиціябудити народ, називати суспільні негативні явища своїми іменами, матиме своєпродовження і в нових поколіннях письменників за радянської влади, бо ж суспільнийпоступ вимагає критичного самоочищення всіх. Та не так на цю позицію митців сталидивитись у двадцяті і пізніші роки. У часи побудови «найпрогресивнішогосуспільства» ця традиція була штучно припинена. На думку тодішніх (та й пізнішихкерманичів СРСР) народу потрібна була тільки величальна пісня поетів про успіхи таперемоги рідної партії, ідей Леніна і Сталіна. Право на  критичне слово маввиключно тоталітарний режим і письменники, які йому вірно служили.
Той зпоетів, хто насмілювався думати і писати про інше, а тим паче критикуватикерівництво,   виключався за це не тільки з літературного процесу, але часто й зсамого життя. Одні, як Василь Стус, пішли за свої переконання на загибель, інші,як Василь Голобородько, у внутрішню еміграцію.
Народився Василь Іванович уселі Адріянопіль на Луганщині у селянській родині. Закінчивши українськусемирічку, пішов продовжувати середню освіту в російськомовну школу. Про свійпочаток дорослого життя поет так розповідав кореспонденту журналу «Україна»   напочатку 90-х років: «1964-го я вступив до Київського університету імені Т.Г.Шевченка й рік навчався на філологічному факультеті. Потім склалося так, що втеатральному інституту Володимир Дени-сенко набрав режисерську групу й у ній невиявилося жодного, який би знав українську мову, був причетний до нашої культури.Отоді Сергій Параджанов1 і порадив йому запросити навчатися мене. Я згодився.Однак в університеті не розрахувався, до інституту не перевівся. Після співбесідипоходив з місяць на навчання й побачив, що там немає науки, що то ремісничеучилище, яке готує ремісників. Поверхово і швидко. Університет я покинув, бо невідбув трудової практики в колгоспі, а то було страшніше за академнеуспішність—відрахували одразу ж. Подав заяву за власним бажанням та й розрахувався, а з 1966року поновився в Донецькому університеті — на другому курсі...»
__________________
1Відомий кінорежисер, постановник кінофільму «Тінізабутих предків» за, одноіменною повістю М. Коцюбинського (приміт.  укладача).
Та не втримався Василь і тут. Бо «надія української літератури», як назвавпоста на V з'їзді письменників України Олесь Гончар (1966 р.), став незручним дляпериферійного університету: Голобородько відверто висловлювався проти русифікації,проти того, що на українському відділенні переважна частина лекцій читаласяросійською мовою. Крім того, Василь активно пропагував серед студентствазаборонену працю І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» ...Та й вірші йогобули якісь не такі... В цей час не без відома КДБ була «зарізана» і його першазбірка віршів, яку подав В. Голобородько в одне з київських видавництв. Такимчином, за всіма ідеологічними критеріями того часу молодий поет став небезпечнимдля правовірного керівництва Донецького університету у багатьох відношеннях. Адещо пізніше трапилось таке: у 1970 році в Парижі цей самий відкинутий набатьківщині рукопис був виданий книгою. Таке явище було нонсенсом у тогочаснійрадянській дійсності: раз друкують за кордоном — значить ворог... З того часу іпочалася Василева внутрішня еміграція, яка затягнулася майже на двадцять років.Двадцять років замовчування й офіційного невизнання.
Та ім'я поета випурхнулоза залізні радянські грати: у 1983 році в Югославії була видана антологія світовоїпоезії, яка мала назву «Від Рабіндраната Тагора до Василя Голобородька». Збірникзнайомив читачів Європи з предтечами поезії ХХ століття — По , Геббелем Уїтменом,Фетом, Бодлером, Норвідом, Малларме, Верлениом, Хопкінсом, Лотреамоном, Рембо,Лафаргом, також з творами поетів ХХ-го століття «від Рабіндраната Тагора до ВасиляГолобородька».
Можна тільки уявити, яким стало життя нашого поета-земляка поцей бік залізної брами. Постійний нагляд «компетентних органів», натякиодносельців на те, що продався за долари. А поет не одержував ні копійки за своїтвори, бо його твори видавались у безгонорарних видавництвах...
Важкі це буличаси для В. Голобородька. Виключений з Донецького університету, повернувся у ріднесело, працював на шахті, потім у радгоспі.
В Україні перша збірка поета«Зелен день» видана 1988 року тиражем всього тисячу примірників. Але цього булодосить. щоб вона стала літературним явищем. Іван Дзюба, теж наш земляк,відгукнувся в «Літературній Україні» на це видання, давши йому високу оцінку.Зокрема критик писав, відзначаючи найхарактерніше для творчої манери поета:
«У збірці «Зелен день» переважають давні поезії, але є чимало й нових.Пригадується, колись, у 60-і, думалося: чи наївність і «дитинність» Василеві,природні для вісімнадцяти-двадцятирічного юнака, не стануть удаваними йсолодкавими, коли прийде зрілий вік? І от нові вірші показали, що цього несталося. Поет зберіг колишню свіжість і наївність (наївність як безпосередністьпереживання, як чистоту душі, а не як самодостатнє невідання добра і зла), зберіг«дитинність» (як глибину вразливості та легкість уяви), але поєднав їх іззмужнілістю, — хоч вона в нього, як і раніше, не публіцистична, а явлена саме внеповторному поетичному переживанні суспільних явищ, сторінок національноїісторії».
Згодом, у 1990 році, київське видавництво «Молодь» подарувалочитачам ще одну збірку поета — «Ікар на метеликових крилах». Як і в попередніхкнигах. В. Голобородько не звертається всує до імені своєї батьківщини і рідногонароду, хоча вся увага поетичної снаги автора занурена в образний світ народнихвірувань, народної філософії та моралі. Цьому в значній мірі слугує віршовийрозмір верлібр, в якому часом вчувається ритм старовинної думи:
 
 
Гей, козаче, чи ти через міру на радощах від
перемоги оковитої впився, 
чи ти від жиру молодого, як собака, сказився,
 чи ти у лиху годину ізрозумовим ґанджем
уродився —
ти ж не татарин, а юрба оця — не татарськийясир,
 це ж — репатріанти —
— знову русичі —
             —відбитий полон, повернений міждо мир 
          християнський.,.Поет неставить собі за мету спеціально звертатись до фольклорних засобів, і це спосібйого мислення, який іде від інтуїтивного народного світогляду, визначаючи такимчином поетичне кредо автора.
Наче сама наша історія проходить рядками поезій.Це й образ славного Сагайдачного, «який поміж рідні, що вийшла проводжати,стоятиме, у далеку путь проводжатиме» («Напучування») , це й згадка про Берестечко— вічну українську печаль (вірш «Кривий танець»).
Та минуле не існує дляГолобородька самодостатньо. Поет напружено шукає в ньому відповіді на пекучіпроблеми сьогодення. Він питає: «Чому ми такі стали сьогодні?»
                            Чи ж не ми самі перемикаємо
                                      телевізійний канал,
                            коли почуємо українську пісню,
                            бо в пій співається про інший світ,
                            у якому не хочемо жити!
Ці слова печутьсерце і зараз, коли утвердилась суверенна Україна, але національна свідомістьнароду, особливо на сході, залишається вельми низькою.
Хвилює поета недавня гірка і печальна історія голодомору ЗЗ-го року, страхітлива доля українськогописьменства («Побачення з Косинкою», «По слідах», «Телесик» та ін.).
ВасильГолобородько—філолог і не скільки за освітою як за глибинним відчуттям сутірідного слова у його найрізноманітніших нўюансах. Яскравим і переконливимприкладом цьому може слугувати розділ його збірки віршів “Слова у  вишиванихсорочках” (К., 1999) —“Українські птахи в українському краєвиді“. Поетомпророблена титанічна робота над пошуками синонімічних рядів усного народного слована позначення назв характерних для України птахів. Та головне тут перш за все втому, що Голобородько переливає ці назви у форму вартісного поетичного слова, усвої верлібри. Ось, для прикладу синонімічний ряд на визначення назв широкопобутуючого у нашій країні птаха—відомої усім горлиці:
 
Горлице,горлице, 
ти живеш у лісі або у садку, але
не на подвір'ї,
 ти —дикий голуб, 
ти голос свій подаєш, туркочеш 
і своїм турканням себеназиваєш:
ти — і туркавка, і туркавонька, і туркавочка,
                                                              і туркалка, 
ти — і гуркавка, і туркочка, і тукавка,
                                                              і тутавка,
 ти — і тутайка, і туторка, і туріючка,
                                                         і тручка, 
ти —і туркало, і туркач, і туртош, і турок,
 ти — і торонда, і торомба, 
тимаєш туркотливе горлечко, 
ти туркочеш, 
ти воркочеш, 
ти —туркотлива горличко — прочищаєш горлечко,
                                                                                    тому 
ти — і горлиця, і горлице, і горличка,
і горленок, 
ти — іорлиця, і орличка, і орлик, 
ти так давно живеш поруч із моїм народом,
 із прачасів мій народ переніс до
сьогоднішнього дня..
 
Та нетільки синонімічні ряди є характерними для назв птахів у віршах В.Голобородька.Це—тільки частина його фольклорних розшуків. До кожного вірша про того чи іншогоукраїнського птаха він добирає прислівўя, приказки, загадки, які ґрунтуються усвідомості народного генія на спостереженнях про них, прикметах , повірўях інавіть на замовляннях.
Відтворення у поетичному слові багатства назвукраїнських птахів має ще у Василя Голобородька і прагматичне значення. Сам поетпро це говорив так: “Побачивши якось птаха, про якого не знаємо навіть назви, митільки одне зауважуємо, на рівні безпосереднього спостереження,  притаманного  нелише людям: це —птах, але знаючи усе багатство назв птаха, загадку про нього,прислівўя і приказки, повірўя і прикмети, заклички і замовляння, повўязані зптахом, ми привносимо все це птахові, олюднюємо його, а, бачачи птаха в краєвиді,тим самим олюднюємо і дикий, порожній без людської присутності краєвид”.
Усвоїх віршах Василь Голобородько не шукає прямої відповіді на пекучі проблемибуття, його поезія — це своєрідний погляд на людину «з середини, в матеріалінаціональної психіки й чуттєвості, ожилих та оновлених архетипах народноїхудожності» (І.Дзюба).
Світ поезій Василя Голобородька змушує нас звернутисьдо себе, до своєї історії, вимагає бути уважними до того, що відбувається навколо,що чекає нас завтра. Читаючи вірші поета, можна помітити небуденність йогохудожнього слова. Сам поет про творчість говорить: «...процес народження віршасхований для мене, я не знаю, чому зупиняюся душею саме на цих виразах.. Крикптаха у природі і стан закоханості людини не мають нічого спільного, але в мовіпозначені одним виразом. Я схотів написати вірша щоб виправдати якраз отепереносне його значення». І далі: «Буває, напишеш вірша і не знаєш, з чого віннародився. Скажімо, проаналізувавши потім уже «Міждо мир хрещений», я зрозумів, щовін побудований на слові «хрести», яке має безліч значень—хреститися, озиватикогось, бити нагайкою тощо — на цьому він виріс. Може я хотів написати про щось,але увага моя зупинилась на ньому... Моє слово не вогнисте, в моїй поезії —метелики, бджоли. Але я засвідчую перед світом, Богом і людьми: тут Україна, і виукраїнці».
Як бачимо, процес народження вірша є складним і навітьнезбагненим. Тож оцінюючи поетичне слово нашого земляка, врахуємо непересічність творчого акту, вслухаємось у високий політ авторової душі. Не будемо поспішати змиттєвими висновками, а перечитаємо написане, поміркуємо над ним.
(Джерело:В.Голобородько.Ікар на метелекових крила. Вірші.—К., 1990; В.Голобородько. Слова увишиваних сорочках.—К., 1999.)

Комментарии к биографии Голобородько Василь

оставить комментарий